Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе 📚 - Українською

Читати книгу - "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе" автора Райнер Марія Рільке. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 114
Перейти на сторінку:
в моєму дитинстві.

Яким малим я тоді ще, напевне, був, я бачу, як я став навколішки на фотель, щоб дістати до столу, де я малював. Якщо не помиляюся, це діялось увечері, взимку, в міській квартирі. Стіл стояв у моїй кімнаті між вікнами, і в кімнаті не було ніякого іншого світла, крім лампи, що світила на мої аркуші й на книжку mademoiselle, що, трохи подавшись назад, сиділа переді мною й читала. Читаючи, mademoiselle витала думками десь далеко, і я не знав, чи була вона в книжці: вона могла читати годинами, проте дуже рідко перегортала сторінки, і я мав враження, немов сторінки перед нею стають дедалі повніші, немов своїми очима вона додає слова, певні, потрібні їй слова, яких не було в книжці. Принаймні так мені здавалося, поки я малював. Я малював повільно, без певного наміру, і коли не знав, що малювати, оглядав усе, нахиливши трохи голову вправо: отак мені найшвидше спадало на гадку, чого ще бракує на малюнку. Там були офіцери на конях, що їхали на битву або ж уже брали участь у ній, і це було набагато простіше, бо в такому разі майже досить було зобразити тільки дим, що повивав усе. Матап, щоправда, завжди стверджувала, що я малював острови, острови з високими деревами, із замком, сходами і квітами на березі, які мали відображуватись у воді. Але я думаю, що мати вигадувала або ж це діялося згодом.

Але немає сумніву, що того вечора я малював виразну постать самотнього лицаря верхи на химерно вбраному коні. Кінь був такий строкатий, що мені часто доводилося міняти олівці, але переважав усе-таки червоний колір, і я щоразу знову хапався за червоний олівець. Що ж, я знову потребував його, та він покотився (я ніби й досі бачу) поперек освітленого аркуша, підкотився до краю і впав повз мене вниз і зник, перше ніж я встиг схопити його. Мені справді був негайно потрібний олівець, тож я розсердився, що тепер доведеться рачкувати й шукати його під столом. Я був незграбний і добряче попомучився, поки зліз. Мої ноги видавались мені задовгими, я не міг їх дістати з-під себе. Від довгого стояння навколішки коліна затерпли, я вже не знав, що належить мені, а що фотелеві. Нарешті, трохи збентежившись, я зліз униз і опинився на шкурі, застеленій під столом до самої стіни. Але тут я натрапив на нові труднощі. Звикнувши до яскравого світла вгорі і ще захоплений барвами на білому папері, я нічогісінько не бачив під столом, де пітьма видавалася такою густою, що я боявся вдаритись об неї. Тож я поклався на свої чуття і, ставши навколішки й зіпершись на ліву руку, правою прочісував навколо себе холодний довгошерстий килим, що навівав довіру, але я ніяк не міг намацати олівця. Я гадав, що втрачу багато часу, і вже навіть хотів гукнути mademoiselle і попросити її посвітити лампою, як раптом помітив, що пітьма для моїх мимоволі напружених очей стає дедалі прозоріша. Позаду я вже розрізняв стіну, що закінчувалася світлим плінтусом, розгледів усі ніжки столу й побачив передусім власну розчепірену долоню, що сама по собі, трохи схожа на водяного звіра, ворушилася внизу і обмацувала підлогу. Невідомо чому, я приглядався до неї майже з цікавістю; мені здавалося, ніби вона знає те, чого я не вчив її, бо ж отак упевнено мацає все навколо рухами, яких я ще ніколи не бачив. Я стежив за рукою, як вона лізла вперед, це просування цікавило мене, я був готовий до всього. Та чи міг я подумати, що раптом зі стіни мені назустріч випнеться інша рука, велика й страхітливо худа, такої я ще не бачив ніколи. Вона шукала так само з другого боку, і обидві розчепірені долоні сліпо рухалися назустріч одна одній. Я й далі відчував цікавість, але раптом вона скінчилася, й лишився тільки страх. Я відчував, що одна з рук належить мені й тепер залізає в те, чого вже ніколи не виправити. З усім правом, яке я мав на свою руку, я зупинив її, випростав і повільно потягнув назад, а водночас не спускав очей із другої руки, яка шукала й далі. Я збагнув, що вона не відступить, і навіть не можу сказати, як я виліз із-під столу. Я глибоко вмостився у фотелі, зціпив зуби, вся кров відпливла від мого обличчя, тож здавалося, що й мої очі вже втратили синю барву. «Mademoiselle…» — хотів я гукнути і не міг, але вона й сама злякалася, відкинула книжку, стала навколішки коло фотеля й гукнула мене; здається, навіть струснула мене. Але я був цілком притомний. Я кілька разів ковтнув повітря й хотів усе розповісти.

Але як? Не знати як, я все-таки опанував себе, але пережите годі було висловити, щоб воно стало зрозумілим.

Якщо й існували слова для його опису, я був ще надто малий, щоб знайти їх. Раптом мене охопив страх, що ті слова, незважаючи на мій вік, таки можуть бути наявні, й вимовити їх мені видалося страхітливішим за будь-що інше. Я вже не мав сили ще раз пережити ту подію під столом — по-іншому, змінено, від самого початку; почути, як я відтворюю її.

Це, звичайно, фантазія, коли я тепер стверджую, мовляв, ще тоді відчув, що в моє життя, безпосередньо в моє, щось увійшло, і я тепер сам, завжди й неодмінно, ходитиму з ним. Я бачу, як я лягаю у своє дитяче ліжечко, не сплю і, мов у тумані, передбачаю, що таким має бути й життя: сповненим окремих, особливих речей, призначених тільки одному, речей, які годі висловити. Безперечно, в мені мало-помалу зародилася сумна і важка гордість. Я уявляв собі, як я житиму далі, мовчазний і сповнений внутрішньої напруги. Я відчув палку прихильність до дорослих; я захоплювався ними й вирішив розповісти їм про своє захоплення. Я намірився розповісти про все mademoiselle при першій-ліпшій нагоді.


Але потім трапилася одна з тих хвороб, які мали довести мені, що то було не перше моє власне переживання. В мені шаленіла лихоманка й діставала зісподу враження, картини і факти, про які я не знав; я лежав, заполонений собою, і чекав на мить, коли мені накажуть знову вкласти це все всередину, і то послідовно, за порядком. Я вже й почав, але воно

1 ... 31 32 33 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"