Читати книгу - "Танець білої тополі"

Далі вона знайде роботу, ні, краще дві роботи. Буде працювати день і ніч. Буде жити дуже-дуже скромно. Буде заощаджувати гроші, щоб наступного року вступити до університету. Але не на філологічний, до якого її готувала Регіна, а на біологічний. А ще ліпше – у ветеринарний інститут. Велика педагогиня Регіна Сергіївна мала б знати, що людину навчають не для того, щоб вона йшла вказаною навчителем дорогою, а для того, щоб дати їй можливість вибирати свою. Ніка любить літературу, але філологом не стане. Вона буде рятувати світ від екологічної катастрофи або ж лікуватиме тварин. Може, навіть напише дуже потрібну й розумну книжку, яка змусить людей схаменутися і не тільки любити, а й берегти світ, у якому вони живуть. Але це все буде колись. А що робити сьогодні?

Насамперед принести води від колонки, вмитися і вимити цю запущену печеру з дворічним шаром пилюки. Тоді піти на квартиру і забрати: а) комп’ютерний процесор, бо без нього монітор нічого не вартий; б) свою постіль (не спати ж їй на голій металевій сітці); в) улюблені книжки. Далі – віднести в ремонт мобілку. І обов’язково зайти до ЖЕКу – хай пояснять, що це за фінт такий із купівлею-продажем. Мають же вони знати. Принаймні підкажуть, що робити далі, куди звертатися. А може, її просто розіграли якісь придурки?

До квартири зайти не вдалося: у дверях уже поміняли замок, на дзвінок ніхто не відгукнувся. Така оперативність підтверджувала, що її видворення – не злий розіграш і хтось тут справді поселився. Ремонт стільникового позбавив Димку і її бідних котенят надії на кілька пляшок молока. Але за годину чудо зв’язку знову перетворилося на кусничок металу і пластику.

У ЖЕКу начебто повезло – зазвичай невловимий начальник тільки-но повернувся до кабінету.

– Адреса і скарга, – буркнув і навіть не ворухнув квадратними плечима, не повернув до Ніки квадратну голову у квадратних окулярах.

Але варто було їй назвати адресу, як «Квадрат» аж підскочив на місці, пересмикнув плечима і втупився у неї маленькими захмелілими очима. Спиртогорілчане амбре було таке потужне, що Ніка мимоволі відсахнулася.

– Що, не вступила нікуди і шукаєш роботу в рідному місті? І правильно. Дуже правильно! Чого пхатися у якісь там греції, полювати за багатим заморським принцом на білому коні, ловити за хвіст синього птаха удачі? Принц може виявитися циганом на краденій кобилі, а птах – куркою-чубатуркою з інкубатора. Ха-ха! Треба любити рідну землю. Своїми руками, так би мовити, кувати свою долю. У нас якраз дві вакансії – прибиральниці і двірника. Прибиральниця на повний оклад має мити сходи… е-е-е… якщо мені не зраджує пам’ять, у семи під’їздах. У відділі кадрів тобі скажуть точніше. А двірник – це ж взагалі блатна робота: встаєш собі ранесенько, годині о п’ятій, а то й раніше, позамітаєш, повиносиш сміття і весь день – гуляй, Вася.

«Квадрат» говорив так, ніби хотів переконати її в абсолютно протилежному: не став, дівчино, дурних запитань, втікай звідси, їдь куди завгодно, бо доведеться мати справу як не з мітлою, то з ганчіркою. І цей прозорий натяк на Грецію… Чому він назвав не Італію, не Іспанію, не Польщу чи Португалію, куди виїхало найбільше українців, а саме Грецію? Ні-ні, це не випадково. Він знає, що Регіна поїхала туди. Авжеж, знає – вона ж мусила виписатися з квартири, вказати причину. Знає чортів «Квадрат»! І чекає, що Ніка також поїде за нею – злякається і дремене. Інстинкт самозбереження підказав дівчині, що говорити з ним про свою житлову проблему не варто. З ким завгодно, але тільки не з ним! Цілком імовірно, що він якимсь боком причетний до тієї солодкої парочки, яка видворила її з квартири. Ніка підвелася й пішла до дверей.

– То що вибираєш? – крикнув услід.

– Я подумаю, – відповіла.

– Думай хутко, бо в нас кандидатів – хоч греблю гати.

Може, і справді попроситися до Греції? Але Регіна – як у воду впала, ніби в теплих егейських хвилях потонула. Ні дзвінка, ні есемески. Тепер уже й не додзвониться, бо в Ніки не стало стільникового телефону. А чого, двірничкою можна б спробувати. Ніяка це не вакансія, але плюсів одразу два. Перший – вставати доведеться рано-вранці, коли ще всі сплять і не бачитимуть, звідки вона виходить. Другий плюс – на день можна знайти ще якийсь підробіток. Завтра вона піде у відділ кадрів. Це ж тимчасово, поки знайдеться щось краще.

Пухкенька «кадровичка» у перуці з білими буклями, що робила її схожою на придворну даму часів короля Людовика, виявилася не такою говіркою, як її начальник, і прямою, як дошка. Хочеш працювати – працюй. Але без офіційного працевлаштування. Що це означає? А те, що є дуже хороша людина передпенсійного віку, якій потрібна довідка про роботу – щоб пенсію соліднішу оформити. Отож для неї важливо тільки ставити підпис у відомості, а махати мітлою й отримувати зарплату буде Ніка, якщо, звісно, погодиться на такі умови. «Кадровичка» радила б їй погодитися: вона ще молода, до пенсії далеко, та й навіщо розпочинати трудову книжку записом про роботу на посаді двірнички?

Ніка подумала: а це й на краще. От знайде собі на день іще одну роботу…

Іншу роботу знайти так і не вдалося. За законом, без паспорта вона і двірником не могла влаштуватися – мабуть, їй не випадково запропонували варіант без офіційного працевлаштування і підпису у відомості. Грошей, які за місяць видали в конверті, ледь вистачило на хліб і молоко. Вона здогадалася, що це не може бути зарплата, вочевидь, лише частина її, але