Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

219
0
13.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 136
Перейти на сторінку:
з молодих офіцерів, які ходили слу­хати проповіді тієї дами, заявляючи, що дружині солдата нічого робити з себе святенницю - хай краще латає білиз­ну своєму чоловікові; а коли полк хоче слухати проповіді, то до його послуг книжка найкращих у світі проповідей - її дядька декана. Пеггі рішуче поклала край залицянню лейтенанта Стабла до дружини полкового хірурга, погро­зивши, що зажадає назад гроші, які він у неї позичив (бо той молодик і далі був великим марнотратником), якщо він відразу не припинить свого роману й не поїде на мис Доброї Надії лікувати здоров’я. З іншого боку, вона сховала в себе місіс Поскі, яка однієї ночі втекла зі свого бунгало, рятуючись від чоловіка, що після другої пляшки бренді зовсім осатанів, а потім доглядала його під час нападу бі­лої гарячки й зуміла відучити від п’янства, бо сам той офі­цер уже не міг з ним боротися. Одне слово, в біді вона виявлялась найкращою розрадницею, а в щасті найнестерпнішим товаришем, оскільки була про себе дуже високої думки й завжди хотіла зробити по-своєму.

Ось і тепер вона вирішила, що Глорвіна повинна вийти заміж за нашого давнього приятеля Доббіна. Місіс О’Дауд знала майорові перспективи й цінувала його добру вдачу і чудову репутацію, яку він здобув у полку. Глорвіна, дуже вродлива, квітуча, з чорними кучерями й блакитними очи­ма дівчина, що вміла їздити верхи і грати сонати незгірше за будь-яку панну з графства Корк, здавалася їй саме тією особою, якій судилося принести Доббінові щастя,- куди ліпшою, ніж та сердешна слабохарактерна Емілія, в яку він був колись закоханий і...

- Ви лишень гляньте на Глорвіну, як вона заходить до кімнати,- казала місіс О’Дауд,- і порівняйте її з тією бідолашною місіс Осборн, якій і курка сяде на голову. Вона вам якраз пара, майоре, ви чоловік тихий, і треба ж комусь за вас заступатися. І хоч вона походить не з такої шляхет­ної родини, як Мелоні або Моллої, та запевняю вас: рід її давній, і кожен аристократ пишався б такою ріднею.

Але треба визнати, що, перше ніж у Глорвіни визрів на­мір скорити Доббіна своїми чарами, вона багато разів ви­пробовувала їх на інших. Глорвіна провела сезон у Дуб­ліні і хтозна-скільки ще таких сезонів у Корку, Кіларні та Мелоу, де кокетувала з усіма гідними її планів офіце­рами тамтешніх гарнізонів і з тими неодруженими сквай­рами, які здавались їй підхожими. Їй разів з десять трап­лявся жених в Ірландії, не кажучи вже про пастора з Баті, що так негарно повівся з нею. Цілу дорогу до Мадраса вона фліртувала з капітаном і старшим офіцером корабля «Ремчандер» Ост-Індської компанії і пробула цілий сезон в окружному місті з братом і місіс О’Дауд, які поїхали з нею, залишивши майора командувати полком. Там усі захоплювалися Глорвіною, всі танцювали з нею, але жо­ден, вартий уваги, не освідчувався їй. Два-три дуже зеле­ні молодші офіцери і один чи два безвусі цивільні зітхали за нею, але вони не відповідали її вимогам. Глор­віна їх відштовхнула, а тим часом молодші за неї дівчата виходили заміж. Є жінки, і навіть вродливі, яким випадає така доля. Вони надзвичайно легко закохуються, їздять верхи й ходять на прогулянки майже з половиною офіцер­ського складу, а все ж, хоч їм уже під сорок, панни О’Греді залишаються паннами О’Греді. Глорвіна запевняла, що якби не та злощасна сварка місіс О’Дауд з дружиною судді, вона б зробила в Мадрасі добру партію, де старий містер Чатні, який очолював цивільну службу (і який потім одружився з міс Долбі, молоденькою тринадцятиріч­ною дівчиною, коли та саме повернулася зі школи в Євро­пі), вже от-от мав їй освідчитися.

Отож хоч леді О’Дауд і Глорвіна сварилися по кілька разів на день і майже з усякого приводу (далебі, якби Мік О’Дауд не мав ангельської вдачі, він напевне здурів би, живучи весь час з двома жінками, що без угаву торохтіли), проте в одному вони цілком погоджувались, а саме: в тому, що Глорвіна мусить вийти заміж за майора Доббіна, і по­клали собі не давати йому спокою, поки не доможуться свого. Глорвіна, яку не збентежили попередні сорок чи п’ятдесят поразок, узяла Доббіна в справжню облогу. Вона співала йому ірландські мелодії, вона так часто і з таким почуттям питала, «чи прийде він до альтанки», що було дивно, як чоловік, маючи серце в грудях, міг устояти перед тим запрошенням. Вона весь час допитувалася, «чи сму­ток не затіняє днів його молодості», і ладна була, мов Дездемона, плакати, слухаючи розповіді майора про небез­пеки, яких він зазнав у походах. Ми вже згадували, що наш чесний приятель любив самотою пограти на флейті. Глорвіна змушувала його виконувати з нею дуети, і леді О’Дауд простодушно виходила з кімнати, щоб не заважати молодій парі. Глорвіна вимагала, щоб майор вранці прогу­лювався з нею верхи. Все військове селище бачило, як вони виїздили й поверталися. Вона постійно писала йому до­дому записки, позичала в нього книжки й підкреслювала олівцем ті сентиментальні або смішні місця, які їй сподо­балися. Вона користувалася його кіньми, служником, лож­ками й паланкіном. Тож і не дивно, що люди почали єдна­ти їх і що майоровим сестрам в Англії здалося, буцімто вони скоро матимуть невістку.

А тим часом Доббін, витримуючи таку навальну облогу, був ганебно незворушний. Він тільки сміявся, коли мо­лодші товариші з полку жартували з приводу очевидної прихильності до нього Глорвіни.

- Пусте! - казав він.- Вона лише вправляється на мені, як на фортепіано місіс Тозер, бо воно в неї під ру­кою. Я вже старий для такої квітучої панни, як Глорвіна.

Отож він і далі їздив з нею верхи, переписував їй в аль­бом ноти й вірші і покірно грав з нею в шахи, бо саме та­кими невинними розвагами втішаються у свій вільний час декотрі офіцери, тим часом як інші, що не люблять сидіти вдома, полюють на кабанів, стріляють бекасів, грають у карти, курять сигари або дудлять грог. Що ж стосується Майкла О’Дауда, то хоч дружина й сестра напосідалися, щоб він умовив майора освідчитись і не мучив так жор­стоко бідолашну невинну дівчину, старий вояк твердо від­мовився брати участь у тій змові.

- Майор - доросла людина, і йому не треба няньки,- казав сер Майкл,- він сам посватається, якщо захоче.

Або обертав усе в жарт і казав, що Доббін ще надто мо­лодий, щоб заводити родину, й що він написав додому, прохаючи в матусі дозволу на одруження.

1 ... 31 32 33 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"