Читати книгу - "Слідами вигнанця"

— Гаразд, гамба!

Павел схопився, став за найближчий стовбур і гукнув Альваресові:

— Рушайте за мною!

— Нікуди я не піду, — спробував опиратись Альварес.

Але Балканов зміряв його нищівним поглядом і наказав вдруге:

— Рушайте за мною! Киньте жарти, Альваресе!

Старий ще вагався, та вгледівши в руці Балканова пістолет, невдоволено засопів, мляво підвівсь і почвалав слідом за ним углиб лісу.

За кілька хвилин, ставши за товстим стовбуром, Павел стежив у продухвини між деревами за тубільцем, який щосили біг навпростець до гаю.

Домбо й досі не виявляв себе. Луснуло ще два постріли. Чоловік у брилі заліг і цілився спокійно й методично. Тубілець розплатався на землі, але хутко схопився й знову закивав п'ятами.

— Намо-намо! (Біжи сюди!) — мовою бігів гучно покликав Домбо.

До смерті переляканий утікач рвучко повернув голову.

— Намо-намо! — ще голосніше гукнув хлопець.

Негр сапав, наче загнаний кінь. Збагнувши, що кличуть з узлісся гаю, він щодуху помчав на голос, перелетів через гущу папороті, зупинився й почав недовірливо наслухати.

Домбо знову озвався з-за баобаба, чоловік, який від утоми тремтів усім тілом, спробував був переплигнути через ярок, але спіткнувсь і' знесилено впав кроків за п'ятдесят від Домба.

Цей час тишу розітнув повий постріл. На голову хлопцеві посипалось підтяте листя. Білий переслідувач метнувсь уперед, тримаючи в руці вінчестер, з якого курився димок. Негреня злякано дременуло до лісу й заволало:

— Гамба! Гамба!

Павел вискочив йому назустріч.

— Не бійся, друже! Постій тут! — заспокоїв він хлопця й кивнув головою на грубе дерево.

Домбо заліг за стовбуром. Балканов, навперебіжки від дерева до дерева, опинивсь на узліссі. Негр лежав у ярку, закинувши голову назад і вирячивши очі. З рота йому точилась кров, збігаючи на неголене підборіддя й шию. Він важко сапав, чорні груди клекотали, мов подертий ковальський міх. Брудний піт обмивав його тіло. У зіницях застиг смертельний жах.

Павел нахилився до нього. Великі сумні очі негра благали пощади. Вони ніби промовляли: «Не вбивай! Пожалій!» Балканов покликав Домба, але хлопець погнався за биком, який від пострілів скапцанів і порвав налигач.

Тубілець тіпавсь і намагався глипнути повітря. На в'язах йому напружено пульсувала набрякла жила. Це був високий літній чоловік, захарчований і миршавий, але з міцними вузлуватими м'язами.

Альварес, похмурий та обурений, нервово бгаючи рукою сиву мичку бороди, мовчки виглядав із своєї схованки. Його страшенно тривожив скандал, що мав незабаром спалахнути. А коли Павел підніс утікачеві води у нікельованому кухлику, Альварес аж затіпавсь і закусив губу.

Тим часом підійшла людина в брилі, яка переслідувала негра. Це був середній на зріст бородатий фермер з чималою чорною гузвою на щоці й з розчавленим, певно, від удару, вухом. Помітивши географа, який чекав на нього, спершись на карабін, переслідувач нерішуче зупинивсь.

— Ви не бачили, куди побіг негритос? — здаля запитав він добірною португальською мовою.

— Тут він, — спокійно відповів Павел, але рука його міцно стискала цівку карабіна.

— Утікає, сатана! — загрозливо сіпнув головою плантатор і озирнувсь довкола. — Не хоче працювати! Чорна горила!

— А чому він утікає? — поспитав Павел.

— Бачте, незадоволений! Жере, як та свинюка, і все йому мало. Не настачиш! Я й так витрачаюсь. А йому давай та давай! Він договір підписав! — злісно скривив уста плантатор, підходячи ближче. — Крім того, я дав йому цілу пригорщу намиста!

— Про який це ви договір балакаєте? Людина, мабуть, і розписатись не вміє!

— А вам до того яке діло, приятелю? — підвищив голос незнайомець. — Він палець приклав! Уперше чуєте? Протягом п'яти років оця тварюка — моя власність, і я можу робити з ним усе, що мені заманеться. Така умова!

— Навіть убити маєте право? — зневажливо оскаливсь Павел.

— Так, навіть убити, мов шолудивого пса! — прогарчав плантатор. Цю мить він раптом уздрів утікача й, заскреготавши зубами, націлився вінчестеркою, але Балканов управно нахилив цівку додолу, і куля вп'ялась у землю.

— Цього бідолаху я беру під свій захист! — затремтів усім тілом Павел, киваючи на переслідуваного. — Я не дозволю вам застрелити його!

Плантатор люто смикнув зброю на себе, і а коли цівка Павлового пістолета тицьнулась йому в черево, він зів'яв і випустив з рук вінчестерку. Альварес тим часом підвівся й підступив ближче, але географ так люто блимнув на нього, що той аж закляк на місці.

— Мене послав сюди уряд з науковою метою! — проказав Балканов, повільно, карбуючи кожне слово. — Цю людину я беру з собою.

Плантатор дививсь на нього, не кліпаючи. Від переляку йому немов заціпило, його постать поряд з високим і кремезним географом раптом стала малесенькою й нужденною.

Павел повагом розстебнув торбу, витяг звідти фальшивий пашпорт і тицьнув під самий ніс фермерові, але той навіть не наважився глянути туди. Балканов нахилився, підняв рушницю й подав плантаторові. І лише коли той відійшов на чималу відстань, Павел застромив свій пістолет у кобуру.

Тубілець, мов убитий, і досі лежав у ярку, неспроможний навіть поворухнутись. Пташине пір'я, що увінчувало йому голову, порозсипалось. Павел завважив, що коли плантатор почвалав геть, цей бідолаха розплющив очі й провів його довгим поглядом, у якому світились і ненависть, і презирство.

Домбо тим часом притяг бика. Він наздогнав Корі аж на узліссі. Тварина подалася назад до своїх колишніх господарів.

— Альваресе, тримай налигач! — звелів Павел португальцеві й, трохи лагідніше, кинув малому: — Ходімо зі мною.

Старий, не хапаючись, підвівся й почалапав до бика.

Домбо не зводив очей із суворого, напруженого Павлового обличчя, ніби намагавсь розгадати його думки. Балканов озвавсь не відразу:

— Ти знаєш мови тутешніх племен. Усі вони розмовляють близькими діалектами. Побалакай з цим чоловіком. Поспитай його, з