Читати книгу - "З матір'ю на самоті"

Пробач, Миколо, що я тобі голову морочу цим.

До скорого побачення.

Г. Ф. Щербань-Симоненко.

6-12-1982 р.

Шановний Сомику і Ніно!

Щирий уклін усім Соменятам!

Пишу тобі листа 4 січня. За вікном зима убрала своїм цвітом всі деревця — яблуньки. Любо глянути, мов навесні (іній).

Я, або ми дуже раді, що тебе таки висунули на Шевченківську премію. Бо я вже думала, що тобі буде стільки премії, скільки мені пенсії добавили (так і вийшло! — М. С.) Ще той рік пообіцяли, але обіцянка-цяцянка.

За рушник. Я Любі давала твого листа читати. Пообіцяла до якогось числа, бо в неї один край вишитий, а другий ні.

Про поїздку на Полтавщину напишу так: все до свого часу. Колись мені було, як куди їхати, то попереду танцювати, а тепер уже не можу. Болить поперек і те, і друге. З Лесиком ще не говорила.

Низький уклін усім твоїм близьким по роботі і по перу у Спілці письменників.

Бабуся Ганнуся,

Симоненко-Щербань

4-1-1983 р.

Добрий день, шановний Сомику!

Я від себе і від своїх онуків передаю щиру вдячність тим, що організували і провели вечір вшанування поезії мого сина Василя Андрійовича Симоненка.

Щире вітання Борису Олійнику, Миколі Сому, Тамарі Коломієць, В. Біленку, О. В. Лупію і всім, кого я знаю і кого не знаю. А особо вашому батькові Олесю Гончару низький уклін.

Г. Ф. Симоненко-Щербань

січень 1985 р.

Дорогий Миколо!

Повідомляю, що я твого листа одержала. Зараз пишу відповідь. Мені Оришка Митрофанівна (Василева хрещена) писала про вечір, що відбувся в Біївцях. Писала, що вечір пам’яті всім сподобався. Гарно виступав Юрій Смолянський (артист із Черкас. — М. С.), але Сом, як брав слово, сподобався найбільше. Так що ти, Сомику, породичався з Біївцями. Усіх хвалили, але Сома найкраще. Олесеві теж сподобалось у Києві. І Ніні теж.

Про Люсю напишу так: звичайно, їй недобре… Очевидно, хвороба прогресірує. Звичайно, Олесеві матір шкода.

У Люби теж не все гаразд. Вася (чоловік Люби — троюрідної сестри Василя Симоненка. — М. С.) ліг у лікарню. Він же робив на хімії, то щось із кров’ю…

Бувай здоров! Низький уклін усім, хто має тепле серце до нас.

Бабуся Ганнуся.

А. Ф. Симоненко-Щербань.

Без дати

Добрий день, мої милі Сомики, Миколо і Ніна!

Мене трохи засмутило, що ви так далеко забралися (на київську Троєщину. — М. С.) та ще й високо (14-й поверх. — М. С.).

Чи вам хоч трохи подобається там? Якщо подобається, то хай вам буде повні мішки здоров’я і щастя у вашій домівці. А все-таки, чого ти шкандибаєш?

Я все більше старію. Марія Петрівна теж. Та все ж таки ходили в кіно. Люба була за вожатого. Потім на мої іменини прийшов Олесь із Ніною і Мирославкою, Марія Петрівна, Люба, Вася. І за це дякувати Бога, що хоч є одна крапелька рідних.

Як ви там на новому місці? Чи вже звикли? Я думаю, що вам там тихо після Києва.

Передавай низький уклін усім, що я знаю, і тим, що шанують Васю.

Писала бабуся Ганнуся.

3-11-1985 р.

Доброго здоров’я, Сомику!

Щирий уклін Ніні!

Поздоровляю вас із наступающим 1986 р. Бажаю вам здоров’я, щастя і всього-всього найкращого.

Пишу тобі листа 17-12-1985 р. Вчора в нас у Черкасах був вечір, присвячений поезії Василя Симоненка. Я, правда, не була, а була Люба і бабуся Марійка Петрівна.

Вів вечір Ю. Смолянський. Всі його хвалили, як проводив. Але Любі і Марії Петрівні не сподобалось те, що Смолянський усіх поетів пригадав, а тебе не згадав. А ми за тебе переживаємо, чого це так? І премії не чути.

Можливо я написала щось невпопад. Вибач. Ми люди мало-письменні, як щось бевкнем, то дзвін полетить в самий сміх.

Вечір був платним, але людей було багато. Очевидно, ті, що продавали білети думали, що як за гроші, так не буде людей. Зал був повний. А гроші підуть у хвонд Миру.

До побачення.

Бабуся Ганнуся.

17-12-1985 р.

Добрий день і доброго здоров’я, Сомику,

Ніно та всі ваші близькі!

Не знаю, що тобі писати. Таке горе скоїлось, не знаєм, через кого і через що. Тільки що прочитала статтю а газеті «Черкаська правда», там пишуть, що вже все впорядку, нема нічого страшного. А потім як наслухаєшся поміж людей, ще багато всього… Ну що ж поробиш, коли в таку епоху ми живем. Треба чекати чогось хорошого і не хникати. Шкода, правда, внуків і правнуків, бо вони ще нічого не знають. Звичайно, у мене, як у матері Василя Симоненка, в серці і в голові бродять Васині вірші «здихатимем від радіації», або «не спіть, учені і женці». Чому?.. Звідки він все це брав? (З голови).

Що ж… будемо храбритися, що все буде гаразд. Щиро дякувати добрим людям, що борються.

Коротенько все. Бувайте, здорові. Не болійте.

Бабуся Ганнуся

Тепер напишу, що я по телевізору вечір, що ви проводили в Лубнах, бачила. Обидва рази. Марія Петрівна і Люба теж дивилися телевізор. Я