Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чінгісхан 📚 - Українською

Читати книгу - "Чінгісхан"

229
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чінгісхан" автора Василь Григорович Ян. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 129
Перейти на сторінку:

Це був табір невідомого племені. Там уже помітили наближення війська хорезм-шаха. Виринувши з танучих пасом туману, з’явилися тридцять вершників. Вони трималися трьома окремими десятками. Перші скісні промені сонця освітили їхній синій довгий одяг, залізну броню і залізні шоломи. Вони сиділи на невеликих товстоногих і довгогривих конях. Разом з переднім десятком їхав на високому туркменському жеребці білобородий мусульманин у білому тюрбані і малиновій шубі, гаптованій жовтими квітами. Поряд із старим їхав вершник, тримаючи списа з білим кінським хвостом на кінці.

— Салям вам, — крикнув старий, — я теж мусульманин! Дайте мені поговорити з вашим головним полководцем, хай оберігає його аллах!

— У нас у війську багато полководців, а очолює один, гроза всесвіту, меч ісламу, хорезм-шах Алла ед-Дін Мухаммед.

Старий зійшов з коня. Склавши руки на грудях, злегка зігнувшись, він підійшов до того місця, де на своєму чудовому коні сидів у всьому блиску шах Хорезму, оточений безмовними пишно вбраними ханами.

— Повелитель монгольського війська, великий нойон[75] Джучі-хан, син Чінгісхана, володаря східних країн, наказав мені, його перекладачеві, вітати могутнього владику західних країн, Алла ед-Діна Мухаммеда, хай продовжить аллах твоє царювання на сто двадцять років! Він говорить тобі: салям!

— Салям! — відповів шах.

— Хан Джучі запитує, чому хоробре військо шаха прямує по слідах монгольського війська, рухаючись так поспішно всю ніч.

Старий чекав на відповідь. Але шах, погладжуючи чорну бороду, пильно Вдивлявся грізним поглядом у монгольського посла і мовчав.

— Хан Джучі наказав ще сказати, що його батько, непереможний володар Чінгісхан, повелів своїм полководцям Субудаю і Тохучару покарати бунтівних меркитів, які втекли від волі ханської. Знищивши їх, монгольські війська підуть назад, до рідних степів…

Старий помовчав якийсь час, впиваючись поглядом у незворушне суворе обличчя шаха, потім провадив далі:

— Чінгісхан, повелитель усіх народів, що живуть у повстяних юртах, усім нам звелів поводитися по-дружньому з мусульманськими військами, якщо з ними доведеться зустрітися. На знак дружби хан Джучі пропонує видати військам шахської величності частину захопленої здобичі і полонених меркитів як рабів.

Тоді шах ударив канчуком коня. Гнідий кінь затанцював, стримуваний сильною рукою Мухаммеда. І шах сказав знамениті слова, які тут же записав до «Похідного зошита подвигів, і битв, і висловів шаха» його придворний літописець Мірза-Юсуф:

— Скажи своєму начальникові: якщо Чінгісхан не велів тобі зі мною битися, то мені аллах наказує інше — напасти на ваші війська! Я хочу заслужити милість всемогутнього аллаха, знищивши вас, поганих язичників!..

Перекладач, вражений, скам’янів, обдумуючи слова хорезм-шаха, але Мухаммед уже направив коня до війська, яке поспішно вишикувалось у бойовий порядок.

Перекладач повернувся до монгольських вершників, сів на коня, і вся група монголів поїхала до свого війська. Кілька кроків вони їхали повільно, а тоді, припавши до грив, з усієї кінської сили помчали до свого табору.


Битва закипіла.

Як тільки старий мусульманин домчав до табору монголів, звідти відокремились кілька загонів, поволі прямуючи назустріч військам хорезм-шаха, і зупинились на пологих горбах.

Хорезм-шах віддав наказ ханам:

— Військо розбити на три частини: праве, ліве крило і середина. Крила повинні охопити табір монголів, щоб ніхто звідти не вислизнув. Середина, де перебуваю я, буде запасною силою. Я пошлю її туди, де потрібна буде підмога і вирішальний удар. Просто на нас вороги не кинуться. А якщо кинуться, тим краще: вони загрузнуть у багнистому солончаковому болоті.

Шах піднявся на вершину горба. Далеко розлігся степ — місце майбутнього бою. Шах зліз із коня і опустився йа килим. Достарханджі розстелив гаптовану шовкові хустку, розставив підноси з коржами, ізюмом, сушеною динею. Він налив у чаші кумису і роздав молодим бекам, що супроводжували в поході хорезм-шаха, навчаючись військової справи.

Швидкохідні верблюди з провізією опустились на коліна. Достарханджі розпоряджався, виймаючи разом із слугами золоті глечики, блюда і найсмачніші страви, щоб підкріпити виснажені походом сили хорезм-шаха.


Правим крилом командував нелюбимий син хорезм-шаха Джелаль ед-Дін. Вороний жеребець навскач виніс його на вершину бархана. Молодий хан вдивлявся в рівнину бою, затуляючи від сонця маленькою рукою вузькі чорні очі.

— Поклич Кара-Кончара! — крикнув він джигітові.

Кремезний молодий туркмен у червоному каптані навскач помчав з горба і повернувся разом з сухорлявим вершником у чорній баранячій шапці і чорному плащі. Кара-Кончар під’їхав до Джелаль ед-Діна і, схилившись до нього, уважно прислухався до його слів. Хан пояснив план майбутньої битви. Яструбине обличчя Кара-Кончара не виявляло ніякого хвилювання, лише в карих, круглих, як у сови, очах спалахували веселі іскри.

— Бачиш оцей солончак? — говорив Джелаль ед-Дін. — У ньому для нас і загибель, і удача. Татар не так багато. Нас утроє більше. Але не в кількості сила. Чи можу я довіритися нашим воїнам? Від умираючого меркита я вивідав, що монголів усього тисяч двадцять. Значить, якщо проти нашого крила піде половина, то це буде тільки десять тисяч. У нас же самих лише туркменів шість тисяч та кара-китаїв п’ять тисяч. Але кара-китаї скорилися падишахові через злидні та голод. Вони вирушили в похід не воювати, а погріти руки біля чужих вогнищ. Я їх пущу вперед застрільниками. Вони охоче підуть, щоб якнайшвидше дістатися до татарських обозів. Але той-таки меркит назвав татар «оскаженілими тиграми». У битві татари, звичайно, проженуть кара-китаїв і кинуться на нас. Тут їх треба зустріти з усією люттю, вдарити їм у бік і загнати у багнистий солончак. Там вони загрузнуть, і ми їх порубаємо. Після цього ми кинемося рятувати мого батька. Доведеться сьогодні падишахові забути солодкий спокій душі і смажених качок… Гей, джигіти, мерщій до туркменських ханів і скажіть, що сьогодні в бій їх поведе Кара-Кончар, барс Каракумів.

1 ... 31 32 33 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чінгісхан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чінгісхан"