Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

— Так, — відповів я, — ви знайшли такого чоловіка, але він не відважний герой, а простий торговець і мисливець на диких звірів. І я вам говорю, містере Іссикоре, що не хочу вплутуватися у справи вашого племені, ваших богів і жерців або вступати в поєдинок з якоюсь великою мавпою, якщо вона існує, заради жмені блискучих камінчиків або жмутка листя, потрібного цьому знахарю. Шукайте краще іншу білу людину з котячими очима і сильнішу та хоробрішу.

— Як можу я шукати іншого, коли ти — цей обраний, о, Макумазане! Якщо ти не підеш, я повернуся і помру разом із Сабілою, і все буде скінчено.

Він замовк і за хвилину заговорив знову:

— Владико, я не можу багато тобі запропонувати, але благородний дар сам таїть у собі нагороду, і спомин про нього живить серце в житті і смерті. Я звертаюся до тебе, тому що ти благородний, зроби це не заради нагороди, а заради доблесті твоєї.

— Чому ти сам не приніс Зікалі його проклятого листя? — запитав я в шаленстві.

— Владико, я не можу ввійти до саду Хоу-Хоу, де росте Дерево Видінь, і я не знав, що Володар Духів потребує листя його. Владико, зроби, як велить твоє відважне серце, слава про яке проникла в далекі краї!

Зізнаюся, друзі мої, це мені лестило. Тоді мені не спало на думку, що цей привабливий син Хама, якого уявляв переодягнутим казковим принцом, здатним читати в серцях, просто повторював урок, викладений йому карликом, який теж умів читати в серцях.

До того ж пропонована авантюра вабила мене, як магніт, своєю незвичайністю. Як буду в старості, подумав я, озиратися на минуле з усвідомленням, що я упустив такий блискучий шанс і зійду в могилу, так і не дізнавшись, чи існує Хоу-Хоу, гроза чарівних Андромед і Сабіл, об’єднуючий у своєму огидному вигляді якості бога-фетиша, привида, демона і супергорилу?

Чи мав право я заривати в землю два свої скромні таланти — шукача пригод і влучного стрільця? Звичайно, ні. Як інакше зумів би я дивитися в обличчя моєї совісті? Але, з іншого боку, стільки було заперечень, про які не варто переповідати. Врешті-решт, не в змозі у чомусь визначитися, я вирішив покластися на долю. Так, я вирішив вдатися до ворожіння, використавши Ханса замість пробної монети.

— Хансе, — сказав я голландською (окрім нас двох, ніхто не розумів цієї мови), — ми вирушимо до країни цієї людини чи залишимось тут? Ти все чув; говори, і я скорюся твоєму вироку. Розумієш?

— Так, баасе, — Сказав Ханс, бгаючи капелюха. — Розумію. Баас, за звичаєм, потрапивши до ями, шукає допомоги у Ханса, який виховував його з дитячих років і якому він зобов’язаний майже всіма своїми знаннями; у Ханса, на якого батько бааса, преподобний проповідник, любив спиратися, як на палицю, тобто після того, як зробив з нього доброго християнина. Але справа ця серйозна, і, перш ніж винести свою ухвалу, я маю поставити кілька запитань.

Він крутнувся дзиґою і, звернувшись до терпляче чекаючого Іссикора, своєю жалюгідною арабською вичавив із себе:

— Довгий баасе — Горбатий Носе, скажи, чи знаєш ти зворотну дорогу до своєї країни, і якщо так, то до якого місця туди можна проїхати волами?

— Дорогу я знаю, — відповів Іссикор, — а на волах можна їхати до першого гірського проходу. Дичини і води буде вдосталь усю дорогу, окрім пустелі, про яку я згадував. Вся подорож триватиме три місяці — хоча один я впорався б за два.

— Добре, а якщо мій баас Макумазан прийде у вашу країну, як він буде прийнятий?

— Більшістю народу доброзичливо, а жерцями Хоу-Хоу — вороже, якщо вони дізнаються, що з’явився він убити їхнього бога. І, звичайно, він має приготуватися до війни з Волохатим Народом, що живе в лісах. Втім, пророцтво говорить, що Білий Вождь їх переможе.

— А їжі достатньо у вашій країні? Чи є у вас тютюн і для пиття що-небудь поцікавіше води, довгий баасе?

— Усіх благ у нас удосталь, о, раднику Білого Вождя, і всі вони будуть надані йому й тобі.

— Втім, — багатозначно додав він, — хто має справу із жерцями, тому краще пити просту воду, щоб не застали його уві сні.

— Є там у вас рушниці? — запитав Ханс, указуючи на мою гвинтівку.

— Ні, наша зброя — мечі і списи, а Волохатий Народ володіє лише луком і стрілами.

Ханс зітхнув, немов йому набрид цей допит, і втупився у небо, де ширяло кілька яструбів.

— Баасе, — сказав він, скільки там яструбів: сім чи вісім? Я не рахував, але думаю, що сім.

— Ні, Хансе, вісім; один вище