Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

– Він не відповідає на дурні питання і не грає в дурні ігри, – задумливо протягнув Роланд. – Джейку, ти зможеш іти?

– Так.

– Упевнений? – спитав Едді. Побачивши, як Джейк кивнув, він повіз Сюзанну через рейки далі. Наступним рушив Роланд. Джейк на мить завагався, пригадавши сон, у якому вони з Юком стояли біля залізничного переїзду, а пухнастик зненацька стрибнув на колію, шалено гавкаючи на ліхтар поїзда, що стрімко наближався.

Тож Джейк нахилився і згріб шалапута в оберемок. Потім подивився на іржавий поїзд, що тихо стояв собі на станції, зі згаслим, подібним до мертвого ока ліхтарем.

– Я не боюся, – тихо мовив Джейк. – Я тебе не боюся.

Раптом головний ліхтар ожив і блимнув до нього один раз, коротко, але яскраво й виразно: «А я думаю, боїшся, боїшся, шмаркачику ти мій».

І згас.

Більше ніхто цього не помітив. Джейк іще раз зиркнув на поїзд, чекаючи, що ліхтар знову блимне, а може, побоюючись, що триклятий паротяг оживе й посуне просто на нього. Але нічого подібного не сталося.

Відчуваючи, як калатає у грудях серце, Джейк припустив услід за своїми супутниками.

У зоопарку Топіки («Всесвітньо відомому зоопарку Топіки», гордо проголошували таблички) було повно порожніх кліток і дохлих звірів. Деякі зі звільнених тварин втекли, але решта здохли на місці. Там, куди показував вказівник із написом «Горили», були великі мертві мавпи, які, схоже, померли, тримаючи одна одну за лапи. Едді відчув, що до очей йому підступають сльози від цього видовища. Відтоді, як його тіло звільнилося від героїну, його емоції завжди перебували на небезпечній межі, за якою починався буревій. Старі друзяки б його засміяли.

За ареалом горил на стежці лежав мертвий вовк. Обережно наблизившись до нього, Юк обнюхав родича, витягнув шию і завив.

– Джейку, нехай він перестане. Примусь його, чуєш? – різко кинув Едді. До нього раптом дійшло, що ніздрі вловлюють запах розкладених тіл. Сморід був слабкий, під палючим літнім сонцем він майже вивітрився, але і його залишків було цілком достатньо, щоб викликати непереборний потяг до блювання. Але не було чим – Едді не міг згадати, коли він їв востаннє.

– Юк! До мене!

Юк видав останню ноту і повернувся до Джейка. Присівши біля ніг хлопчика, він подивився на нього знизу вгору своїми дивовижними очима, обведеними золотом обручок. Джейк узяв його на руки, зробив добряче коло, обходячи вовка, і знову поставив шалапута на стежку.

Шлях привів їх до східців, що круто вели вниз (крізь каміння вже почав пробиватися бур’ян). Вже стоячи біля їх початку, Роланд озирнувся на зоопарк і сад. Звідти відкривався хороший огляд іграшкової залізниці, якою Чарлі возив дітлахів по всьому Ґейдж-парку. Налетів холодний вітер, і бульвар Ґейдж лунко засипало опалим листям.

– Так загинув лорд Перт, – пробурмотів Роланд.

– І земля здригнулася, коли він упав, – підхопив Джейк.

Роланд глянув на нього здивовано, наче людина, що пробудилася з глибокого сну, потім усміхнувся й обійняв хлопчика за плечі.

– Свого часу я грав Лорда Перта.

– Справді?

– Так, Джейку. Невдовзі я про це розповім.

Сходи привели їх до вольєру, де було повно мертвих екзотичних птахів. За ним стояла закусочна з рекламою «найкращого в Топіці буфалобургера» (зважаючи на місце її розташування, гумор ситуації був чорний), а за закусочною виднілася ще одна арка з вивіскою «Повертайтеся до Ґейдж-парку!» Ще далі вгору піднімався пандус для в’їзду на автостраду з обмеженим доступом. Понад нею було добре видно зелені знаки, які вони помітили здаля.

– Знову гульки на платній дорозі, – майже нечутно прошепотів Едді. – Хай їй чорт, – і зітхнув.

– Ти про що, Едді?

Джейк теж зацікавився, але зрештою подумав, що Едді не відповість. Той стояв, узявшись за ручки нового візка, і коли Сюзанна повернула до нього голову, відвів погляд. Та потім глянув у вічі, спочатку Сюзанні, потім Джейкові.

– Нічого доброго. Втім, до того, як отой Ґері Купер[6] перетягнув мене через Великий континентальний розділ, у моєму житті взагалі не було нічого доброго.

– Ти не конче мусиш…

– Та нічого. Ми з друзяками – я, мій брат Генрі, Бам О’Хара (зазвичай, бо в нього була машина), Сандра Корбіт і часом один друг Генрі, якого ми називали Джиммі Поліо – збиралися разом і вкидали до капелюха папірці зі своїми іменами. Потім витягали один, і той, чиє ім’я було на папірці, він або вона, якщо це була Сенді, мусив залишатися тверезим. Ведучий гульок – так його називав Генрі. Інші накачувалися наркотою. Потім усі вантажилися в Бумів «крайслер» і їхали трасою 95 в Коннектикут чи автострадою Таконік на північ штату Нью-Йорк… тільки ми цю автостраду називали «траса Кататонік». Слухали на магнітолі касети «Кріденс», Марвіна Ґея або навіть золоті хіти Елвіса. Вночі було суперово. А найкраще – під повним місяцем. Ми каталися годинами, часом витикали голови у вікна, як собаки, дивилися на місяць і спостерігали, як одна за одною з’являються зорі. У нас це називалося гульками на платній дорозі, – Едді всміхнувся. Усмішка вийшла силувана. – Ото житуха була, скажу я вам, чуваки.

– Прикольно, – сказав Джейк. – Я маю на увазі не наркотики, а те, як ви з друзями каталися вночі. Це, мабуть, чудово – дивитися на місяць і слухати музику.

– Це й було чудово, – погодився Едді. – Чудово, навіть незважаючи на те, що ми були такі обковтані, що могли б з однаковим успіхом помочитися як собі на черевики, так і в кущі, – він зробив паузу. – Але найжахливіше в усьому цьому саме те, що це було чудово.

– Гульки на платній дорозі, – промовив стрілець, наче зважуючи слова. – Що ж, ходімо, погуляємо.

Вони вийшли з Ґейдж-парку і рушили через дорогу в бік пандуса.

Обидва дорожні вказівники, що позначали в’їзд на автостраду, хтось замалював фарбою з балончика. Знак із написом «Сент-Луїс 215» перетинали навскісні чорні літери:

На тому, що проголошував «До наступного майданчика для відпочинку 10 миль», був інший напис:

жирними червоними літерами. Навіть після спекотного літа червінь фарби залишилася вражаюче яскравою й одразу впадала в око. Кожен знак був прикрашений символом ока:

– Роланде, ти часом не знаєш, що означає вся ця дурня? – поцікавилася Сюзанна. Стрілець заперечно похитав головою, але вигляд у нього був стурбований. Відсторонений, самозаглиблений вираз не зникав із його очей.

Вони покрокували далі.

У тому місці, де пандус вливався в автостраду, двоє чоловіків, хлопчик і пухнастик-шалапут зібралися довкола Сюзанни та її нового візка. Всі погляди були спрямовані на схід.

Едді