Читати книгу - "Богиня і Консультант"

Одночасно з Однооким про сховок згадав і Мітелик, який цієї самої миті перебував за кілька кілометрів від брата Яри, у двоспальному ліжку, що належало подрузі Валентини Дворської. Згадав після того, як учениця покійного Адамчука сказала, затягуючись цигаркою:

– Ми всі в дитинстві шукали скарби, робили нички. Всі були трошки археологами.

Вона відправила до стелі красиве кілечко диму і раптом засміялася.

– Де ти купив таку дебільну краватку? – спитала вона скрізь сміх.

– У Єгипті.

– Жах!

– Чим тобі не подобається моя краватка?

– Чим мені не подобаються ті бридкі червоні верблюди на синьому тлі? Ти, чмока, у цій краватці нагадуєш мені цирковий фургончик з мультика.

– Дякую за добре слово. Фургончиком мене ще ніхто не називав.

– Викинь її. Я куплю тобі іншу.

– Ти вирішила зайнятися моїм гардеробом?

– Якщо більше нема кому…

– А ти завжди така… ініціативна?

– Так, чмока, завжди. Поки від вас, чоловіків, чогось дочекаєшся, буде пізно. Прівєт, клімакс! – Дворська помахала рукою, немов підступний клімакс причаївся десь між ліжком і телевізором.

– Судячи із сьогоднішніх акробатичних вправ, до клімаксу, Валю, тобі ще далеко.

– А тобі направду сподобалося?

– Сподобалося.

– Твоя дружина тобі такого не робить? – Дворська потягнулася до попільнички. Атласне покривало сповзло з її стегон.

– Вже ні.

– Бідний, бідний чмока, – вона поклала недопалок на попільничку. Тепер старший консультант міг бачити всю розкіш її зрілого доглянутого тіла. – Доведется цьоці Валі зайнятися не тільки твоїм гардеробом.

– Я – «за»! – Мітелик пригорнув Валентину до себе і почав обціловувати її солоне від поту обличчя. Їхні руки і ноги переплелися знову, а потім – відразу після бурхливої кульмінації – Валерій Петрович на вологому і теплому ліфті з’їхав у сон.

Він у довгому вузькому коридорі. Стіни викладені білими кахлями. Він звідкись знає, що цей коридор знаходиться у підземній частині школи Х. Коридор освітлюють неонові лампи. Від їхнього світла тіла рабинь-вихованок здаються сіро-блакитними. Три рабині супроводжують володарку. Одна йде попереду, дві ззаду. Володарка одягнена у білу мантію з каптуром. На мантії вишито червоне колесо. На вихованках немає одягу. Тільки блискучі металеві нашийники і ланцюжки на стегнах. Червоні колеса намальовані на їхніх спинах. У тій рабині, що йде попереду процесії, Мітелик упізнає Діану. Її тіло відблискує, воно намащене чимось жирним.

Попереду – металеві двері. Важкі, як у сейфа. З перехрещеними ребрами міцності. Вони просто випромінюють неприступність. Діана зупиняється і притискається до стіни, пропускаючи володарку. Та відкриває двері електронною карткою. За дверима – печера. У протилежному від дверей кінці печери – вівтар. На ньому стоїть червона статуя восьмирукої Богині. Вона закріплена на кам’яній змії, що склалася в кільця. Очі змії горять червоним. Наче два маленькі лазерні ліхтарики.

Володарка ставить на вівтар кришталевий фіал з темно-червоною рідиною. Мітелик спочатку думає, що це кров, але потім бачить – рідина напівпрозора, немов гранатове вино. Володарка скидає мантію і вклякає перед вівтарем. Три вихованки школи Х роблять так само.

Раптом Мітелик відчуває, що його бачать. Очі кам’яної змії дивляться просто на нього. Його охоплює паніка. Він намагається повернутися до коридору, але очі змії наказують залишитись і він не може зрушити з місця. Його тіло паралізоване. Він не може навіть змигнути. Але дихання не припиняється. Навіть стає легше дихати. Якась сила наповнює його легені чистим і свіжим повітрям. Він чує тихий жіночий голос:

«Хто відчинив тобі двері?»

Спочатку йому здається, що це голос володарки. Але питання повторюється:

«Хто відчинив тобі двері?»