Читати книгу - "Сто років самотності (збірка)"

З цього він і жив. Доти він шістдесят п'ять разів ходив матросом у навколосвітнє плавання з такими, як сам, моряками без роду-племені; жінки, котрі тієї ночі зляглися з ним у закладі Катаріно, вивели його голим у танцювальну залу, аби всі бачили, що кожнісінький міліметр його тіла вкритий татуюванням: спереду й зі спини, від шиї й аж до п'ят.

Хосе Аркадіо не квапився по-справжньому повернутися. Удень спав, а вночі пропадав у кварталі будинків розпусти, демонструючи там свою силу. В тих рідкісних випадках, коли Урсулі вдавалося посадовити його за родинний стіл, він викликав загальну увагу, надто коли починав розповідати про свої пригоди в далеких краях. Якось їхній корабель зазнав аварії, і він протягом двох тижнів гойдався на шлюпці в Японському морі, харчуючись тілом свого товариша, що вмер від сонячного удару, — його м'ясо, добре просолене й пров'ялене на сонці, було тверде й солодкувате. Одного ясного полудня команда корабля, на якому вони пливли Бенгальською затокою, забила морського дракона; в його череві знайшли шолом, пряжки й зброю хрестоносця. В Карибському морі він бачив привид корсарського корабля Віктора Юґа[11], його вітрила були пошматовані на лахміття вітрами смерті, реї та щогли переточені морськими тарганами; корабель усе намагався вернутися до Гваделупи, але був приречений вічно збиватися з курсу. Урсула плакала за столом, ніби перечитуючи ті довгоочікувані листи, які ніколи не прибували і в яких Хосе Аркадіо повідомляв про свої подвиги й пригоди. «А в нас тут таке домисько. синку, — мовила вона, хлипаючи. — І стільки їжі ми повикидали свиням!» Однак вона неспроможна була усвідомити, що хлопчина, котрий пішов з циганами, — оцей самий дикун, що з'їдає за обідом півпоросяти й випускає такі буйні вітровії, аж квіти в'януть. Десь майже так само це не вкладалося в головах і решти родини. Амаранта не могла приховати відрази, яку в неї викликала його звичка ригати за столом. Аркадіо, що так ніколи й не дізнався про таємницю свого походження, ледве розтуляв рота, щоб відповісти на запитання Хосе Аркадіо, котрий явно намагався завоювати його прихильність. Ауреліано спробував оживити в братовій пам'яті ті часи, коли вони спали в одній кімнаті, відновити близькі взаємини дитячих літ, але Хосе Аркадіо забув геть про все: морське життя переповнило його пам'ять своїми найрозмаїтішими подіями. І тільки Ребека була скошена наповал із першого погляду. Того вечора, коли Хосе Аркадіо пройшов повз двері її спальні, вона раптом дійшла висновку, що П'єтро Креспі усього лиш вичепурений здохляк поряд із оцим надсамцем, чий вулканічним віддих чутно в будь-якому закутку будинку. І стала шукати зустрічі з ним під різними приводами. Одного разу Хосе Аркадіо з безсоромною увагою обвів поглядом її тіло, мовивши при цьому: «А ти справжня жінка, сестрице». Ребека втратила будь-яку владу над собою. Почала їсти землю та вапно з такою жадібністю, як і колись, і так завзято смоктала пальця, аж на ньому виріс мозоль. Якось вона почала блювати зеленою рідиною з дохлими п'явками. Не спала цілісінькі ночі, дрижачи, мов у пропасниці, опираючись безумові, й аж до світання чекала тієї хвилі, коли задвигтить дім із приходом Хосе Аркадіо. Якось пополудні, під час сієсти, коли всі спали, Ребека більше не годна була витримати й зайшла до його кімнати. Він лежав із розплющеними очима в самих тільки трусах, випроставшись у гамаку, підчепленому до балок на товстих канатах, якими прив'язують човни. Її так вразило його велетенське оголене татуйоване тіло, що їй захотілось відступити. «Перепрошую, — вибачилася вона. — Я не знала, що ви тут». Але мовила це тихим голосом, щоб нікого не розбудити. «Іди сюди», — сказав він. Ребека послухалася. Стояла біля гамака, обливаючись холодним потом, внизу в животі їй усе стискалося, а Хосе Аркадіо пучками пальців пестив їй кісточки, потім литки, далі стегна й шепотів: «Ой сестрице, ой сестрице». їй довелося зробити над собою надлюдське зусилля, щоб не вмерти, коли якась могутня сила, подібна до ураґану, але напрочуд цілеспрямована, підняла її за стан, за три змахи оголила її й розпластала під собою, мов малу пташину. Ледве вона встигла скласти дяку Богові за те, що народилася на цей світ, як знепритомніла від нестерпного болю, в незбагненний спосіб поєднаного з насолодою, борсаючись у повній пииаріи трясовині гамака, що, мов вимочка, всотала пролиту нею кров.

Три дні по тому вони повінчалися під час вечірньої меси. Напередодні Хосе Аркадіо вирядився до магазину П'єтро Креспі. Італієць саме давав урок гри на цитрі, але Хосе Аркадіо навіть не відкликав його вбік, щоб довести до відома свою справу. «Я одружуюся з Ребекою», — сказав він. П'єтро Креспі зблід, віддав цитру одному з учнів і оголосив, що урок закінчено. Коли вони зосталися самі в залі, повній музичних інструментів та заводних іграшок, П'єтро Креспі сказав:

Вона ваша сестра.

А мені начхати, — відповів Хосе Аркадіо.

П'єтро Креспі витер лоба хусточкою, напахченою лавандою.

Це протиприродно, — провадив він далі, — і, до того ж, заборонено законом.

Хосе Аркадіо дратували не стільки аргументи П'єтро Креспі, скільки блідість останнього.

Плювати мені на природу, — відрубав він. — Я прийшов сказати вам усе для того, щоб ви не завдавали собі клопоту й не ходили нічого питати в Ребеки.

Але, помітивши сльози на очах у П'єтро Креспі, він трохи пом'якшив свою мову.

Ну, гаразд, — мовив він, зовсім змінивши тон, — якщо вже вам так припала до вподоби родина, то там іще для вас залишилась Амаранта.

У своїй недільній проповіді падре Никанор оголосив, що Хосе Аркадіо і Ребека — не брат і сестра. Проте Урсула ніколи не подарувала їм цього шлюбу, розцінивши його, як неприпустиму неповагу, і того ж дня, коли молоді повернулися з церкви, заборонила їм переступати поріг її оселі. Для неї вони однаково що померли. Тоді новоженці найняли будиночок навпроти цвинтаря і влаштувалися в ньому: наприпочатку гамак Хосе Аркадіо правив їм за всі меблі. У шлюбну ніч молоду вжалив у ногу скорпіон, який заліз у її черевичок. Ребеці було відібрало мову, але це не завадило подружжю досить гучно провести медовий місяць. Сусіди лякалися криків, які будили всю околицю до восьми разів на ніч і до трьох разів під час сієсти, і молилися, щоб така непогамовна пристрасть часом не порушила спокою мертвих.

Сам тільки Ауреліано виявив турботу про молоде подружжя. Він