Читати книгу - "Тінь перемоги"

У січні 1941 року в Генеральному штабі РСЧА в присутності Сталіна і всього складу Політбюро на картах була розіграна війна між СРСР і Німеччиною. В ході цієї стратегічної гри Жуков, який грав роль німецького полководця, розгромив генерал-полковника Павлова, який грав роль радянського полководця. Минув 51 рік з моменту стратегічної гри і 23 роки після виходу мемуарів Жукова. Крім того епоха змінилася. Комуністів хоч і трошки, але потіснили. Матеріали стратегічної гри розсекречені. І ось розворот в «Известиях» 22 червня 1993. Назва заворожує: В СІЧНІ СОРОК ПЕРШОГО ЧЕРВОНА АРМІЯ НАСТУПАЛА НА КЕНІСБЕРГ. Потім велика стаття У «Військово-історичному журналі» (1993 № 7).

Мова в статтях про ту саму стратегічну гру 1941 року. Виявилося: не відпрацьовували наші стратеги ніяких оборонних планів і над питаннями відбиття можливої німецької агресії не замислювалися. Наші генерали були зайняті зовсім іншими проблемами. Вони думали над тим, як захопити Кенігсберг, Варшаву, Прагу, Бухарест, Краків, Будапешт і ще дещо.

Тут саме час повторити слова генерала армії А. М. Майорова: «Але й тоді всі розуміли, що майбутня гра буде мати не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення». («ВИЖ» 1986. № 12 Стор. 41) Не заради академічного інтересу наші генерали відпрацьовували на картах штурм європейських міст, а тому, що підготовка до вторгнення в Європу перебувала у завершальній фазі.

Нас привчили до думки про те, що Жуков подумки відтворив німецький план «Барбароса» і на стратегічній грі діяв саме так, як через півроку діяли німці. Цей інтелектуальний подвиг - вище досягнення Жукова як стратега. Це блискуча вершина його мудрості. І ось раптом з'ясовується, що не було ніякої вершини. Жуков брехав про сяючу вершину, бо вона була прихована туманом державної таємниці. Але морок розсіявся. Документи розсекречені і перед нами - голий хвалькуватий король. Розповіді Жукова про те, що він передбачав німецькі плани, що діяв так, як потім діяли німці, - це балаканина. Ніяких державних секретів про стратегічну гру Жуков не видавав. Він брехав. А роззяви, такі як Костянтин Симонов, генерал армії Майоров, Маршал Радянського Союзу Куликов, письменник Карпов і багато з ними слухали й повторювали безвідповідальну маршальську балаканину. Жуков - це наш рідний радянський Мюнхгаузен. Найреалістичніший пам'ятник йому має виглядати так: Жуков верхом на ядрі летить над містом Барановичі і розповідає, як громив Павлова, як гнав його на картах до цього самого міста Барановичі. Можна всередині мідної статуї Жукова на ядрі поставити магнітофон, який наводився би в дію вічним двигуном, щоб розповіді Жукова про власну велич гриміли над планетою століттями й тисячоліттями. А постамент пам'ятника - отара наших маршалів, генералів, академіків і придворних письменників. І у всіх - довгі вуха, стоячі і гостренькі на кінцях. Це щоб краще чути розповіді стратегічного генія.

Жуков описує підготовку до гри, передає пряму мову Сталіна:

«Після наради на інший же день повинна була відбутися велика військова гра...

– Коли розпочнеться у вас військова гра? - запитав Й. В. Сталін.

– Завтра вранці, - відповів Тимошенко.

– Добре, проводьте її, але не розпускайте командувачів. Хто грає за «синю» сторону, хто за «червону»

– За «синю» (західну) грає генерал армії Жуков, за «червону» (східну) - генерал-полковник Павлов». («Спогади та роздуми» Стор. 192)

У цьому короткому діалозі видумане все. Нарада вищого командного складу завершилася 31 грудня. Не міг маршал Тимошенко сказати Сталіну, що гра починається завтра вранці, бо вона почалася 2 січня. При всьому сталінському звірстві й божевіллі він усе ж розумів, що починати серйозну роботу рано вранці 1 січня не варто. Деякі генеральські голови можуть з перепою погано працювати.

Але чи велика різниця: 1-го січня розпочалася гра, чи 2-го? Різниця невелика. Але вона вказує на те, що барвисті діалоги зі Сталіном вигадані Жуковом або його співавторами. І це видно з цього прикладу. А приклад до кінця не вичерпано. Не міг маршал С. К. Тимошенко сказати Сталіну, що за «синю» сторону грає Жуков, а за «червону» Павлов, бо гра була не одна, їх було дві. Спочатку Жуков і Павлов виступали в одних ролях, а потім ролями помінялися. І це вже принциповий момент. Якщо Жуков чомусь добре пам'ятає першу гру у всіх деталях, а про другу гру начисто забув, то в нас з'являються серйозні підстави не вірити йому ні в чому.

Ще момент. Офіційно тема гри іменувалася: «Наступальна операція фронту з проривів УР». Жуков цієї назви чомусь не згадав. Адже тема відпрацьовувалася не просто наступальна. УР - це укріплений район, це лінія залізобетонних і броньових фортифікаційних споруд противника, які прикриті протитанковими ровами, мінними полями та іншими загородженнями. На будівництво УР потрібні величезні витрати і багато років. На нашій території укріплених районів супротивника немає і бути не може. Укріплений район супротивника може бути тільки на його території. Якщо тема гри «прорив УР», виходить наші війська діють на території противника. Вже сама тема гри вказувала на те, що відпрацьовувався не просто наступ, але наступ на Німеччину. Точніше - на Східну Прусію, яка була захищена лінією укріплених районів.

Розповіді Жукова про те, як він наступав до Барановичів, - це хлестаковщина в чистому вигляді. В ході гри німецька армія під командуванням Жукова взагалі не наступала. Наступальною стороною був радянський Західний фронт під командуванням Павлова. Павлов наносив удар у Східну Прусію, на Кенігсберг, а Жуков оборонявся.

До речі, після війни Кенігсберг був перетворений на радянське місто Калінінград. Причина: німці на нас напали, і ось як плата за агресію ми забрали собі німецьке місто. Але якби Гітлер не напав, то все одно вище керівництво СРСР під особистим контролем Сталіна вже в січні 1941 року відпрацьовувало способи захоплення цього міста. А ідеологи комуністичної партії задовго до 1941 року обкатували просту ідею: Кенігсберг скоро