Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Я повільно спустилася сходами вниз та засміялася, стримуючи сльози. Вони троє замовкли й здивовано подивилися на мене. Мабуть, не очікували побачити тут. Звісно ж, за їхніми думками я зараз мала б десь на вулиці фотографуватися у купальнику під дощем.

— Смішно? — спитала я, склавши руки на грудях. — Ви так регочете, що мені аж цікаво стало, яку саме комедію ви обговорювали. А виявляється, що ця комедія — це моє життя. Вау!

— Поліно... — почав Гордій і зробив крок у мою сторону.

— Мовчи! — різко сказала я та випрямила свою руку, зупиняючи його. — Мені не треба твоїх тупих виправдань, бо я і так все чудово зрозуміла. Це ж треба таке! — Я похитала головою та знову засміялася. — Думала, що це якась біла смуга розпочалася в моїй кар'єрі, бо так багато брендів раптово вирішили співпрацювати зі мною. Здавалося, що це все завдяки мені, чи моїй зовнішності, але ж ні. Мій чоловік так гарно постарався. Ох, перепрошую! Фіктивний чоловік. І все чому? Бо я дратувала його.

— Це не так, Поліно.

— А як? — закричала я. — Що ти зараз скажеш мені, а? Що це не ти все підлаштував? Я чула своїми ж вухами те, про що ви говорили! Ви сміялися наді мною.

— Ми не сміялися, — сказав Гордій і знову попрямував у мою сторону.

— Не підходь до мене! Я навіть бачити тебе не хочу. Невже тебе справді так сильно дратувала моя присутність, що ти навіть домовлявся за мої фотосесії, аби лише не бачити мене? — спитала я, глянувши на нього.

Він декілька секунд уважно дивився на мене, а потім мовчки відвів погляд. Я відчула таку сильну образу, що мені хотілося втекти кудись з цього будинку.

— Ти казав, що тобі подобається жити зі мною, — тихо мовила я. — Виходить, що ти збрехав. Для чого? Щоб нарешті отримати мене? Ти ж лише в такі моменти говориш мені щось хороше. Інколи складається враження, що ти думаєш тільки про те, як затягнути мене до себе в ліжко. Тебе навіть не хвилюють мої почуття, Гордію. Зовсім.

— Ти помиляєшся, — пробурмотів він, глянувши на мене.

— Тоді скажи це, — почала наполягати. — Скажи, що я подобаюся тобі, що я важлива для тебе, що ти хочеш бути зі мною. — Гордій оглянувся на своїх друзів та знервовано потер долонею шию. — Чому мовчиш?! Ось бачиш. Ти навіть цього не можеш сказати, а я повірила, що між нами може бути щось прекрасне.

Я тихо засміялася, а до горла підступив неприємний клубок. Мені страшенно хотілося плакати. Я зі всіх стримувала себе, хоча це було дуже важко. Одна сльоза таки потекла по моїй щоці. Я швидко витерла її та розблокувала свій телефон. Набрала номер Софії, щоб покінчити з усім. Не хотілося мені більше нічого у своєму житті, що пов'язувало б мене з Гордієм.

— Привіт! — почула радісний голос Соні. — Сьогодні через погану погоду фотосесії не буде, але її перенесли на десяте вересня. Це через декілька днів, тому постарайся менше їсти, щоб твій ідеальний животик мав неймовірний вигляд у кадрі.

Я закотила очі, слухаючи її нудні балачки. Інколи вона полюбляла осипати мене компліментами перед фотосесією, що завжди допомагало мені бути впевненою у кадрі.

— Сонь, відмовся від усіх фотосесій, реклам і всього, що заплановано у нас, — сказала я.

На кінці лінії з'явилася тиша, а потім дівчина раптом засміялася.

— Поліно, не роби цього, — заговорив біля мене Гордій, але я відійшла від нього.

— Ти кудись їдеш? У тебе що, медовий місяць? — спитала Софія.

— Який ще медовий місяць, — пробурмотіла я, відчуваючи роздратування. Очі вже пекли від непролитих слів, а мій голос затремтів. — Відмовся від усього, чуєш мене? Я тобі пізніше все поясню.

