Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Золоте теля 📚 - Українською

Читати книгу - "Золоте теля"

312
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Золоте теля" автора Євген Петрович Петров. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 90
Перейти на сторінку:
взагалі кинь дурощі, Васисуалію.

— В такому разі, я продовжую голодовку! — викрикнув бідолашний чоловік. — Я голодуватиму доти, доки ти не повернешся. День. Тиждень. Рік голодуватиму.

Лоханкін знову повернувся на другий бік і уткнув товстий ніс у слизьку холодну церату.

— Ось так і лежатиму в підтяжках, — почулося з канапи, — доки не помру. І у всьому будеш винна ти разом з інженером Птибурдуковим.

Дружина подумала, одягла на недопечене біле плече бретельку сорочки, що сповзла, і раптом заголосила:

— Ти не смієш так говорити про Птибурдукова! Він вище тебе!

Лоханкін не чекав такої образи. Він сіпнувся, немов його крізь усю довжину, від підтяжок до зелених шкарпеток, пронизав електричний заряд.

— Ти самка, Варваро, — протяжне заскиглив він. — Ти повія!

— Васисуалій, ти дурень! — спокійно відповіла дружина.

— Вовчиця ти, — продовжував Лоханкін тим же протяжним тоном, — тебе я зневажаю. До коханця ти ідеш од мене. До Птибурдукова ти ідеш До нікчемного Птибурдукова зараз ти, мерзенна, йдеш від мене. Так от до кого ти ідеш від мене! Ти похоті віддатись хочеш з ним. Вовчиця ти стара і підла вся до того ж!

П'яніючи від свого горя, Лоханкін навіть не помічав, що говорить п'ятистопним ямбом, хоч ніколи не писав вірші і не любив їх читати.

— Васисуалій! Годі блазнювати, — сказала вовчиця, застебуючи мішок. — Глянь, на кого ти схожий! Хоч би вмився. Я іду. Прощай, Васисуалію! Твою хлібну картку я лишаю на столі.

І Варвара, вхопивши мішок, пішла до дверей. Побачивши, що заклинання не діють, Лоханкін швидко скочив з канапи, підбіг до столу і з криком: «Рятуйте!» — пошматував картку. Варвара злякалася. В її уяві враз постав чоловік, висхлий од голоду, з завмерлим пульсом, з охололими руками й ногами.

— Що ти зробив? — сказала вона. — Ти не смієш голодувати!

— Буду! — вперто заявив Лоханкін.

— Це по-дурному, Васисуалію. Це бунт індивідуальності.

— І я пишаюсь цим, — відповів Лоханкін тоном, що був близьким до ямба. — Ти недооцінюєш значення індивідуальності й узагалі інтелігенції.

— Але ж громадськість тебе осудить.

— Хай осудить! — рішуче сказав Васисуалій і знову впав на канапу.

Варвара мовчки кинула мішок на підлогу, поспіхом зірвала з голови солом'яний капор і, бормочучи: «скажений самець», «тиран», «власник», швидко зробила бутерброд з баклажанною ікрою.

— Їж! — сказала вона, підносячи їжу до яскраво-червоних губ чоловіка: — Чуєш, Лоханкін? їж! Зараз же! Ну?

— Облиш мене, — сказав він, відводячи руку дружини. Скориставшись з того, що рот голодуючого на мить розтулився, Варвара вправно ввіпхнула бутерброд в отвір, що виник поміж фараонівською борідкою і підстриженими московськими вусиками. Але голодуючий сильним рухом язика виштовхнув їжу з рота.

— Їж, негіднику! — у нестямі крикнула Варвара, тикаючи бутербродом. — Інтелігент!

Та Лоханкін одвертав обличчя і заперечливо мукав. Через кілька хвилин розпалена, вимазана зеленою ікрою Варвара відступила. Вона сіла на свій мішок і заплакала крижаними сльозами.

