Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Там, де ми живемо. Буковинські оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Там, де ми живемо. Буковинські оповідання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Там, де ми живемо. Буковинські оповідання" автора Маріанна Борисівна Гончарова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 58
Перейти на сторінку:
ту ж саму фразу від керівника їхньої групи, старого акордеоніста Михайла Караніди (а розмовляють вони, наші музики, такою співочою сумішшю румунської, ідиш та української, що жоден лінгвіст не розбере такий діалект):

– Янкеле! Вставай з-за столу вже, Янкеле! Ходімо працювати. Хай! Інклоц ін барабан ші оплякат! (Бий в барабан і поїхали!)

Янкель дає дрібний розсипчастий дріб на барабані, й оркестр розпочинає свій робочий вечір, що переходить у ніч, а часто – і в сірий ранок.

Якось Янкель остаточно розсварився з дружиною, з мамою дружини і з тіткою дружини також розсварився. Причину сварки сторони розглядали по-різному. Дружина, мати дружини і тітка дружини сварилися з Янкелем через його пиятику та небажання підметушитися і їхати в Румунію до брата Матвія на постійне проживання. Натомість Янкель вважав, що вони – всі ці відьми, ці кобри, – що вони звичайні антисемітки. По лінії тітки. Тому що по своїй лінії вони все ж таки трішки Шустери і трішки Цибермановські. А тітка у них – так! Онопенко Оксана! Хоч і Шустер по чоловікові.

– Антисеміти! Антисеміти ви! – кричав Янкель.

– Як ти таке можеш говорити?! Що ти за слова мені говориш? Мені! У моєму віці! У моєму домі! – обурювалася мама дружини Янкеля. – Янкеле, ти безсовісний, Янкеле. Що це за такі слова?! Щоб такого більше не було! Щоб ноги цих слів у моєму домі не було! І твоєї ноги також! Щоб!

– Дуже треба мені. Здалися мені мої ноги до вашої хати! Дуже мені треба!!! – збиткувався Янкель. – І взагалі ваша донька Неля розпещена, як я не знаю! Вона палить! Втямили ви, мамо?

– Ну то й що?! – парирувала мама дружини Янкеля. – Не знаю, не знаю! Палить… Я тобі віддавала пристойну дівчинку. Двадцять років, шістдесят кілограмів. Вища освіта. Без ш. зв. А що ти з нею зробив за ці роки? Її ж не впізнати! Ось – уже палить. Що ти зробив з моєю дівчинкою, я тебе питаю, що вона вже палить?!

Тут вступала дружина Янкеля Неля:

– Всі нормальні люди давно кудись виїхали. Я не прошу Америку, я не прошу Ізраїль, – я хочу до Матвія в Румунію. Що ми тут бачимо? Порожні прилавки? А в Румунії – кофтинки. В Румунії – їжа. В Румунії – взуття, в Румунії – все! Ти стільки заробляєш на своїх халтурах, якби ти все не пропивав зі своїми підлими друзями, ми б уже давно мешкали в Бухаресті!

Скільки Янкель їздив до Києва, підкорившись дружині своїй меркантильній, скільки збирав характеристики, довідки, що він не утриманець, не нероба якийсь, що він працює вчителем у музичній школі по класу духових інструментів… Навіть взяв у колгоспі довідку, що працює керівником хору-ланки. О! Хор-ланка. Оце жахіття. Це таку моду вигадали райкоми на місцях, щоб були хори-ланки. Це ось як: є, приміром, ланка колгоспниць, працює на городній бригаді, працює дуже важко, за будь-якої погоди, прополює або збирає, наприклад, буряк чи кукурудзу. А треба ще, щоб вони у вільний час співали у вишиванках і вінках зі стрічками. У дівочих вінках. У п’ятдесят років. Із золотими фіксами в роті. Наталки Полтавки… Але треба! Треба, щоб співали «Вербовую дощечку» або «Полем-полем край села…». Ні, ну кому хочеться співати після такого важкого дня, коли ще вдома повно турбот: діти, корова, свині, кури, сад, город… Ну і набирали в такі хори, на догоду райкому, кого прийдеться, бувало, й старшокласники великогабаритні в таких хорах співали. Якось ми ледь не луснули від сміху, коли Віталій Уласюк в отакому хорі за дорученням комсомольської організації співав. Єдиний чоловік на всю ланку. Наш Віталій Уласюк, – до речі, згодом, через десяток років після участі в хорі-ланці, він став лауреатом державної премії в галузі прикладної математики, – співав під виглядом слюсаря тракторної бригади. Нещодавно зустріч його класу була, хотіли йому хор-ланку пригадати, та він телеграму надіслав загадкову «Подумки вами симпозіумі Японії».

Так отож Янкель і взяв отаку довідку, ніби доводячи свою благонадійність і лояльність стосовно дійсного устрою. А його знову не випускають. Геть він затужив. Запив, простіше кажучи. І на команду Михайла Караніди «Янкеле, інклоц ін барабан!» без ентузіазму реагував. І навіть грати почав гірше. Хоча грати міг у будь-якому стані. А все чому? До мами хотів. Хотів до мами. Розумієте? Ось ви розумієте, а чому ж тодішня влада не розуміла? Не розуміли, як дорослий, неголений, огрядний сумний дядько гостро сумує за мамою. А тут знову Матвій заволав на березі Прута, мамі зовсім зле! Погано мамі! Хоче, щоб ми зіграли наостанок!

– Що?! Що?!

– Я їй награю на скрипці, а вона каже: не те, не те… Хоче, щоб із тобою!

– Гаразд! – вирішив Янкель. – Добре. Наступної неділі вивозь маму на Прут, тільки б вітру не було.

– Що ти замислив, Янкеле?! Навіть не думай перепливати, Янкеле! Тебе погранці захапають, і ми не зможемо виходити сюди до тебе на берег Прута, нас же не пропустять більше!

– Та нє! – з досадою відмахнувся Янкель. – Та не буду я пливти! Я – інше!

– Що?!

– Нічого! Вивозь маму! Все!

Добрі люди музиканти, правильні люди. Ось де була правдива дружба народів, ось де була солідарність. Ось де був мир, труд і май! Всі і без того знали становище Янкеля, і його дружину – антисемітку по тітці, і його тещу, і що не випускають Янкеля до брата в Румунію, і що Єві Наумівні стало геть зле. І кого вже вони там, на прикордонній заставі, умовили, кого підкупили – не знаю, але наступної неділі на березі Прута, просто на кордоні, вишикувався оркестр.

Там були ледь не всі музиканти, зареєстровані, щоб їх не вважали дармоїдами, в ОМА (Об’єднанні музичних ансамблів). Молдовани, євреї,

1 ... 31 32 33 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, де ми живемо. Буковинські оповідання», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Там, де ми живемо. Буковинські оповідання» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Там, де ми живемо. Буковинські оповідання"