Читати книгу - "Том 11"

В Берліні пробуду я щонайменше три тижні, а певне, й більше, бо ще процедура зо мною далеко не скінчена.

Ще одно прохання: при переписуванні віршів кажіть зазначувати дату, яка стоїть під ними, а коли її бракує, то хоч дату того числа часописі, де уміщена п’єса.

Дозвольте мені дати одну пораду щодо книжок «Видавничої спілки»: може, цензура російська] скоріш допустила б їх на Україну, якби автори кожний від себе просив би за свою книжку, бо цензура головно спілок не любить, індивідуум її не так лякає. Шкода, коли книжки не підуть на Україну, бо варто, щоб ширша громада прочитала їх. Надто оповідання п. Кобилянської, се просто окраса нашої літератури.

Хтіла далі писати на сю тему, але так раптово заболіла голова, що годі. От і літератка з мене!

Зостаю з правдивим поважанням

Леся Українка

67. ДО П. А. КОСАЧА

із_і

13 травня 1899 р. Берлін 18—^. ■ 99

Любий папа!

Тільки що збиралась тобі писати, як прийшов твій лист. Спасибі, що ти мені пишеш, хоч, далебі, я не заслужую, по правді сказавши. Я так мало тобі писала за увесь сей час! Ти, я знаю, не сердишся, але все-таки се погано з мого боку. Одно оправдання, що я взагалі мало пишу, хоч остатніми часами вже куди краще «вла-дію пером», €о вже можна сидячи писати, а се багато значить, тільки все-таки часто одно письмо по три дні пишу — трохи трудно, а трохи лінуюся, а часом втомлюсь, то й робить нічого не хочеться.

Вчора зробили мені пов’язку, ке гіпсову, а просто з крохмального бинта, се вже, певне, буде остатня, бо апарат мені вже заказаний в середу (три дні тому назад) і тижнів через півтора, кажуть, буде готовий. Дуже чудно, як здіймають мірку для апарата, роблять гіпсову модель ноги, так що апарат буде вже іменно «як улитий». Казав бандажист, що апарат буде стоїти 70 марок. Бергман казав, що апарат треба буде носить місяців 6. Як буде готов апарат, то я ще мушу тут пробуть тиждень чи півтора, щоб добре випробувать і щоб, в потребі, могли тут поправити все, що буде недобре. Так що приїхать додому ми не можемо в перших числах мая, а хіба що в середніх, десь так перед Лілиними роковинами, коли, певне, вже всі наші збиратимуться в Гадяч.

Рахунків тепер не посилаю, бо ще хазяйки їх не позводили (остатній, який вони дали, ми тобі послали), а Бергман тепер виїхав на скілька днів з Берліна, так що прийдеться ще трохи з рахунками пождати. Я думаю, що для залагодження всіх рахунків, певне, треба буде зо 2000 марок.

Тепер тут досить добра погода, і я часто виїжджаю гулять. Сьогодні просто олімпійська погода, Ліля оце поїхала в Потсдам (се час їзди звідси) з одною сусідкою-зем-лячкою подивитись на резиденцію, там має бути дуже гарно, вернеться, певне, по обіді. А я збираюся їхати гулять з служанкою, не ждучи, поки вернеться Ліля, хочеться побути в городському саду, поки сонце так гарно світить, подивитись на розмаїту німоту, як вона доброде-тельно, по-фамільному гуляє і життям утішається; сей вид завжди наводить на оптимістичні думки.

Ходжу я тепер все ще дуже помалу, але вже можу ходить тільки з палкою, ні за кого не держачись. Положим, як держусь, то йду лучче, але можу і сама, тільки не багацько. Тут у нас такий довгий коридор, як буває в гостиницях, то я можу по ньому тричі пройти, і се моє звичайне гуляння щодня, навіть в ті дні, коли виїжджаю. Нога від ходьби не болить, а часом від сидіння, тільки Бергман каже, що се нічого і що я повинна старатись менше лежать, а більше ходить і сидіть, а що боль, певне, ще з півроку буде озиватись, бо такі операції, зв’язані з ортопедичною виправкою, надовго зоставляють боль. Та нехай там собі, як знаєш, що се тільки тим часом, то якось і не досадно, тим більше що і боль невелика. Приятно, що Бергман нікуди не посилає на літо, обридло-таки мені волочитись по курортах, а так поїду собі в Гадяч голубів їсти, і благо мені буде. Досадно, що ти мусиш все літо в Києві сидіти! Хіба б не можна хоч на місяць вирватись? А то так ми з тобою знов мало що будемо бачитись?

Шкода, що, як ти кажеш, дом в хуторі не буде до кінця іюня скінчений. Але ж я думаю все-таки, що, властиве, я могтиму там одразу поселитись з ким-небудь; признаться, мені сього більше хочеться, ніж сидіти в самому Гадячі, дуже я тут, серед камінного Берліна, заскучала за лісом, таки лісова натура обзивається.

Чи не занадто ви собі клопоту задаєте з кіньми і т. і.? Коли се, власне, для мене, то справді не варт було, бо я думаю літо сидіти «безвиїзно», а коли й їздити, то на човні, а не кіньми.

Ну, я ще хочу Дорі приписати, а Ліля тобі, то треба кінчать, а то лист тяжкий буде. Міцно цілую тебе, маму і людоньків. Знакомим привіт.

Твоя Леся

68. ДО І. П. КОСАЧ

13—1

13 травня 1899 р. Берлін Berlin, 18 —^—99

Милая Гусінько!

Спасибі за листок, я дуже з нього рада. А напротив чого срібна свинка — га? Ай, Гусю, Гусю!.. Я тепер буду писать не довго, бо треба збираться їхать гулять: я надіну свою нову, вчора куплену, чорну накидку і червону (!) шляпу з чорною лентою, сяду в «одкидную карету» і поїду «во всю прыть тихими шагами», на тих конях, що так чудово копитами клапають. Тут, знаєш, усі коні клапають, навіть тії, що возять пиво у таких величезних возах, як цілий вагон. Поїду дивиться, як маленькі німчинятка у зелених, червоних і ярко-розових шляпках з обручами бігають і лебедів кормлять.

От якби ти бачила, Гусю, як тут смішно дітей возять в тачках, по двоє в одній тачці! Сміхота! Смішно теж, як багато людей на велосипедах їздять, зовсім, як ті павуки, що скачуть по болоті. Панове в коротеньких штанчиках, а пані в коротеньких спідничках, дуже чудно.

Іще скажу тобі чудну штуку, як з мене гіпсову мірку здіймали: намазали погу жиром, а потім наложили гіпс так товсто, як тісто на буженину, а як трохи підсохло, розрізали вздовж і зішли осторожно, щоб не розломилось. Потім доктор тую