Читати книгу - "Подорож на Пуп Землі. Т. 1"

— Тобто? — зацікавився я.

— Пам’ятаєш, того першого дня, коли ми сиділи на лавці з Григорієм…

— Ну? — нетерпляче підганяв я.

— Поки ви фотографувалися, я запримітив чийсь загублений гаманець, — продовжив чех.

- І що?

— Підняв його і знайшов всередині гроші. Товста пачка перуанських нуебо солів. Але потім я подумав і… вирішив не брати гаманець. Кинув його назад під лаву.

— Хм… — мугикнув я.

— Незабаром гаманець кудись зник, — правив далі мій напарник. — Я не знаю, що з ним трапилось, оскільки ми постійно крутилися коло лавки. Зате на моєму фотоапараті з’явилося ось це.

І Ян показав мені невеликий круглий смайлик жовтого кольору, наклеєний на кришці фотокамери. Я звернув на нього увагу ще вчора, однак подумав, що то Янових рук робота.

— То це не ти його наклеїв?! — здивувався я.

— Ні… - розвів руками чех.

— Дідько, а хто ж тоді?

— Не знаю… Все відбулося якось дивно. На якусь мить я, пригадую, лишив свій фотоапарат на лавці. Затим сфотографував тебе і Григорія на твою камеру і повернувся назад до лави. Я відразу помітив, що гаманця біля лави більше немає. Мій фотоапарат лежав на тому ж місці, де я його залишив, але… на його кришці був наклеєний оцей смайлик.

Я почухав голову. Отож протягом однієї доби я встиг підхопити свинячий грип, зустрітися з вісімдесятирічним співвітчизником посеред крихітного містечка на півночі Перу, потрапити на місцеве трухільське телебачення. Янові хтось підкинув гаманець з грошима, який він не взяв, а потім цей хтось потайки наклеїв жовтий смайлик на фотокамеру.

— Оце-то деньок… — прошамкав я крізь закладений ніс.

— Угу… — прогудів у відповідь мій товариш.

Сонце остаточно вишпорталось з-за обривків плескуватих хмар. Повітря зробилось сухішим, денна задуха цілковито вивітрилась. Пустеля стала схожою на пустелю. Ми трюхикали неширокою брукованою вулицею у напрямку до хостела.

— Ти, мабуть, правильно зробив, що не підняв той гаманець, — буркнув я. — Усе, що чуже або ж дістається задарма, ніколи не приносить добра.

— Я теж так думаю, — відказав Ян, ще раз обдивившись свою камеру. Круглий смайлик як і раніше посміхався з лівого нижнього кута кришки. — Хоча навіть гадки не маю, хто б то міг таке витворити.

— То просто Будда сміється на небесах… — відказав я, роздивляючись пливкий і невиразний диск сонця, що спроквола осідав у океан.

* * *

Через той клятий грип, який напхав огидним слизом наші носи й горлянки, мені та чехові довелося скасувати поїздку в Кахамарку.

Загалом кажучи, Кахамарка лежала осторонь нашого основного маршруту. Попри це я страшенно хотів туди поїхати. Якби не інфлюенца і необхідність їхати далі до Ліми, ми б туди обов’язково навідались, оскільки це місце навіки увійшло в історію Американського континенту. По суті, Кахамарка — нічим не примітне провінційне містечко. Одначе саме тут завершилась епоха Імперії Інків. Саме з Кахамаркою пов’язана неймовірна історія про викуп Атауальпи, останнього правителя Інків, яку я просто не можу не переповісти…

Викуп Атауальпи

У 1531 році іспанський авантюрист Франциско Пісарро із двомастами відбірними іспанськими головорізами та відчайдушними забіяками відправився завойовувати Імперію Інків, величезну індіанську державу з розвинутою культурою, незчисленними багатствами та чудовою військовою організацією. На той час Імперія Інків досягла свого максимального розквіту і була найбільшою державою на планеті. Її населення за різними оцінками коливалося від 10 до 12 мільйонів чоловік, з яких двісті тисяч служили у війську.

Висадившись у Перу, Пісарро почав просуватись углиб країни. Його загін налічував 67 кавалеристів, озброєних піками та мечами, 157 піхотинців — списоносців та мечників, 20 далекобійних арбалетників, лише 3 солдатів з вогнепальною зброєю і 2 артилерійські гармати…

16 листопада 1532 року після цілого року виснажливих сутичок на побережжі та в перуанських горах Пісарро спочатку запросив на переговори, а потім підступно захопив у полон останнього інкського імператора Атауальпу. Сталося це в битві під Кахамаркою.

Знаючи жагу іспанців до золота, правитель перуанців запропонував конкістадорам викуп в обмін на свою свободу. Діставши вуглинку з вогнища, імператор випростався в повен зріст і провів нею горизонтальну риску на стіні так високо, як тільки зміг дотягнутися.

— Якщо ви звільните мене, — сказав він, — я заповню кімнату золотом аж до цієї межі.

Кімната мала площу 35 квадратних метрів…

Пісарро спочатку не повірив, що Інки зможуть дістати стільки золота. Втім конкістадор схитрував і гарантував полоненому правителю свободу, якщо той виконає свою нечувану обіцянку. Не вагаючись, Атауальпа розіслав в усі кінці Імперії гінців з наказом нести в Кахамарку все золото, яке тільки знайдеться. За віруваннями індійців, Інка, цебто імператор, одночасно вважався сином верховного божества, напівбогом, тому його наказів ніхто не міг ослухатися. Звідусіль до Кахамарки потяглися каравани індійців, навантажених золотими виробами. Вони все прибували й прибували, поволі заповнюючи колишню темницю Атауальпи чудовими витворами з жовтого металу. Скептицизм Пісарро поступився цікавості, а згодом здивуванню, якому не було меж. На той час жодна людина на Землі, навіть найбагатші європейські королі, не бачили стільки золота одразу!

Отримавши весь викуп, іспанці почали переплавляти прикраси, оздоби, статуетки та зброю на звичайні злитки. Золота було так багато, що для переплавки знадобилося більше місяця.

Вірнопіддані Атауальпи виклали за свого повелителя нечуване багатство. Чиста вага виплавленого золота перевищила 6000 кілограм. (Для порівняння: на той час Іспанія щорічно вивозила з Африки не більше 400 кілограм жовтого металу.) Викуп Атауальпи став найбільшим воєнним трофеєм за всю історію людства.

Що ж сталося з Атауальпою?

Франциско Пісарро (цілком у дусі тих часів) не дотримав свого слова. Після отримання викупу, замість того, щоб відпустити імператора, іспанці влаштували йому суд чи, радше, пародію на суд. Атауальпі навішали цілу купу звинувачень у змові проти іспанської корони, єресі та всяких інших пакостях, після чого його приговорили до смерті. Гордого імператора примусили публічно прийняти християнство, а потім задушили. Затим 28 червня 1533-го року через десять днів після отримання викупу його тіло спалили на центральній площі Кахамарки. Імперія Інків — найбільша імперія тогочасного світу — припинила своє існування.

Одначе золото Інків нікому не принесло добра. Коли такий скажений викуп спочатку доправили в Санто-Домінго, а потім на чотирьох кораблях до Севільї (Іспанія), люди замалим не втрачали глузд. Чотирнадцятикратний приріст надходження золота з-за океану аж ніяк не був підкріплений відповідним ростом виробництва. Викуп Атауальпи викликав у Європі небачену до того інфляцію. Король Іспанії майже миттєво «спустив» свою частину викупу на підготовку та виучку іспанської армії (в Європі у той час монарх вважався вайлом і телепнем, якщо не