Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

удень, під кінець літа, коли мені вже виповнилося тринадцять років, ми з Попом зайшли до будинку для щоденного ритуалу, і щойно сіли, як він підвівся і підійшов до вікна, що виходило на південь. З нього видніло велике поле люцерни, що розрослася аж до пасовища. Як і більшість фермерів, Поп заготовляв власне сіно, щоб годувати взимку коней і худобу. Я також підійшов до вікна і побачив, що в люцерну зайшов молодий бичок. Я згадав слова дідуся про те, що свіжа люцерна для корови небезпечна, бо вона в її шлунку роздувається, як дріжджове тісто і може розірвати один з його чотирьох відділів. Поп був відверто роздратований — так, як на худобу може розсердитися лише пастух. А я навпаки — захоплений. Це віщувало пригоду.

«Іди сідлай Тоні і вижени того бичка», — сказав він, сідаючи на своє місце і закидуючи ноги на інше крісло перед собою. З його поведінки було зрозуміло, що зі мною їхати він не збирався, він узагалі не збирався кудись іти. Поп наливав собі ще одну склянку чаю, а я гарячково міркував про те, що насправді означали ці його слова. А це означало, що спершу я мав упіймати Тоні, найбільшого коня на ранчо. Я побоювався його, але ми обидва розуміли, що це найкращий кінь, аби заганяти худобу. Я мав самотужки осідлати його і поїхати по того бичка. Сам. Осмисливши ту інформацію, я зрозумів, що вже невідомо скільки стою на одному місці і що вже час іти. Коли я йшов із хати до загону з кіньми, мене переповнювали два почуття, і почуття дуже сильні: страх… і честь.

Більшість поворотних моментів у нашому житті ми по-справжньому усвідомлюємо вже пізніше. Я не зміг би пояснити, чому, але тоді розумів, що підлітком уже переступив певний поріг свого життя. Поп повірив у мене. І щоб він не побачив такого, чого не бачив я, а повірив у це, я також був змушений повірити. Того дня я вигнав бичка… і не тільки.

ПРАГНЕННЯ ІНІЦІЯЦІЇ

Чоловік мусить знати своє ім’я. Мусить знати, що йому до снаги бути мужнім. Я не маю на увазі «знати» в модерністському, раціоналістичному сенсі. Не вважаю, що думка проходить корою вашого головного мозку — і ви інтелектуально сприймаєте її — так само як знаєте про битву при Ватерлу чи про озоновий шар — те, як більшість людей «знає» Бога або християнські істини. Я говорю про глибоке розуміння, таке розуміння, що приходить, коли ви були там, увійшли, безпосередньо і незабутньо пережили — подібно до того, як Адам пізнав свою дружину, і вона народила дитину. Адам не знав про Єву, він знав її близько, через тілесний досвід на дуже глибокому рівні. Існує знання про щось і знання чогось. Коли мова йде про наше питання, ми потребуємо останнього.

У кінострічці «Гладіатор», дія якої відбувається в II столітті н.е., є персонаж — воїн з Іспанії на ім’я Максим. Він — командир римського війська, генерал, якого люблять його підлеглі і старіючий імператор Марк Аврелій. Комод, підлий син імператора, дізнається про батькові плани зробити Максима імператором, але перш ніж батько має можливість оголосити ім’я свого наступника, Комод душить його. Він засуджує Максима до негайної страти, а його дружину і сина до — розп’яття і спалення. Максим утікає, але врятувати свою сім’ю не встигає. Його схоплюють торговці рабами і продають у гладіатори. Зазвичай це прирівнюється до смертного вироку, але то ж Максим — доблесний воїн. Він не просто виживає, він стає найкращим. Зрештою, його привозять до Рима, щоб він виступив в Колізеї перед імператором Комодом (який, зрозуміло, впевнений, що Максим уже давно мертвий). Після демонстрації дивовижної хоробрости і вражаючої кінцівки бою імператор виходить на арену, щоб привітати доблесного гладіатора, чиє обличчя залишається закрите шоломом.

Комод: Іспанцю, твоя слава по-справжньому заслужена.

Впевнений, що не існує гладіатора, рівного тобі… Чому ж, герою, не відкритися і не назвати своє справжнє ім’я? (Максим мовчить). У тебе є ім’я?

Максим: Моя ім’я Гладіатор. (розвертається і йде геть)

Комод: Як ти смієш повертатися до мене спиною?! Раб! Негайно зніми шолом і назвися.

Максим: (повільно, дуже повільно знімає шолома і повертається обличчям до свого ворога).

Моє ім’я Максим Децим Мерідіус,

Командувач військ Півночі,

Генерал легіонів Фелікса,

вірний слуга справжнього імператора Марка Аврелія, батько вбитого сина, чоловік убитої дружини,

і прийде час моєї помсти — у тому наступному житті.

Його відповідь побудована як потужна хвиля, що здіймається, збільшуючись у розмірах і силі, перш ніж обвалитися на берег. Куди чоловік має піти, щоб знайти подібну відповідь — дізнатися своє справжнє ім’я, ім’я, якого його ніколи неможливо позбавити? Це глибоке сердечне знання приходить лише через процес ініціяції. Ви маєте знати звідки ви прийшли, пройти череду випробувань, пережити подорож і зустрітися віч-на-віч зі своїм ворогом. Але як нещодавно скаржився мені один юнак: «Я християнин з п’яти років, але ніхто так і не показав мені, що це означає бути справжнім чоловіком». Тепер він загублений. Він перетнув цілу країну заради своєї дівчини, а вона кинула його, бо він не знає, хто він такий і навіщо він тут. Таких як він — незліченна кількість, цілий світ таких чоловіків — світ чоловіків, що не пройшли ініціяцію.

Церква хотіла би вважати, що це вона проводить таку ініціяцію для чоловіків, але це не так. Куди Церква веде чоловіка? Яким вона закликає його стати? Звісно, моральним. Та, на