Читати книгу - "Ангели по десять шилінгів, Петер Аддамс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прибув старший інспектор Мідл зі своїми людьми.
17
Щоб обстежити склеп і вивезти групи, досить було двох годин. Потім всі повернулися до Касл-Хоума.
М'ясисте, як у бульдога, обличчя старшого інспектора так налилося кров'ю, що здавалося, ще трохи — і його схопить інсульт. Маленькі оченята невдоволено зиркали з-під густих брів, тон розмови буркотливий, — зі всього можна було зрозуміти, що в інспектора препоганий настрій. Ще б пак! По-перше, трупи виявив не він, а якийсь волоцюга, по-друге, інспектор і досі не знав, як скласти докупи відомі йому факти. До того ж його не на жарт збентежив ранковий дзвінок бургомістра Лоуела, який просив допомоги. Про цей дзвінок Мідл поки що мовчав, він хотів спершу вислухати повідомлення Джорджа.
Коротко і ясно Джордж Абернаті доповів про все, що йому вдалося з'ясувати за допомогою Чеда і Джун. Він закінчив свою доповідь твердженням, що загадку Крайстчерча, «цитаделі моральності», можна вважати розв'язаною.
— Ви так гадаєте? — буркнув Мідл. — Особисто я іншої думки.
— То почекаємо висновків судді, — залякати Джорджа було нелегко.
— А як ви поясните обидва вбивства? — Мідл злісно попихкував сигарою. — Чи ви думаєте, що вони самі собі пустили кулі в лоб, а потім, аби нагнати на людей більше жаху, вляглися в труни?
— Ні, я так не думаю. Цей факт нам ще потрібно пояснити. Чи, може, ви вже все знаєте, сер?
— Мені здається, що ви знаєте не більше від нас, тобто нічого, — доброзичливо зауважив Чед.
— Потримайте язика, якщо вас не питають! — гаркнув Мідл. — Вами я ще займуся, подивимося, як ви заспіваєте!
— Тепер я зрозумів, що помилився, — обернувся Чед в бік Абернаті та поліцейських чиновників. — Судячи з усього, в нашого шановного старшого інспектора Мідла вже є з десяток версій. Невідомо тільки, яка з них правильна. Чарочку шотландського віскі за вашу проникливість, сер? Чи ваш шлунок, коли ви не в гуморі, не приймає алкоголю?
— Ваша теорія з оцим… хм!… будинком радощів — безглуздя, — захлинаючись, видавив Мідл. — Вона перетворює всіх поважних громадян у брехунів… без достатніх доказів.
— Брехунів? Навіщо вдаватися до крайнощів, любий, — уїдливо відпарирував Чед. — Чи ви ще ні разу в житті не були в такому закладі?
Кров'яний тиск у Мідла підвищився принаймні до ста дев'яноста. Але йому вдалося опанувати себе; він поквапливо розстебнув кітель, дістав згорнутий аркуш наперу і подав Чедові:
— Ваша робота?
Це був лист, в якому Чед намагався шантажувати бургомістра Лоуела.
— Що за лист, любий? — запитала Джун. Вона вже відчувала, що її коханий знову заварив кашу, з'їсти яку буде не так легко.
— Так, листа написав я, — признався Чед. — І не тільки цього… — Він підійшов до столу біля вікна і вийняв з-під газети сховані там гроші.
— Отже, ви не заперечуєте, що продовжували шантаж, яким займалася місіс Шеклі?
— Не заперечую. — Чед запалив сигарету і додав з милею відвертістю: — І те, що зробив я, повинні були зробити ви, Мідл, і причому давно. Тоді б ви знали всіх, кого шантажувала місіс Шеклі і кого можна запідозрити у вбивствах.
— Запідозрити у вбивствах? — Мідл примружив оченята. — Але ж ваш друг, інспектор Абернаті, твердив, що ангели і вбивства не мають нічого спільного. Чи ви змінили свою думку?
— Я писав листи ще до відкриття Мак-Гівена. — Чед втратив рівновагу. — Та й взагалі, невже ви серйозно гадаєте, що якби я справді збирався когось шантажувати, то діяв би так примітивно, підписуючи листи своїм прізвищем?
— Я бачив людей і дурніших за вас, — відказав Мідл. — А ви, інспекторе, знали про листи і навіть не вважали за потрібне поінформувати своє начальство. Цього мені достатньо. Я усуваю вас від роботи. А ви, — це вже стосувалося Чеда, — пакуйте зубну щітку. Я вас заарештовую.
— Я не раджу вам цього робити, сер, — сказав Джордж, котрий зрозумів серйозність ситуації краще за свого розгніваного друга. — Звичайно, ви можете відвезти його на допит і навіть застосувати силу, але через двадцять чотири години будете змушені звільнити його.
– І тоді я нацькую на вас і на ваших поважних протеже в Крайстчерчі всю англійську пресу! — розпалився Чед. — І коли ви будете проходити вулицями Глазго, вслід вам свистітимуть.
Мідл відчув на своїй руці легкий дотик руки Джун, такий ніжний, ніби це були не пальці, а маленький метелик.
— Не робіть цього, інспекторе, — затуркотіла вона. — Чед справді не шантажист, він тільки хотів відновити справедливість. І крім того, Чед може завдати вам силу-силенну прикрощів.
— Я чхав на бульварну пресу, міс!
— Бульварна преса! — несамовито з'аволав Чед. — Та я напишу, що надіслав і вам листа і що ви відправили на моє ім'я не двадцять, а цілих сорок фунтів, бо свого часу були одним з постійних клієнтів місіс Шеклі!
Поліцейські чиновники понаставляли вуха, і Мідл змушений був витурити їх за двері.
— Чед, заспокойся, — вмовляла Джун свого нареченого. — Ти ж бачиш, містер Мідл взяв себе в руки.
І справді, після останніх слів Чеда з інспектором відбулася дивовижна метаморфоза. На нього ніби вилили відро холодної води, і він скидався на мокрого собаку — під час війни він служив у Честері офіцером на швидкісних катерах, а від Честера до Крайстчерча з його легендарним борделем нема й двадцяти миль…
Джун підсунула інспектору стільця, і він покірно сів.
— Ви безсоромний шантажист, Олів'є, — Мідл тяжко дихав. — Погано, що в нас, в Англії, можуть впливати на громадську думку такі індивідууми, як ви.
— Погано не тільки це. — Чед теж сів. — Погано й те, що у нас, в Англії, поліція боїться глянути в лице правді, тому що вона побачить лише криву пику.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангели по десять шилінгів, Петер Аддамс», після закриття браузера.