Читати книгу - "Інферно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ось у якому порядку з’являються літери у зміненому варіанті пекла:
C
A
T
R
O
V
A
C
E
R
– Сatrovacer, – прочитала Сієнна.
– Так. А ось де колода була поділена навпіл. – Ленґдон узяв і накреслив лінію під сьомою літерою й почекав, поки Сієнна уважно вивчить його креслярську роботу.
C
A
T
R
O
V
A
–
C
E
R
– Ну то й що? – швидко спитала вона. – Catrova. Cer.
– Так, і для того, щоби знову упорядкувати карти, ми просто з’єднуємо колоду й кладемо верхню частину на нижню. Дві половини міняються місцями.
Сієнна глянула на літери.
– Cer. Catrova. – Вона розчаровано знизала плечима. – Однаково немає сенсу.
– Cer catrova, – повторив Ленґдон. Після невеличкої паузи він знову повторив ці слова, зливши їх разом. – Cercatrova. – І насамкінець вимовив їх, зробивши паузу посередині. – Cerca… trova.
Сієнна охнула від несподіванки й втупилася ошелешеним поглядом у Ленґдона.
– Так, – усміхнувся він. – Cerca trova.
У буквальному розумінні ці два італійські слова – cerca trova – означали «шукати» і «знаходити». Якщо поєднати їх у фразу, то вони ставали синонімічними до біблійного вислову «Шукай – і знайдеш».
– Це з твоїх галюцинацій! – вигукнула Сієнна, якій перехопило дух. – Жінка під вуаллю! Вона увесь час спонукала тебе шукати і знайти! – Сієнна скочила на ноги. – Роберте, ти усвідомлюєш, що це означає? Це означає, що слова cerca trova ще раніше існували у твоїй підсвідомості! Невже ти не розумієш? Напевне, ти розшифрував цю фразу ще до того, як з’явився в шпиталі! Мабуть, ти вже бачив цю картину з проектора… але ти про це забув!
«Вона має рацію», – подумав Ленґдон. Професор настільки захопився самим кодом, що й не припустив, що все це міг зробити раніше.
– Роберте, ти вже казав, що «Мапа пекла» вказує на якесь конкретне місце в Старому місті. Але я й досі не зрозуміла, де воно.
– А cerca trova ні про що тобі не нагадує?
Вона знизала плечима.
Ленґдон подумки всміхнувся. «Нарешті Сієнна чогось не знає».
– Виявляється, ця фраза вказує на цілком конкретну знамениту фреску, що у Палацо Веккіо, у Залі п’ятисот. Ця фреска називається «Битва під Марчіано», і створив її Джорджо Вазарі. У горішній частині фрески Вазарі написав малесенькими літерами ледь видимі слова cerca trova. Існує багато теорій щодо того, навіщо він це зробив, але конкретної переконливої версії так і не знайдено.
Раптом угорі почулося дзижчання якогось літального апарата; узявшись невідомо звідки, він промчав над вершечками дерев просто над ними. Звук пролунав дуже близько, і Ленґдон із Сієнною аж заклякли від несподіванки, коли гелікоптер пронісся повз них.
Апарат віддалявся, і Ленґдон пильно дивився йому вслід крізь листя.
– Іграшковий гелікоптер, – сказав він, видихаючи з полегшенням і дивлячись, як радіокерований пристрій закладає вдалині крутий віраж. Він дзижчав, наче великий розлючений комар.
Однак Сієнна насторожилася.
– Пригнись, – сказала вона.
І справді: зробивши розворот на сто вісімдесят градусів, гелікоптерчик попрямував до них над самісінькими вершечками дерев і знову проплив повз, але вже ліворуч, над іншою просікою.
– Це не іграшка. Це розвідувальний безпілотний апарат. Напевне, він оснащений відеокамерою, яка передає зображення… кому слід.
Зціпивши зуби, Ленґдон спостерігав, як гелікоптер відхилився від початкового курсу й рушив туди, звідки з’явився: до Порта Романа та інституту мистецтв.
– Не знаю, що ти там накоїв, – сказала Сієнна, – але якимось дуже впливовим людям страшенно хочеться тебе знайти.
Гелікоптер знову зробив повний розворот і повільно рушив уздовж периметра стіни, через яку вони щойно перебралися.
– Напевне, хтось з інституту мистецтв нас побачив і доповів кому слід, – додала Сієнна, ідучи стежиною. – Треба вшиватися звідси. Негайно.
Коли безпілотник загудів геть до дальнього краю парку, Ленґдон стер ногою літери, які щойно нашкрябав на землі, і поквапився слідком за Сієнною. Голова його обертом ішла від думок про cerca trova, про фреску Джорджо Вазарі та про здогадку Сієнни про те, що він, напевне, уже розшифрував це зображення з проектора раніше. Шукай – і знайдеш.
Раптом, коли вони виходили на іншу просіку, Ленґдона вразила приголомшлива думка. Він різко зупинився на зарослій стежині, і на його обличчі з’явився ошелешений вираз.
Сієнна також зупинилася.
– Роберте, про що йдеться?
– Я не винен, – заявив він.
– Ти про що?
– Ті люди, які мене переслідують… Я припускав, що вони переслідують мене через те, що я скоїв щось жахливе.
– Так, бо в шпиталі ти увесь час повторював: «Дуже вибачаюсь».
– Знаю. Але я гадав, що розмовляв англійською.
Сієнна здивовано поглянула на нього.
– А ти справді розмовляв англійською!
Блакитні очі Ленґдона збуджено виблискували.
– Сієнно, коли я повторював very sorry, я не вибачався. Я мимрив про таємниче послання на фресці в Палацо Веккіо! – У голові в Ленґдона знову залунав диктофонний запис його невпевненого голосу. Ve… sorry. Ve… sorry.
Сієнна геть розгубилася.
– Хіба ж ти не розумієш? – усміхнувся Ленґдон. – Я не казав very sorry, very sorry. Я промовляв ім’я художника: Va… sari, Vasari!
Ваєнта несамовито тиснула на гальма. Її мотоцикл занесло, він гучно верескнув колесами, залишивши на проспекті Поджіо довгий чорний слід, і нарешті різко зупинився в кінці несподівано виниклої довгої низки автомобілів. Транспортний рух на проспекті Поджіо завмер.
«Мені тільки цього бракувало!»
Ваєнта витягнула шию, намагаючись побачити, що спричинилося до затримки. Їй уже й так довелося зробити великий гак, щоб уникнути зустрічі зі спецпідрозділом Брюдера та всього того хаосу, що виник після їхньої появи біля багатоквартирного будинку, а ще треба було виписатися з готелю, де вона мешкала останні кілька днів, поки виконувала завдання.
«Мене зреклися – і мені треба змотувати вудочки й ушиватися з міста!»
Однак, схоже, невдачі переслідували її. Маршрут, яким жінка збиралася проїхати до Старого міста, виявився перекритим. Не маючи настрою чекати, Ваєнта виїхала на розділову смугу й помчала по ній, аж поки не побачила запруджене перехрестя. Попереду виднілася забита автомобілями кільцева траса, на яку сходилися шість великих автострад. Це була брама Порта Романа – одна з найпожвавленіших транспортних розв’язок Флоренції, ворота до Старого міста.
«Що ж тут, у біса, відбувається?»
Тепер Ваєнті стало видно, що вся прилегла зона кишить поліцією, яка влаштувала тут блокпост чи якийсь пропускний пункт. За кілька секунд вона помітила в центрі дійства дещо, що збило її з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інферно», після закриття браузера.