Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Румцайса (на украинском языке) 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Румцайса (на украинском языке)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Румцайса (на украинском языке)" автора Вацлав Чтвртек. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 54
Перейти на сторінку:
сусіднього покою князь та княгиня і сказали:

— Ми вже наказали готувати весілля. А раз наказали — так воно й буде.

Нікого ні про що не питали, тільки пальцем показували, яке хто діло має робити:

— Щоб усе діялося по-благородному, Маркетка залишиться тут, у замку, а граф із Шпаєра вирушить зараз до заїзду біля корчми «Місто Гамбург». Завтра, у ту хвилину, коли зійде сонце, граф прийде просити Маркетчиної руки і повезе молоду в кареті до Шпаєра.

Надвечір ішов собі Румцайс повз їчинський замок. Раптом щось закапотіло згори на його капелюх. Це з верхнього вікна вихилилася графиня Маркетка; з її очей падали сльози.

— Хто тебе зобидив, Маркетко? — гукнув знизу Румцайс.

— Я за нього не хочу виходити, — прошепотіла Маркетка.

— Коли не хочеш, то й не підеш! — крикнув Румцайс.

Повернувшись до печери, Румцайс звелів Ціпісеку не пустувати, а Манці сказав:

— Ох і мудру штуку треба мені придумати! І як я це зроблю — сам не знаю!

Уже зовсім смеркло, коли йому трохи розвиднилось. Погукав Румцайс Ціпісека і звелів:

— Біжи на суху просіку і передай мій наказ вогневику! Хай біжить прямо на вершечок гори Зебін, стане там і прислухається. Як почує, що я вистрелив з пістоля, хай на хвилину загориться червоно, як мак. І навіть іще червоніше — як сонце.

Графові із Шпаєра не терпілося, звісно, повезти до себе наречену. Тому він виліз у заїзді на горище і всю ніч визирав у слухове віконце, коли небо на сході зачервоніє. Раптом з боку Ржаголецького лісу щось бухнуло, ніби хто вистрелив із пістоля, і над Зебінською горою заяскріло червоне сяйво.

— Ага! — мовив сам собі граф, поспішив до замку і кинувся по сходах угору, просто в покої. Увірвався в один і закричав:

— Гут морген![21] Вже світає, і я прийшов по наречену!

Роздивившись краще, побачив граф, що в покої стоять два ліжка. На одному — княгиня в нічній сорочці, а на другому — пан князь у ковпаку.

— Звольте вставати, — почав будити їх шпаєрський граф. — Уже сонечко зійшло.

— Та де воно, те сонце? — позіхнув у подушку пан князь.

Граф підштовхнув його до вікна.

— Ондечки, над тією горою.

— Нічого я там не бачу, і княгиня теж! — вигукнув пан князь, і на очі йому набігли сльози від того, що він марно вдивлявся у той бік.

Над горою справді нічого не було, і граф із Шпаєра почухав собі потилицю під перукою.

А княгиня почала кричати, що її даремно збудили серед глухої ночі.

— От він і не дістане нічого! — нарешті відрубав пан князь і заліз під перину. — Хіба що взнає, якою дорогою їхати із замку.

Сторожа біля брами показала графові, де найближча дорога назад до Шпаєра.

Графиню Маркетку вирядили туди, звідки вона приїхала, їхала вона назад весела й по дорозі сама спинилась на Румцайсовій заставі. Був там Румцайс і ще якийсь чоловічок — увесь із перепеченої глини.

— Ось кому, Маркетко, ти мусиш гарненько подякувати, — сказав Румцайс.

— Хай краще мене не торкається, — добродушно промовив вогневик. — А то ще попече собі пальчики.

12. Як Румцайс наказав, а Ціпісек вистрелив трьома жолудями

Якось сидів Румцайс перед печерою і вчив Ціпісека, як заряджати пістоль трьома жолудями.

У цей час повіяв од Відня дужий вітер.

Румцайс і каже:

— Не знаю чого, але цей вітер мені не подобається.

А вітер той віяв з імператорських покоїв — камердинери забули зачинити двері проти вікна.

Сам імператор замислено сидів на троні. Наказав він принести собі жменю горіхів, полускав їх усі і промовив:

— Пунктліх[22] за три тижні в мене будуть імператорські іменини.

В ту ж мить підскочив перший маршал і сипнув, мов із рукава:

— Найкраще буде, коли на день народження перед вашою імператорською величністю проїде військо на конях!

Але імператор помахав рукою в рукавичці з діамантовим перснем:

— Це вже було позаторік.

Тут підскочив другий маршал:

— Хай вистрелять із дев'яноста гармат!

Імператор промовив «Пуф!» і більше не хотів того й чути.

Третій маршал не міг нічого придумати.

Нарешті озвався слуга, що мастив петельки на дверях:

— Хай ваша імператорська величність звелить спіймати вогневика. Як пустять його поночі в сад, ото буде дивовижа! Проти неї ракети й фейєрверки все одно що пшик.

— О, це може бути, — мовив імператор, стяг рукавичку з діамантом, і кивнув мізинцем третьому маршалові, щоб той не байдикував.

Маршал написав цілу купу листів, де розпитував про вогневиків, і скоро дізнався, що в Ржаголецькому лісі живе вогневик, з якого могла б вийти гарна забавка для імператора.

У Румцайса в носі довго ще лоскотало від віденського вітру. Через це і бродив він лісом і не встеріг вогневика.

А сталося це ось як. Незабаром приїхав з Їчина залізний віз, на якому возять гранати. На передку поряд з їздовим сидів капрал, тримаючи на колінах мішечок із сирового полотна. За возом пригинці йшло шестеро солдатів, і кожен ніс мішок, вимочений у свяченій воді. На узліссі капрал наказав спинитись і витрусив із свого мішечка на пеньок шмат сірки. Потім усі вони поховалися.

Сірка манить вогневиків, хоч би до неї треба гору перейти. Прибіг вогневик, ухопив грудку сірки і почав смоктати, наче цукерку. Аж тут капрал засурмив, як в атаку. Солдати повискакували із своїх схованок і кинулися на вогневика. Навалились на нього і хрест-навхрест хльоскали мішками, змоченими свяченою водою, аж поки його перемогли. Поклали вогневика у залізний віз, капрал показав на себе та шістьох солдатів і промовив:

— Оце буде від його імператорської величності сім медалей!

Їздовий хльоснув коней, але слабенько, щоб вони не гнали, і щоб вогневик по дорозі до Відня не висох на вітрі та не спалахнув.

За хвилину прийшов на просіку Румцайс, побачив сірку, якої не доїв вогневик, і сумно промовив:

— Ось що надмухав отой віденський вітер!

Прудкою розбійницькою ходою повернувся Румцайс до печери.

— Збери мені, що треба, в дорогу, — сказав він Манці. — А ти, як захочеш там їсти, кажи не «хліб», а «брот», — промовив до Ціпісека.

Узяв Румцайс сина за руку, кинув за пазуху шмат розбійницького коржа, якого спекла Манка, і вони вдвох рушили в дорогу, тримаючись весь час проти віденського вітру.

Рано-вранці заграли у Відні музики пробудку, аж черепиця посипалася з дахів.

До обіду імператор святкував день народження тихо й спокійно. Тільки вистромлював з

1 ... 31 32 33 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Румцайса (на украинском языке)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Румцайса (на украинском языке)"