Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

«Ти правий,» сказав мій адвокат. «Ми переконалися в цьому в Каліфорнії. Ти пам’ятаєш звідки взявся Менсон? Прямо з Долини Смерті. В нього там була ціла армія збоченців. Ми затримали лише кількох з них. Решта встигли утекти; просто розбіглися між дюнами, мов здоровенні ящірки… і всі голі-голісінькі, тільки зброя на поясах висить.» «Вони з’являться звідусіль вже скоро,» сказав я. «І сподіваюсь, ми будемо готові до їх появи.» Джорджціанець грюнув кулаком об стійку. «Ми ж не можемо просто замкнутися в будинках, як у темниці!» крикнув він. «Ми навіть не знаємо, що це за люди! Як можна їх впізнати?»

«Ніяк,» відповів мій адвокат. «Єдиний вихід – взяти бика за роги, найкращий захист – це напад!»

«Що ти хочеш сказати?» запитав він.

«Ти сам знаєш,» відповів мій адвокат. «Ми вже робили це раніше і цього разу впораємось, хай йому трясця.»

«Відрубаємо їхні погані голови,» сказав я. «Кожному. Саме так ми робимо в Каліфорнії.»

«Що?»

«Саме так,» сказав мій адвокат. «Це все, звісно, таємниця, але всі, кому не байдуже, підтримують нас.»

«Господи! Я й не думав, що у вас аж до такого дійшло!» вигукнув наш друг.

«Ми тримаємо все в секреті,» сказав я. «Це одна з тих речей, про які не розповідають на конференції. Тільки не за присутності преси.» Він погодився з нами. «Хай йому грець!» сказав він. «Ми ще такого ніколи не чули.»

«Добермани не говорять,» сказав я.

«Що?»

«Інколи просто набагато легше спустити повідки,» сказав адвокат.

«Вони відбиваються немов скажені, тому ми ловимо їх з собаками.»

«Боже всемогутній!» ми залишили його біля бару, він мішав лід у склянці з серйозним виразом обличчя. Він вагався чи розповідати це дружині, чи ні. «Їй ніколи не зрозуміти,» промимрив він. «Ви ж знаєте жінок.» Я кивнув. Мій адвокат уже проходив крізь ряд гральних автоматів до виходу. Я попрощався й застеріг його нікому не розповідати про те, ким він працює.

8. Задньопрохідна красуня… і нарешті серйозні перегони по Лас-Вегас Стріп

Десь близько півночі моєму адвокату захотілось кави. Він постійно блював поки ми їхали по Стріпу і тому правий бік Кита був повністю загиджений. Ми зупинилися на світлофорі біля «Сільвер Сліпер» навпроти великого синього Форда з оклахомськими номерами… в машині сиділи дві свиноподібні пари, напевно копи з Маскогі, котрі вирішили використати наркоконференцію для того, аби показати дружинам Вегас. Вони виглядали так, неначе щойно виграли в блекджек 38 баксів у казино Caesar’s Palace (Сізарс Пелейс), а тепер прямують до Цирку, щоб відсвяткувати… але раптово наштовхнулися на білий кадилак, вкритий блювотиню і з 300-фунтовим самоанцем, одягненим у жовту майку, всередині, котрий волав до них: «Гей ви там! Не хочете купити героїну?» Жодної відповіді. Жодної реакції. Їх попереджали про подібне лайно: просто ігноруйте це…

«Гей ви, білосракі!» верещав мій адвокат. «Я серйозно, хай йому грець! Я, блядь, хочу продати вам трохи чистого смеку!» Він висунувся з машини й потягнувся до них. Але йому ніхто не відповідав. Боковим зором я помітив обличчя типових представників американського середнього класу, котрі, заціпенівші від шоку, дивляться поперед себе.

Ми були в середньому ряді. Різкий лівий поворот дозволить вирватись вперед і швидко втекти за ріг. Я чекав, нервово постукуючи пальцями по керму…

Мій адвокат втрачав контроль над собою: «Дешевий героїн!» волав він. «Справжнісінький! Я не найобую! Хай йому грець, я знаю свій товар!» Він вдарив по борту машини, щоб приволікти їхню увагу… проте вони продовжували вперто ігнорувати нас.

«Я ветеран!» кричав мій адвокат. «Тільки-но повернувся з В’єтнаму. Це героїн, чуваки! Чистий героїн!» Раптово загорілося зелене світло і Форд стартонув, немов ракета. Я натиснув на газ і причепився до них приблизно через двісті ярдів, дивлячись у дзеркальце чи нема копів, поки мій адвокат продовжував горланити: «Блядь! Хуй! Героїн! Кров! Героїн! Єбать! Дешевий! Комуняка! Закинься по самі очі!» Ми наближались до «Цирку» на високій швидкості і оклахомська тачка почала повертати ліворуч, намагаючись звернути в провулок. Я також повернув і деякий час ми йшли ніздря в ніздрю. Він не збирався підрізати мене; в його очах читався страх.

Мужик на задньому сидінні вийшов з себе… він протягнувся через свою дружину і дико заверещав: «Ви брудні недоноски! Зупиніться і я вас приб’ю! Дідько б вас ухопив!» Здавалося він ось-ось перескочить у нашу машину, не тямлячи себе від люті. На щастя Форд був двох дверний, тож він не міг вибратись.

Ми під’їжджали до наступного світлофора, а Форд все ще намагався повернути вліво. Обидві машини мчали на повну. Я озирнувся й побачив, що ми залишили інші автомобілі далеко позаду; попереду був великий поворот направо. Тож я натиснув гальма, кидаючи адвоката на дошку приладів і підрізавши хвіст Форда, звернув у бічну вулицю. Різкий поворот через три дорожні смуги. Але, на щастя, мені це вдалося. Ми залишили Форд якраз на перехресті, куди його викинуло, коли він намагався зробити лівий поворот. Трохи вдачі і його заарештують за недбале керування.

Мій адвокат заливався реготом, коли ми в’їхали у вузьку вуличку за готелем «Desert Inn» (Дезерт Інн). «Господи Боже,» сказав він. «Ми змусили тих придурків понервувати. Той чувак з заднього сидіння намагався вкусити мене! Блядь, в нього на губах виступила піна.» Він торжественно махнув головою. «Мені треба було бризнути в нього газом… маніяк-психопат остаточно з’їхав з котушок… ніколи не знаєш, коли він вибухне.» Я направив Кита в поворот, який, здавалося, виводив з цього лабіринту, але замість того, щоб зробити поворот, він мало не перекинувся.

«Твою маму!» крикнув мій адвокат. «Увімкни, блядьнахуй, фари!» Він потягнувся до накриття… і раптом знов почав блювати, звісившись з вікна.

Я не хотів стишувати хід, поки не переконаюсь, що за нами ніхто не слідує, особливо той оклахомський Форд: ті люди були небезпечними, принаймні поки ще не заспокоїлись. Чи попередять вони поліцію про це неподобство? Мабуть що ні. Все сталося дуже швидко, за відсутності свідків, крім того вони були такими хорошими,