Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Знайти і затримати 📚 - Українською

Читати книгу - "Знайти і затримати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Знайти і затримати" автора Віктор Тимчук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34
Перейти на сторінку:
під'їжджали до поста. Працівники ДАІ перевіряли пасажирів машин. Дмитро Юхимович, не виходячи з «газика», підкликав до себе старшого наряду. Чітко наказав:

— Перевірку, лейтенанте, припиніть. Візьміть когось із собою і мерщій до повороту на грунтівку. Там скраю в лісосмузі Кузьменко. Ні в якому разі не потикайтесь у поле. Зрозуміли?

— Так точно!

— Подальші розпорядження отримаєте по рації. Все. Виконуйте. — І до Бунчука: — В Тарасівку, Миколо.

В оглядовому люстерці я бачив, як лейтенант підбіг до свого «газика», махнув рукою колезі, вони сіли в машину й поїхали. Операція почалася. Майор взяв мікрофон.

— Четвертий слухає, — озвався черговий.

— Сьомий. Оголосіть припинення розшуку Шакули і Філона. Ми в Тарасівку на затримання.

— Допомоги не треба?

— Ні. Я підключив хлопців з ДАІ.

— Добре. Зараз доповім Першому, що намацали їх. Дуже турбується. Ну, ні пуху.

— К чорту, Четвертий, к чорту. — І майор поклав мікрофон.

Наш «газик» проскочив під дерев'яною, фарбованою у червоний колір аркою, обвитою гірляндою з колосся й квітів, з написом: «Колгосп «Партизан». Напевне, прикрасили її на честь жнив. Нова бруківка перетинала дбайливо доглянутий сад: яблуні підбілені, між рядами земля розпушена, обважніле гілля підперте жердинами. Попереду виднілося село, і над зеленими хмарами дерев і дахами будинків здіймалися дві силосні башти.

— До гаражів, — підказав Скорич водієві.

У селі Бунчук збавив швидкість. На вигоні — Будинок культури, двоповерхова контора колгоспу, сільрада, відділення зв'язку, магазини… Далі шосе пролягло повз ставок, обсаджений вербами. Ех, з яким би задоволенням я скупався!

Відразу за ставком — колгоспні гаражі, майстерні. Перед ними — кілька розібраних машин. З-під однієї стирчать ноги. Але немає жодного молоковоза. Мій план зривався. Невже спізнилися? Зупинилися під вікнами хатини, де, мабуть, сидів механік.

— Я зараз, — кинув Дмитро Юхимович, вилазячи з «газика».

Ось він з'явився на порозі з пелехатим, чорнявим, червонолицим чоловіком, що ледве не торкався головою лутки дверей.

— Беріть бортову, — прогув густим басом.

Майор подивився на мене.

— Ні, бортова не підходить, — сказав я. — А де молоковози?

— Уже на фермах, — здоровань розвів руками. — Так що радий би, але…

— А доїння вже скінчилося? — запитав Гліб.

— Тільки почалося.

— Поїхали, Дмитре Юхимовичу, — заквапився я. — Ще є шанс.

До нас втиснувся пелехатий, аж «газик» заскрипів і трохи перехнябився. У салоні відразу стало тісно.

— Вам, дядьку, треба в танку їздити, — боячись за машину, кинув Бунчук.

Механік посміхнувся, і в його спокійних, лагідних очах спалахнули лукаві іскорки.

— Я, хлопче, всю війну артилеристом відтарабанив.

— І який обслуговували калібр?

— Спочатку всілякі, а потім, від Сталінграда, давав фашистам джосу з двісті п'ятого, — не без гордості сказав.

— Ого! — з повагою вигукнув Микола. — Там снаряд як підсвинок!

— Добрячий підсвинок, — підтвердив задоволено механік. — А навіщо вам саме молоковоз?

— Він без кузова, — відповів я.

— Гм… — Пелехатий стенув плечима, нічого не зрозумівши.

Я не пояснив йому. Без молоковоза справа ускладнилася б. Невже зірветься так добре замислена операція?

І то завжди у нашій роботі має статися щось непередбачене, якась трудність, бодай її… Я важко зітхнув. Попереду забіліли довгі приміщення ферм. В загороді вибрикували, наче лошата, плямисті телята. Проїхали одну ферму, другу, і за нею я побачив жовтий молоковоз. Встигли! Мені відлягло від серця.

— Скорич взяв мікрофон.

— Двадцять перший, Двадцять перший…

— Двадцять перший слухає, — пролунав молодий голос.

— Де ви?

— На узбіччі, біля з'їзду на дорогу до ферм.

— Негайно сховайте машину в лісі. Кузьменко хай залишається в засідці. Подальші розпорядження — пізніше. Виконуйте!

Ми спинилися біля молоковоза й висипали з «газика». Махов відчинив дверцята молоковоза.

— Нема ключа запалювання, — і натис на кнопку звукового сигналу.

— Це вже Сашко коло Гані крутиться, — зазначив механік.

Заклично, тривожно розлігся гудок. Подумав, що, напевне, чути його Шакулі й Філону… З ферми вибіг рудоволосий хлопець. Він метнувся до молоковоза, але його перехопив здоровань.

— Давай ключа, скоро. Це з міліції, — ошелешив його.

— Але ж я… Навіщо? — вражено лупав круглими очима.

— Потім, Сашко, потім. Давай, — і простяг долоню.

Сашко неохоче поклав на неї ключ. Я взяв його й сів за кермо.

— Як машина? — запитав у Сашка.

— Нічого, бігає, — відповів затинаючись.

— Зніми внутрішні ручки з правих дверцят і праве оглядове дзеркало, — попросив його.

Хлопець дістав з-під сидіння викрутку й заходився відкручувати. Трохи повернув ліве люстерко, щоб у ньому міг бачити, що діється позаду машини, лише я. Здається, все. Ще раз оглянув кабіну. Ага, скринька. Відчинив її. Сигарети «Подільські», сірники, гайки, гвинтики…

— Миколо! — гукнув до Бунчука. — Принеси ту ковбасу і шмат батона!

Сержант кинувся виконувати вказівку, зрадівши, що й для нього знайшлася робота. Я поклав харчі в скриньку. Апетитно запахло ковбасою. Це б іще…

— У тебе нема самогонки? — запитав у Сашка. — Хоч би чвертку.

— Ні, я з собою не вожу. — Він підняв сидіння й поклав під нього ручки, люстерко й викрутку.

— Що, самогон? — перепитав механік. — А в Гаврила. Мотнись, Сашко, до нього.

Сашко зник на фермі. Я поклав руки на кермо. Й помітив, що вони тремтіли. А ніби був спокійним. Знав: хвилювання вляжеться, тільки виїду на грунтівку. Он і Сашко з пляшкою.

— Насилу… випросив… — відхекувався.

Я витягнув із шийки кукурудзяний корок, понюхав — у ніс вдарив гострий запах бурякової сивухи? Набрав у рот, трохи ковтнув, а решту виплюнув. Потім більше половини вилив із пляшки на землю. Сашко, механік і Бунчук не спускали

1 ... 33 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знайти і затримати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знайти і затримати"