Читати книгу - "Тарас. Повернення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На сторожовій вежі в підзорну трубу Серафима розглядала колону солдатів, що шикувалася на плацу у два великих кола. Четверо фурлейтів заштовхували поміж тих кіл, збиту з гілок груші, домовину на лафеті.
— Чё так долго возятся?! Петя, музыку давай! — наказала капітанша, ковтаючи виноградинку з руки Обрядіна. Її нога в фіалковій панчосі вперлася в чобіт підпоручника. А він уже, як не свій, гуляв рукою нижче її пояса. І Серафима здригнулася тілом і промурмотіла, дивлячись на свого чоловіка в підзорну трубу: — Музыка заглушит вопли и добавит казни красоты…
Обрядін шарпнувся до музичної скриньки, накрутив вентилем пружину, і з вежі срібним белемканням полилася просторами задубілої від спеки пустелі макабрично весела пісенька «Ах, мій милий Августин!». Складена під час епідемії чуми 1679 року у Відні якимось Августином Н., вона підкреслювала жахливе безумство всього того, що відбувалося. Августин був великим пияком і так налигався одного вечора в корчмі, що, вертаючись домів, упав до чумної ями з трупами. А на ранок виповз, співаючи цю пісню. Навіть нежитю не підхопив, не те що чуми.
Обрядін присів і з хіттю подивився на пальці Серафими, що ворушилися на дерев’яних мостинах під шовковою панчохою. Серафима владно поглянула на підпоручника, який вовтузився біля її ніг. І Обрядін, охоплений бажанням, жер її очима, поки Серафима не ткнула його в носа п’яткою. Підпоручник струсив головою. А пані капітанша знову задивилася в трубу. Там три конвоїри виводили з карцеру закутого в кайдани Буркова. Біла натільна сорочка його була вся заляпана кров’ю. А конвоїри ще і ще били парубка прикладами, штовхаючи в бік берега, де священик і дяк чекали біля аналою.
Серафима відчула в себе на спині великий палець підпоручника і зморщилася. Опустила трубу. Проронила, посмикуючи від бажання вузькими плечима:
— Не сейчас… Будет лучше, когда начнётся.
На зустріч Буркову йшов священик з Євангелією та золоченим хрестом. Тапашов, Нагаєв, Пастушок виявилися тими конвоїрами, яких бачила Серафима в підзорну трубу з вежі. Рухались вони скуто, тупилися в землю. А Бурков, який спершу опирався, вирівнявся й ішов із високо задертою головою. Білими невидющими очима скидав довкола. Люди не витримували його погляду, відверталися, наче й самі були винні перед ним. Священик о. Феоктист осінив Івана хрестом і прорік:
— Покайся, раб Божий Иоанн! Проси прощения перед всеми, пред кем виновен!
І тут Бурков уперся і не захотів іти далі. Укляк, як стовп.
— Бог — человеколюбец! Он простит тебя! — вмовляв священик, намагаючись покрити єпитрахиллю голову Буркова.
Але Іван не схиляв голови. Не хотів каятися, бо не було за що. І тут закричав здалеку Кампіоні:
— Тяните подлеца к аналою!
— Поставьте его на колени! — загорланив Мєшков.
І конвоїри заштовхали Івана до аналою. Тапашов ударив його прикладом поміж плечі. Пастушок із Нагаєвим тягли попід руки. Але Бурков стояв непорушно. Тільки очі блимали, як дві скляні скалки.
Жінки-поселянки попадали на коліна. Скрикнула чиясь дитина.
А Бурков неначе закам’янів. Усі звуки для нього померли. Рух життя уповільнився. Йому видавалося, що далеко в небі мигтіла, переливалася з білого в червоне якась безмежна хвиля. І вона наближалася до нього.
Рука низенького священика потяглася до високого Івана, щоб покрити кінцем єпитрахилі голову. Та покривало не трималося і спадало на вітрі. Усі спроби примусити Івана сповідатися були марними. І священик лиш проказав:
— Прощаю и разрешаю тя от всех грехов твоих. Благословен Бог наш всегда, ныне и присно и вовеки веков. Аминь! — А потім повернувся лицем до Ускова, котрий уже був підійшов ближче до аналою, і безпорадно розвів руками.
Компанія офіцерів невдоволено забубоніла. Не за правилами того часу було страчувати людину, котра не висповідалася і не покаялася. А дружина Пєтрова Анфіса, яка все ще молилася навколішках, тримаючи дітей біля себе, слабким голосом проронила:
— Казнить непокаявшегося грех.
Вихід із делікатного становища несподівано знайшов Усков.
— Я предлагаю помолиться нам… всем… — запропонував він.
Присутні військовики захвилювалися. Почулися голоси проти. Поселянки, що перебували невдалік, перехрестилися і забили поклони. А поляки, як один, замолилися латинкою.
— Но прежде, чем мы помолимся, — звернувся до офіцерів комендант, — я хотел бы всех вас пригласить к себе на ужин. Но не сегодня, конечно… а в воскресенье… Так что — прошу.
І Усков опустився на коліна й перехрестився. Бурцев, Чарц, фельдфебель, Варвара, а за нею і Нікольський вчинили те саме. І комендант голосно розпочав:
— Всемогущий Боже, Ты, Кто сотворил небо и землю со всяким дыханием, умилосердись над бедным русским народом и дай ему познать, на что Ты его сотворил!..
Лише Косарєв і Кампіоні не молилися. Та коли всі поставали на коліна, а вони залишилися стояти на плацу самі-однісінькі з Бурковим навпроти, Косарєву стало незручно і він так само замолився. Кампіоні вдарив гарапником по чоботу, сплюнув і відійшов від людського юрмища. Усков хоч і голосно вигукував молитву, але проживав кожне її слово. Він просив вибачення в Буркова, що, приторочений за багнет до рушниці, стояв один-єдиний посеред плацу. Його сполотніле в крові лице було сповнене відчуження.
До
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас. Повернення», після закриття браузера.