Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

Конунга я

цінувала сильніше,

ніж разом усі

діси Владики[488];

стала я нині

дрібна, як листочок

у кроні верби,

через княжу загибель.

20

Втратила я

на престолі й на ложі

любого мужа

з вини синів Ґ'юкі;

з вини синів Ґ'юкі

болить мені серце,

їхня сестра

гірко ридає.

21

Так цього люду

землі спустошаться,

як ви самі

клятви дотримали;

не будеш ти, Ґуннаре,

золотом тішитись;

персні твої

згублять тебе,

бо не дотримав

присяги ти Сіґурду.

22

Часто бувало

тут веселіше,

ніж коли Сіґурд

Грані сідлав

і вирушив сватати

Брюнхільд для родича,

жону лиховісну,

лихої години».

23

Тоді мовить Брюнхільд,

Будлі дочка:

«Втратить та жінка

мужа й дітей,

яка тебе, Ґудрун,

до сліз довела

і вранці тобі

мову вернула».

24

Тоді мовить Ґулльронд,

Ґ'юкі дочка:

«Мовчи ти, ненависне

всім твоє слово;

героя шляхетного

ти погубила;

жене тебе хвиля

злої недолі,

в сильній скорботі

сім королів

і свара велика

поміж жіноцтвом».

25

Тоді мовить Брюнхільд,

Будлі дочка:

«Винен єдиний

Атлі у злочинах,

Будлі нащадок

і кревний мій брат[489].

26

Ми зріли — в чертогах

володаря гунів

вогонь змієложа[490]

князя оздобив;

дорого я

за той шлях заплатила,

того не забуду,

допоки жива».

27

Стояла вона,

сили збирала,

палали у Брюнхільд,

Будлі дочки,

очі вогнем,

отрутою дихала,

коли вона зріла

Сіґурда рани.

Потім Ґудрун вирушила через ліси і пустки до Данії й була там при Торі, доньці Хакона, сім півріч. Брюнхільд не бажала жити по смерті Сіґурда. Вона веліла вбити вісім своїх рабів і п'ятьох служниць. Тоді кинулася вона на меч і померла, як сказано у «Короткій пісні про Сіґурда».

Коротка пісня про Сіґурда

1

Було якось, Сіґурд

Ґ'юкі зустрів,

Вьольсунґ юний,

собі на шляху;

отримав довіру

двох він братів,

вони обмінялися

кревними клятвами.

2

Дари він дістав

і дівчину гарну,

Ґудрун юну,

Ґ'юкі дочку;

пили й розмовляли

багато днів поспіль

юний Сіґурд

і Ґ'юкі сини.

3

Потім по Брюнхільд

вони вирушали,

Сіґурд і сам

з ними поїхав,

Вьольсунґ юний

і вправний у битві;

за себе узяв би

її, коли б міг.

4

Сіґурд Південець[491]

меча клав між ними,

оголене лезо,

сяйнояскраве;

тої він жінки

не цілував,

гунський король[492]

не тримав у руках

діви, що віз

Ґ'юкі нащадкові.

5

Вона ще не знала,

за свого життя

ганьби і скорботи

і жодного горя,

не звідала сорому

й знати не знала;

та врешті спіткав її

присуд жорстокий.

6

Сіла вона

надворі підвечір,

таку вона мову

тоді повела:

«Хай буде Сіґурд,

леґінь пригожий,

у мене в обіймах —

або хай помре.

7

Про ці я слова

пошкодую потому:

його жінка — Ґудрун,

я ж — Ґуннара жінка;

нас норни жорстокі

надовго з'єднали».

8

Часто блукає

вона, повна злости,

по кризі й мерзлотах[493]

кожного вечора,

коли тая Ґудрун

лягає на ліжко

і Сіґурд її

огортає покровом,

коли гунський конунг

кохає дружиноньку.

9

«Ходжу я безрадісна,

сповнена смутку,

зроблю собі втіху

із темного задуму».

10

Зі злости вона

готувала убивство:

«Маєш ти, Ґуннаре,

втратити землі

мої і так само

мене саму;

ніколи з героєм

не буду щаслива.

11

Поїду туди,

де раніше жила

серед своїх

родичів кревних;

сяду я там

і житиму снами,

як Сіґурда ти

життя не позбавиш

й не зробишся вищим

за інших героїв.

12

Хай син вирушає

слідом за батьком,

жити недовго

юному вовкові[494].

Як же інакше

втишитись може

помсти палання,

коли син живий?»

13

Печальним став Ґуннар

і зажурився,

у тяжких роздумах

сидить цілу днину;

він геть не відав

і певний не був,

як учинити

йому найкраще,

як учинити

йому найліпше,

бо коли Вьольсунґ

піде з життя,

буде для всіх

втрата велика.

14

Він і про інше

думав не менше:

бо не бувало

такого ніколи,

щоб королівство

княгиня полишила.

Кличе на раду

він тоді Хьоґні,

якому в усьому

він довіряв:

15

«Єдина мені

Брюнхільд миліша,

Будлі дитина,

жінка прегарна;

радше я власне

віддав би життя,

аніж дівочі

втратив дари.

16

Хотів би ти мати

скарб нашого князя?

Добре було би

золотом Райну[495]

нам володіти

і порядкувати,

сидіти в багатстві,

тішитись щастям».

17

Хьоґні єдине

на те відповів:

«Нам від такого

краще не буде,

коли ми мечами

зруйнуємо клятву,

клятву зруйнуємо,

й нашу довіру.

18

Нема на землі

щасливішого люду

за нас чотирьох,

народу правителів,

а поки живе

гунських військ Бальдр[496],

величнішого

не вродить земля,

як ми п'ять синів[497]

шляхетного роду

за довге життя

у змозі зростити.

19

Я знаю напевно,

звідки йде хвиля:

Брюнхільд не може

приборкати люті».

Ґуннар мовив:

20

«Ґуторм повинен

скоїти вбивство,

брат наш найменший,

люттю засліплений;

він там не був,

як слово давали,

як слово давали

і нашу довіру».

21

Згодився легко

скорий на дії,

Сіґурда серце

мечем прохромив.

22

Тут же помстився

герой у чертогу

і кинув меча

у скорого в діях;

Ґуторма трапив

гартований Ґрам,

сяйне залізо

з конунга рук.

23

Його розрубало

на дві половини,

руки й голівонька

нарізно впали,

ноги летіли

аж на подвір'я.

24

Спала Ґудрун

там на ложі,

геть-чисто безжурна,

коло Сіґурда,

а як прокинулась,

то побачила:

друг Фрейра її[498]

лежить у крові.

25

Вона так ламала

руки свої,

що міцносердий

на ложі підвівся:

«Не побивайся ти,

Ґудрун, так гірко,

жінко прекрасна,

брати твої цілі.

26

Надто ще юний

мій спадкоємець,

не зможе втекти

з вражого двору;

готують вони

чорну й нечувану

справу нову

нині на раді.

27

На тінґ не зберуться

подібні до нього

сестри сини,

хоч сімох породила б[499].

Знаю напевно,

звідки йде лихо:

Брюнхільд єдина

винна у всьому.

28

Діва мене

одного кохала,

того, хто Ґуннару

кривд не чинив;

я не ламав

даної клятви,

мене не назвуть

його жінки коханцем».

29

Над конунгом мертвим

жінка зітхала

і так ламала

руки свої,

що задзвеніли

келихи в домі,

заґелґотали

гуси на дворі.

30

Тоді засміялась

голосно Брюнхільд,

Будлі дочка,

від щирого