Читати книгу - "Спокута"

– Ми ж гарні жінки, то й вино повинні пити теж гарне, – відповіла Лариса, оглядаючи чоловіків за сусіднім столиком.

– Не так відверто, – шепнула Катерина.

– А я непомітно, одним оком, – засміялася подруга.

Вона вже осушила один келих і налила другий.

– Гарна ти жінка, Катрю, – сказала, повеселівши, Лариса. – Але якась неправильна. Недаремно тебе чоловіки сахаються.

– Це вже цікаво. А я все думаю, чому вони від мене тікають. Може, розкриєш мені очі?

– Не образишся?

– На свою подругу? Ні в якому разі!

– Дуже ти правильна, Катрю, – запаливши тонку довгу цигарку з написом «Kiss», сказала Лариса. – Правильна й вимоглива. А таких чоловіки не люблять.

– І що ж мені робити, якщо я така вродилася?

– Врода тобі дісталася чудова, мені б таку, – випустила кільце диму подруга. – Ні в салони краси бігти не треба, ні в солярій, ні в перукарню, ні на макіяж. Устала вранці, умилася, гребінцем по голові провела і все! Краса та й тільки! А ти знаєш, скільки я грошей витрачаю на те, щоб тримати себе у формі? Не знаєш? І не треба тобі знати, бо я й сама собі дивуюсь. Ось так!

– Ти мені, Ларочко, розкажи краще, чому я неправильна.

– Треба бути простішою, більш приземленою.

– Розкажи, як це.

– Ну, як? На роботі чи у власному житті щось не заладилося, то не треба себе мучити роздумами, аналізувати, зіставляти, мучитися безсонням. Прийди додому, візьми пляшку винця, випий його та й лягай спати. Уранці всі проблеми не здаватимуться такими глобальними й перестануть бути невирішеними.

– Але ж від випитої пляшки вони не вирішаться самі по собі.

– Ти мене не зрозуміла. Не треба на них зациклюватися. А ще краще – підхопи собі по дорозі якогось чоловіка, переспи з ним ніч. І стрес як рукою зніме, і ніяких зобов’язань одне перед одним. А вранці копняка дала, і до побачення.

– Я не можу так.

– Як так, Катрю?

– На одну ніч із незнайомцем, без почуттів, без кохання.

– Яке кохання? Кохання може прийти з роками, коли цей чоловік скаже тобі: «Катрю, сиди вдома і ні про що не турбуйся. Я тебе усім забезпечу». Ось це буде кохання! А все інше – секс.

– Ні, ні. Я не хочу такого сексу.

– Ось я й кажу, що ти якась не така, як усі, неправильна.

– Повинна ж я колись зустріти чоловіка, який покохав би мене таку, яка я є, неправильну?

– Ага, – Лариса скептично посміхнулася. – Чекай, може, дочекаєшся. Ось скажи мені чесно, Катрю, чоловіки, з якими ти зустрічалася, часто тобі давали гроші? Дарували дорогі подарунки?

– Узагалі-то ні, – знизала плечима.

– Бо вони в тобі бачать сильну жінку, сильнішу за них, а шукають слабку, беззахисну, яку треба оберігати, носити їй каву в ліжко, а ще краще – продукти із супермаркету. Їм хочеться знайти ту, яка повірить у їх чоловічу всемогутність, ту, яка тільки й мріє про дорогі сережки, які їй ніхто до нього ще не дарував. Він вилізе зі шкіри, вивернеться навиворіт, вкраде гроші у своєї коханої дружини, щоб купити ті сережки для тебе, щоб побачити захоплення і безкінечну подяку в твоїх очах. А ти? Я впевнена, що всі твої чоловіки вважали тебе самодостатньою, впевненою в собі, сильною жінкою. Від таких, як ти, вибач мені, чоловіки тікають галасвіта.

– Значить, буду жити сама, як вовчиця, – Катря сумно посміхнулася.

– Ось ти сидиш зараз, і я впевнена, що до цього часу не помітила, якими очима дивиться на тебе доволі-таки приємний чоловік за сусіднім столом.

– Де?

– Та не крути ти так головою. Ось там, – Лариса показала очима. – Ти постарайся його добре непомітно роздивитися, а я збігаю у вбиральню підмалювати губи.

– Я з тобою! – підхопилася Катря.

– Не зараз, – зупинила її Лариса.

Катерина почувалася ніяково. Завжди впевнена в собі, вона не зважала на погляди колег-чоловіків, але зараз… Не втрималася, зиркнула й побачила чоловіка, що уважно дивився на неї. Його жагучий погляд обпік Катрю, її щоки спалахнули вогнем, і чомусь одразу стало спекотно. Вони дивились одне на одного, не відриваючись. Щось у його очах було таке, що бентежило жінку, як у далекій молодості, та примушувало серце вибивати у грудях тамтами. Чоловікові було десь за сорок чи сорок п’ять років, його скронь вже торкнулася перша сивина, чорняве волосся було вкладено в акуратну коротку зачіску. Він був високий, широкоплечий, кремезний, але не гладкий, ніс прямий, губи рівні, вузькі, на них грала ледь помітна лагідна посмішка, а очі… Вони були гарні, з чорними віями, широко відкриті, добрі, цікаві, живі й водночас із виразом легкого суму.

Зненацька чоловік підвівся й підійшов до неї. Катерина непомітно здригнулася всім тілом від хвилювання та радості, ще не знаючи чому.

– Дозвольте вас запросити на танець, – чоловік простягнув руку.

Його голос був низьким та приємним, рука злегка прохолодна, але від її дотику Катрі стало гаряче. Вона танцювала з незнайомцем, відчуваючи його запах. Він бентежив її й змушував відчувати тремтливе хвилювання. Вони познайомилися. Чоловіка звали Олександр Андрійович або «просто Олександр», як він представився.