— Поліно, ти жартуєш зараз?

— Це все, що я хотіла тобі сказати.

— Чекай, а показ у Діни Забелло? Він через три тижні.

Моє серце стиснулося від образи. Я так сильно хотіла бути на цьому показі головною моделлю, але це знову ж таки все завдяки Гордію. Мені не хотілося бути винною йому, чи щось таке. Хай іде до біса!

— І від показу Діни теж, — холодним тоном сказала я. — На цьому все.

Я вимкнула дзвінок та опустила голову, ховаючи волоссям своє обличчя. Після цього швидко попрямувала до виходу. Мені хотілося втекти звідси далеко, щоб Гордій мене ніколи не знайшов.

— Куди ти йдеш? — голосно спитав він і схопив мене за руку, розвертаючи обличчям до себе.

Я спробувала вирватися, але його хватка була надто міцною. Вираз обличчя хлопця чомусь був злим, хоча це я мала б зараз злитися.

— Не чіпай мене своїми лапами! — крізь зуби сказала я, глянувши на нього очима, повними сліз. — Забери свої руки. Зараз же!

— Куди ти йдеш? — сердитим тоном повторив він.

— Це не твоє діло! — закричала йому в обличчя. — Йду звідси, щоб не дратувати тебе, зрозуміло? Відпусти мене!

— Ми можемо спокійно поговорити?

— Відпусти мене, — прошепотіла я, а сльози таки потекли з моїх очей, — будь ласка.

Він підняв свою руку і вона зависла у повітрі перед моїм обличчям. Йому наче хотілося витерти своїми пальцями усі мої сльози. Його погляд був важким, ніби він хотів щось сказати мені, але не міг.

— Іди, — тихо мовив він і відпустив мою руку.

Я потерла своє зап'ястя, глянувши на нього, а тоді розвернулася і просто пішла геть. Сльози текли по моїх щоках, а я не встигала їх витирати. Мені було так образливо. Я ж справді повірила йому, подумала, що у нього є почуття до мене. Ідіотка! На вулиці було надто холодно, а я йшла у шортах та футболці. Здавалося, що от-от почнеться гроза. Я видихнула, оглядаючись. Уже встигла досить далеко відійти від будинку. Так швидко йшла, наче боялася, що він побіжить за мною, пригорне у своїх міцних обіймах, поцілує під дощем і скаже, що це все неправда. Я засміялася від своїх думок. Уже перетворилася на якусь божевільну закохану, яка шукає виправдання поганим вчинкам свого чоловіка. Я витягнула свій телефон і зателефонувала до сестри. Мені треба було поговорити з кимось. Як виявилося, вона зараз одна вдома, адже батько лише завтра повернеться з відрядження. Я зраділа, бо у мене з'явилася можливість хоч трішки побути в рідному домі. Викликала собі таксі, і поїхала до сестри, доки не почався дощ. Добре, що зараз можна хоча б оплатити поїздку картою, бо у мене зовсім не було готівки. Я опустила погляд на свої ноги. Досі була в цих смішних домашніх капцях рожевого кольору з вушками. Так швидко тікала з того будинку, що навіть не встигла перевзутися.

Я деякий час стояла і дивилася на рідну домівку. Дуже сильно встигла скучити за цим домом. Більш як два місяці не була тут. Я розглядала знайомий паркан, фасад, вікна та двері. На подвір'ї цвіли квіти, які ми з сестрою посадили навесні. Я усміхнулася, а коли на мою голову впали перші краплини дощу, попрямувала до входу.

Аріна зустріла мене на порозі будинку. Вона скривилася, оглядаючи моє тіло з ніг до голови.

— Не питай! — пробурмотіла я і пройшла всередину.

Одразу ж попрямувала до вітальні та сіла на великий диван сірого кольору. Аріна сперлася до одвірка, дивлячись на мене.

— Поганий настрій? — спитала вона.

— Ти навіть не уявляєш наскільки жахливий.

— Значить, треба підняти його.

