Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Рекламне бюро пана Кочека 📚 - Українською

Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рекламне бюро пана Кочека" автора Варткес Арутюнович Тевекелян. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 125
Перейти на сторінку:
серйозно.

А ще хочу тобі сказати, що в мене назбиралася певна сума грошей: те, що ми беремо з моїм компаньйоном з каси на особисті витрати, я повністю не витрачаю, — ти ж знаєш, яка господиня Маріанна. Так от, напиши, якщо тобі потрібні гроші, можу вислати на перший раз тисяч десять-п'ятнадцять франків.

Пиши, будь ласка, докладно, що робиться у нас вдома? Як здоров'я тітки Клари? Чи не збирається хтось із родичів до нас у гості? Ми з Маріанною прийняли б дорогого гостя з великою радістю. Показали б Париж. Ти навіть уявити собі не можеш, як ми скучили за вами і за домом. Навесні, якщо нічого не перешкодить, неодмінно приїдемо провідати вас.

Передай привіт усім. Тобі і всім нашим уклін від Маріанни.

Твій люблячий син

Ярослав Кочек.

P. S. Батьку, зовсім забув: у тенісному клубі я познайомився з секретарем генерального консульства Німеччини в Парижі паном Гансом Вебером. Як запевняє мосьє Сар'ян, Вебер порядна людина. На мене він теж справляє добре враження, хоч не знаю — чи бувають серед дипломатичних працівників порядні люди. По-моєму, на те вони й дипломати, щоб прикидатися. А взагалі мені це зовсім байдуже, просто не хочеться помилятися в людях, а потім звинувачувати себе самого. От і все.

Я. К.


Закінчивши листа, Василь дістав з тайника безколірне чорнило і особливу ручку з тоненьким пером. Між рядками листа він написав «батькові» про все, що йому розповів сьогодні Сар'ян: про засідання французького кабінету, пов'язане з небезпекою приходу до влади націстів, про те, що Ганс Вебер завзятий антифашист, і попросив дозволу налагодити тісний зв'язок із Сар'яном та Вебером.

Наприкінці Василь додав, що, оскільки події в Німеччині можуть відбутися блискавично, а в нього з являться надійні джерела інформації, було б доцільно налагодити певніший спосіб зв'язку. Може, навіть через спеціального кур'єра.

Коли Василь закінчив писати, за вікном уже світало.

Він устав, втомлено потягнувся. Спати не хотілось, але треба було змусити себе заснути, — вранці на нього чекає багато справ, і голова має бути свіжою.


РОЗДІЛ ШОСТИЙ

До свят-вечора лишалося ще близько тижня, але весь Париж уже охопила передсвяткова лихоманка. Торговці ялинковими прикрасами, іграшками, вітальними листівками, свічками, бакалійники, власники великих гастрономічних магазинів та ресторанів, змагаючись між собою, прагнули оформити вітрини якнайвигадливіше.

Місяців за три до свят рекламну фірму «Жубер і компанія» закидали замовленнями з усіх кінців країни. Художники працювали день і ніч, і все ж таки не встигали в строк. Василь, твердо пам'ятаючи одне з головних правил комерції: прийняв замовлення — виконуй вчасно, нервував, йому не хотілося принижувати авторитет фірми.

На вулицях було повно людей з покупками в руках. Господарки збилися з ніг, запасаючись продуктами до святкового столу. Здавалось, усі тільки й думають, щоб весело провести свято, зовсім забувши, що по той бік Рейну готуються події, які загрожують смертельною небезпекою не лише Франції.

Столичні газети, що спершу з неприхованою трипогою повідомляли про можливість приходу до влади в Німеччині Гітлера і націонал-соціалістів, начебто заспокоїлись, — вони, мов по команді, перестали писати про це. Більше того, реакційна преса намагалася довести обивателеві, що нічого особливого не сталося: яке, мовляв, французам діло, хто править Німеччиною? Іноді в статтях на політичні теми де-не-де лунали навіть чванливі нотки: не треба забувати, що Францію захищає неприступна фортеця — лінія Мажіно!..

Василь замовив на святковий вечір столик у «Максима» і запросив Сар'яна з дружиною.

У свят-вечір вони зустрілися у вестибюлі ресторану.

Василь і Ліза познайомились із Сар'яновою дружиною Жаннет — веселою, блакитноокою француженкою. Як усі парижанки, вона була одягнена з великим смаком і здавалась значно молодшою за свій вік. А втім, і Ліза сьогодні нічим не відрізнялась від паризьких модниць. Щоб не осоромитися, дружина удатного комерсанта замовила спеціально до цього дня сукню в дорогої кравчихи. Тоненькі разки перлів і діамантові сережки доповнювали її туалет. Чоловіки були у вечірніх костюмах.

Метрдотель, у фраку, з білою квіткою в петлиці, схожий на опереткового артиста, запитавши прізвища гостей, провів їх до замовленого столика.

Коли офіціант, прийнявши замовлення, пішов, дами побачили під серветками різдвяні подарунки. Лізі дісталася маленька мавпочка, а Жаннет — плюшевий ведмедик.

Рівно о дванадцятій по радіо пробив годинник, спалахнули свічки на величезній ялинці посеред залу. Всі встали з келехами, наповненими шампанським, і, побажавши одне одному щастя, випили до дна.

Заграла музика. Сар'яни лишилися за столиком, а Василь і Ліза танцювали, як то кажуть, до нестями. Він — кремезний, високий, стрункий, вона — граціозна, ставна — привертали до себе увагу. Кожного разу, коли після чергового танцю вони підходили до столика, розпашілі, збуджені, Жаннет зустрічала їх оплесками, а її чоловік поспішав наповнити їхні келехи.

— Щоб пізнати французів, — сказав Василь, коли вони з Лізою відпочивали після танцю, — треба з'їсти не пуд, а тонну солі! Здавалося б, люди привітні, товариські, а проте не дуже-то гостинні!..

— На підставі яких фактів ви прийшли до такого висновку? — всміхаючись, спитав Сар'ян.

— Скоро два роки, як я живу в цій країні, а за весь цей час мене не запросили в жоден дім! Той же мій компаньйон, який багато чим завдячує мені і знає, що в нас тут нема ні рідних, ні близьких друзів, не вважав за потрібне запросити нас навіть на свято!..

— Ви маєте рацію, мосьє Кочеку! Французи можуть поважати вас, приятелювати з вами, пригощати в найдорожчому ресторані, але запросити до себе додому… Для того, щоб заслужити таку честь, треба дуже близько зійтися з ними, бути в дружніх стосунках.

— У нас куди простіше. Словаки — люди гостинні!

— Аби ви не подумали, що я теж остаточно офранцузився, запрошую вас із дружиною. Ласкаво прошу до нас у будь-який час, коли вам тільки

1 ... 31 32 33 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рекламне бюро пана Кочека», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рекламне бюро пана Кочека"