Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Про життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Про життя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Про життя" автора Оксана Каліна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34
Перейти на сторінку:
так слизько, а в них на порозі ще й плитка покладена. І ні поручня, нічого немає, щоб триматися. Мало не вбилася.

— Ви про цю аптеку? — запитав хлопчина, кивнувши головою в бік приміщення, — так поряд же інша є, без плитки і з поручнями. Пішли б туди, ціни не набагато різняться.

Жінка звела докупи брови.

— Малий, щоб мене вчити, сама знаю, куди йти. Ще й послати декого за конкретною адресою можу…

Хлопчина збирався було відповісти, але його стримала білявка.

— Не звертай ти увагу, бачиш, люди із тієї категорії, що хоч із золота їж — все рівно не задоволені будуть, — сказала вона йому на вухо.

— Що ви там шепочетесь? — запитав дядько, — ви, мадам, уже не втому віці, щоб до юнаків загравати.

Білявка здивовано глянула на дядька, хотіла було щось відповісти, але хлопчина зашепотів їй на вухо:

— Та не звертайте уваги! Він на вас ще як тільки ви на зупинку прийшли з цікавістю поглядає. Ревнує…

І білявка, і хлопчина, не змовляючись, залилися веселим сміхом.

Жінка в шубі і дядько ще більше закопилили губи.

Підійшла маршрутка, пасажири завантажились в авто. На перегородці, біля водія, висів великий яскравий плакат з написом: цінуй кожен день, він більше не повториться.

А таки ж правда.

Чуже весілля

Ігоря з дружиною запросили на весілля. Кум одружувався. Дружина довго крутилась біля дзеркала, вибираючи вбрання. Ігор натягнув звичні джинси і светр.

— Чого одягнувся, наче на роботу? — спитала дружина. Звали її Світланою. Колись Ігор називав її Світлячком, тепер, інакше ніж відьмою, «величати» не хотілось.

— Теж мені — свято, — буркнув він, — бідний кум просто ще не знає, що його чекає…

— Що? — звела брови дружина, — що ти там белькочеш? Кажи виразніше, нічого ж не чути.

Ігор промовчав. Повторити це в голос — означає нарватися на черговий скандал. А у дітей вже й так повіки починають смикатися, коли батько з матір'ю з'ясовують стосунки.

Світлана продовжувала крутитись біля дзеркала. Ігор похмуро розглядав її. Хто скаже, куди все зникає: симпатія, почуття, бажання? Чому трансформується у кращому випадку в неприязнь? Світлана не розтовстіла після двох пологів, не постарішала і світле волосся залишилось таким же гарним: довгим, блискучим, шовковистим. Правда, Ігорю завжди більше подобались жінки з темним волоссям. Може в цьому справа? Господи, маячня яка… До чого тут волосся? А що тоді — до чого? Якби ж знати…

Нарешті сукню було вибрано, волосся вкладено у пишну зачіску, макіяж нанесений, вони стрибнули в машину і поїхали до бенкетного залу.

— Ти в цих джинсах, прости Господи, наче з заводу, — Світлана зморщина акуратний носик, — сором на людях показуватись.

— А ти не показуйся, — огризнувся Ігор, — іди сама на це трикляте весілля, я краще пивка вип'ю.

— Кум, між іншим, твій, а не мій, — роздратовано сказала Світлана, — так що стули пельку і мовчи насолоджуйся подією. І не демонструй так відкрито, що у нас з тобою спостерігається деякі…- вона зам'ялась, підбираючи слово, — непорозуміння в сімейному житті.

— Уже стулив, говорити з тобою нема ніякого бажання, — відповів Ігор і додав саркастично, — непорозуміння…

Непорозуміння, це коли тобі не подобається якого кольору сьогодні лак у дружини на нігтях. А коли ти не можеш терпіти її всю, від кінчиків тих самих нігтів і аж до маківки, то це яким словом назвати? І якого дурня вона його терпить в такому разі? Не від великої ж любові? Пару місяців тому, коли він зійшов з дому до… втім, це не важливо до кого, просила-молила, щоб повернувся. Ще й дітей настроїла, мовляв, батько вас кинув, не потрібні ви йому… Навіщо з дітьми так? Де хвалена жіноча мудрість? Якби не діти, Ігор би, мабуть, і не повернувся. І як далі жити? На одній кухні і в різних спальнях? Одному Богу відомо…

… Серед ошатно вбраного бенкетного залу у вальсі кружляли наречений з нареченою. Красиві, щасливі, вони не відводили очей одне від одного. Ігорю на мить стало навіть заздрісно. Тільки чи надовго те щастя, от в чім питання…

Один день із життя коханки…

Телефон мовчав уже дві доби. Яна носила його всюди за собою і пропустити дзвінок просто не могла. Та й видно ж все на моніторі, хто телефонував, хто ні. Він не телефонував.

— Гад, — прошепотіла Яна своєму відображенню в люстрі, — справжнісінький гад. Обіцяв же подзвонити…

«Гад» обіцяв не лише зателефонувати, але й прийти. Не зробив ні того, ні другого.

— Та що я йому — лялька, погрався і викинув, — знову звернулась Яна до свого відображення. У двійника в дзеркалі тремтіли губи і руки, що тримали телефон. Тримали, і не випускали, — скільки можна терпіти таке ставлення? Я ж себе не на смітнику знайшла!

Яна раптом випростала руку і з усієї сили жбурнула апарат об підлогу. З нього відлетіла лише задня кришка, бо телефон впав на м’який килим.

Раптом трубка дзеленчати.

«Він!» — промайнуло у Яни в голові і вона миттю, не дивлячись на монітор, схопила телефон, натиснула кнопку.

— Доню, — пролунало в апараті, — це мама.

Янине розчарування було настільки сильним, що навіть мама, яка знаходилась далеко, його відчула. Образилась, звичайно, але виду не подала.

— Не подзвонив? — запитала вона.

Яна промовчала.

— І не прийшов, — констатувала мама, — і довго ти ще будеш в коханках ходить?

— А чим погано? — намагаючись вдати байдужість спитала Яна, — коханка — від слова кохання.

— Коханка — від слова дурепа, — різко сказала мама, — а втім, ти вже доросла. Вирішуй сама.

«Мама права, — у розпачі думала Яна, — скільки

1 ... 33 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про життя"