Лоханкін струсив з бороди крихти хліба, які заплутались у волоссі, зиркнув на дружину насторожено, скоса і притих на своїй канапі. йому дуже не хотілося розлучатися з Варварою. Поряд з багатьма недоліками, Варвара мала свої істотні досягнення: великі білі груди і поставу. Сам Васисуалій ніколи і ніде не служив. Праця заважала б йому думати про значення російської інтелігенції,—до соціального прошарку якої він зарахував і себе. Таким чином, багаторічні думання Лоханкіна зводилися до приємної і близької йому теми: «Васисуалій Лоханкін і його значення», «Лоханкін і трагедія російського лібералізму», «Лоханкін і його роль в російській революції». Про все це можна було легко і спокійно думати, розгулюючи по кімнаті у фетрових чобітках, куплених за Варварині гроші, і поглядаючи на улюблену шафу, де поблискували церковним золотом корінці брокгаузівського енциклопедичного словника. Васисуалій годинами вистоював перед шафою, переводячи погляд з корінця на корінець. Там стояли по ранжиру як на параді дивовижні зразки палітурного мистецтва: Велика медична енциклопедія, «Життя тварин», пудовий том «Мужчина і жінка», а також «Земля і люди» Елізе Реклю.

«Поряд з цією скарбницею мислі, — неквапливо думав Васисуалій, — стаєш чистішим, якось зростаєш духовно».

Прийшовши до такого висновку, він радісно зітхав, витягав з-під шафи «Родину» за 1899 рік у палітурках кольору морської хвилі з піною і з бризками, розглядав картинки англо-бурської війни, оголошення невідомої дами під назвою: «Ось як я збільшила свій бюст на шість дюймів» — і інший цікавий дріб'язок.

Коли б Варвара пішла, зникла б і матеріальна база, на якій грунтувалося благополуччя достойного представника мислячого людства.

Увечері прийшов Птибурдуков. Він довго не наважувався ввійти до кімнати Лоханкіних і тинявся на кухні серед довгополум'яних примусів і натягнутих хрест-навхрест вірьовок, на яких висіла суха гіпсова білизна, смугаста від синьки. Квартира враз ожила. Грюкали двері, миготіли тіні, іскрились очі мешканців і десь пристрасно зітхали: прийшов мужчина.

Птибурдуков скинув картуза, сіпнув себе за інженерський вус і нарешті зважився.

— Варю, — благально сказав він, ввійшовши до кімнати, — ми ж домовились.

— Помилуйся, Сашук! — закричала Варвара, хапаючи його за руку і штовхаючи до канапи. — Ось він! Лежить! Самець! Підлий власник! Розумієш, цей кріпосник оголосив голодовку через те, що я хочу від нього піти.

Побачивши Птибурдукова, голодуючий одразу ж перейшов на п'ятистопний ямб.

— Птибурдуков, тебе я зневажаю, — заскиглив він, — дружини моєї ти не смій торкатись. Ти хам, Птибурдуков, мерзотник! Куди дружину ти ведеш від мене?

— Товаришу Лоханкін, — промовив приголомшений Птибурдуков, хапаючись за вуса.

— Йди геть, йди геть! Тебе ненавиджу! — продовжував Васисуалій, похитуючись, як старий єврей на молитві, — ти гнида підла і мерзенна ще до того ж. Не інженер ти — хам, мерзотник, наволоч, повзуча гадина і сутенер до того ж!

— Як вам не соромно, Васисуалію Андрійовичу, — сказав вже нудьгуючи Птибурдуков, — це навіть просто безглуздо. Ну, самі подумайте, що ви робите? У другому році п'ятирічки.

— Він мені насмілився сказати, що це безглуздо! Він, він, що дружину мою викрав! Йди геть, Птибурдуков, а ні, то я тобі по шиї, тобто по зашийку вам надаю!

— Хвора людина, — сказав Птибурдуков, намагаючись не виходити з рамок пристойності.

Але для Варвари ці рамки були тісні. Вона вхопила з столу вже засохлий зелений бутерброд і посунула на голодуючого. Лоханкін захищався так запекло, ніби його мали каструвати. Птибурдуков відвернувся й дивився у вікно кінський каштан, що цвів білими свічками. Позад себе він чув огидне мукання Лоханкіна і викрики Варвари:

— Їж, підла людино! Їж, кріпоснику! Наступного дня Варвара, схвильована несподіваною перешкодою, не пішла на роботу. Стан голодуючого погіршав.

— От вже і різачка почалась у шлунку, — з задоволенням повідомляв він, — а там і цинга прийде на

1 ... 31 32 33 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золоте теля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золоте теля"