Читати книгу - "Паморочливий запах джунглів"

Сенс і сила життя саме в цьому.

Я думав і про смерть, і про небезпеки, і вирішив, що прийняти або відштовхнути свою смерть мене примусить саме життя. Смерть не вибирають.

Є ще інша смерть, та, що всередині нас. Моральне спустошення, зрада, незграбний компроміс із собою, існування яке насправді є неіснуванням.

Отут людина вибирає.

Я вибирав життя. Я хотів жити на повну силу в кожному відтинкові свого буття. Бо за кордоном – і тільки – я почував себе вільним, і особливо тепер, в Нікарагуа, і особливо зараз, коли я лежав у гамаку, підвішеному між двома деревами – так всі сплять у джунглях, і слухав неймовірну тишу джунглів, і мені хотілося плакати від щастя! Від того, що я це маю, я дотягнувся, я досяг найвищої точки свого буття.

Це, мабуть, написано в книзі життя, хто коли помре, і така вже в людини карма, і така її доля, і її шлях широкий…

Не треба занадто ризикувати, але боятися усього теж без сенсу.

Жити як дихати!

Дві речі, які займали Мальро, ціле життя цікавили і мене. Секс і смерть, небуття.

Ми дісталися посту наступного дня під вечір. Це була радість для тих, хто вертався в місто, і новизна досвіду для тих, хто прибув зі мною.

Заночували тут, на горі, тепер нас усіх було сорок один, і табір був великий, і багаття пишне і високе, і настрій у всіх був гейби святковий, і я знову почував себе щасливим.

Це було як перший раз із жінкою. Кайф ловиться не тільки від самого фізичного відчуття, але й від того, і може, навіть більше, що це сталося. Що це вже відбулося саме з тобою, що ти цього досяг. Бо дуже цього хотів. І – ось воно! Ти вже там був! Ти знаєш, що це! Переступив поріг!

Ось він – смак гріха, тільки іншого виміру.

Я простяг руку до вогню, гріючи її, просто наближаючи руку до вогню, аби полум'я не палило мене, але доторкнутися його якомога ближче, і червоний відблиск вогню ковзнув уздовж мого тіла. Ми всі виглядали невеличкими людськими плямами, постаті яких вповні губилися в темряві, і голоси, що уривчасто і тонально, як багатоголосий хор, бриніли серед неосяжного простору, викликали в уяві пташиний базар, в якому, попри позірне багатоголосся, є суворе відчуття спільності колективної підсвідомості. Кожен говорив про своє, але ми були разом, ми були єдиним цілим, і я був з ними у цьому єдиному цілому.

Ці голоси, які лунали під сліпучо чорним, зірчаним небом, серед війни й мороку, належали людям, в яких було стільки чогось ідеально нелюдського, фанатичного, переконаного, ніби божевільного, що я відчув себе також причинно закоханим у революцію і готовим померти за неї, отут у Нікарагуа…

Я повернувся в Манагуа через тиждень і був готовий до нових мандрів. Приходив кілька разів до Маркона з питанням про Блуфілдс, але той тільки відмахувався від мене. Буде час і нагода – поїдемо! Чекай.

Минув тиждень, потім другий.

Я чекав, але насправді моє життя в Манагуа дуже ускладнилося за той час.

Я повернувся в Нікарагуа через рік після моєї першої поїздки з Боровиком і, попри своє вільне і у великому сенсі піднесене життя, з сумом спостерігав поступову «совєтизацію» революції.

Наростала революційна бюрократія, і що найгірше – члени сандіністської партії, навіть у війську – ставилися вище, ніж не члени партії.

Це ж був сересерівський метод, совєти купували революцію на корню і занапащували її, як маленьку дівчинку, яку вчать трахатись у всі дірки змалечку, ну і виростає вона професійною курвою.

Я поїхав з купою різних планів, мені обіцяли допомогу, але минали дні, тижні і нічого не мінялось, то в них було засідання, то кудись викликали, казали приходь завтра, і так я собі жив, волочився у «місто гріха», страхався. Пив пиво, вдень відсипався, і приходив в офіс Спілки митців, і все починалося спочатку.

Я не витримав і на якомусь невеликому зібранні урядовців Спілки письменників висловив свої претензії, що я приїхав писати про революцію з іншого кінця світу, а тут практично не маю ніякої допомоги.

Мені пообіцяли допомогу, але з місця нічого не зрушилося, більше того, там при готелику була кухня, яка працювала на приїжджих гостей, переважно зі Штатів добровольці приїжджали з гуманітарною допомогою, і я навіть кілька разів перекладав з іспанської на англійську, бо в них бракувало перекладачів.

З американцями в мене було кілька веселих пригод, одну товстеньку молодицю після великого банкету, коли всі напилися, я таки трахнув. Але то нічого не значило, вона сама захотіла мене і через день поїхала геть, лишивши мені трохи грошей на життя, і це було значно приємніше, ніж наш з нею секс.

Але от я пішов з групою американців у дитячий садок, щоб вони подивились, як революція дбає про дітей.

Директорка дитячого садка щось їм пояснювала, я перекладав, аж от із юрби дітей, які на нас дивилися, вибирається малюк, років чотирьох-п'яти, не більше, і кидається просто до мене, і обіймає мене за ногу, бо вище дістати