Сестра усміхнулася та попрямувала до кухні. Вже через декілька хвилин переді мною стояв коктейль Апероль Шпріц. Так, це те, що точно допоможе мені розслабитися. Я зробила декілька ковтків алкоголю та пробіглася очима по вітальні. Вона була зовсім іншою, аніж в будинку Гордія. Мені чомусь було холодно тут. Я прожила в цьому домі двадцять два роки, але сьогодні вперше відчула себе чужою в цій кімнаті. Тут нема темних картин на стінах у мінімалістичному стилі, нема величезного телевізора з колонками з обох боків, нема тих панорамних вікон на усі стіни. Тут усе здавалося тим, що було колись у моєму минулому житті, а не тим, чого мені хотілося зараз.

— Так що сталося? — зацікавлено спитала сестра, тягнучи через трубочку свій напій.

Я не витримала і почала розповідати їй про все. На моїх очах знову з'явилися сльози, а я просто жалілася Аріна та ділилася з нею своєю образою. Вона уважно слухала мене. Її обличчя змінювало емоції за секунди. У неї була аж занадто яскраво виражена міміка. Дівчина трохи насупилася, а тоді сказала:

— Не бачу в цьому нічого поганого.

— Що? — здивувалася я.

— Ну, ти ж завжди хотіла бути відомою моделлю. Гордій допоміг тобі. У чому проблема?

— Проблема у тому, що він зробив це лише для того, щоб позбутися мене! Я дратувала його, розумієш? А він так сильно не хотів бачити мене у своєму домі, що дійшов до таких хитростей!

— Не знаю, — буркнула Аріна. — Думаю, що все трохи не так, як тобі здається. Ти хоча б вислухала його?

— У мене гордості нема, чи що? Я не збираюся слухати його пояснень. У нього в голові лише одне і це аж ніяк не почуття до мене.

— Іду ще зроблю, — пробурмотіла вона і забрала з моєї руки порожній келих. — Якщо усе так, як ти кажеш, то він справжній козел. Але, Поліно, цей козел любить тебе.

Вона попрямувала на кухню, залишаючи мене сидіти на дивані.

— Він любить себе і свої тупі перегони, — крикнула я їй услід. — Мене в тому списку нема.

— А тобі б хотілося бути в ньому? — голосно спитала вона з кухні.

Ясна річ, що хотілося б! Та Аріні не варто знати, що я встигла так сильно закохатися в нього, тому натомість пробурмотіла:

— Не знаю.

Вона принесла нам ще по одному коктейлю. Алкоголь допоміг мені добряче розслабитися, тому я просто пила його і жалілася Аріні на своє життя. Вона, мабуть, втомилася від моїх розмов, бо дуже часто заглядала у свій телефон. Я вирішила проігнорувати це, тому що мені справді хотілося виговоритися комусь. На вулиці вже встигло стемніти, а ще падав сильний дощ. Я дивилася, як краплі стікали по вікні та тягнула коктейль через трубочку. Це вже, здається, був третій. Моя голова вже трішки крутилася, а тіло сильно ослабло від алкоголю. Я не могла більше плакати, але образа все ще була надто сильною, як і сум, що повністю поглинав мене. Чому мені так не щастить у коханні? Чому я постійно закохуюся в тих, хто мене використовує? Ігор був зі мною через бізнес мого батька, а Гордій... Я потрібна йому тільки для цього дурного шлюбу на шість місяців. Його турбота, палкі поцілунки, слова та обійми — це всього лише бонус, щоб наше спільне проживання не було таким нудним. Від моїх думок мене перервав дзвінок у двері. Я насупилася, а Аріна швидко побігла відчиняти. Дивне передчуття з'явилося всередині. Я почула тихий чоловічий голос та відвела погляд до вікна.

— Вона у вітальні, — сказала Аріна.

Я сумно посміхнулася та знову надпила алкоголь. У кімнаті почулися тихі кроки. Я бачила його силует, що відбивався у вікні. Він підійшов до мене, забрав з моїх рук келих та поставив його на столик збоку. Сам же хлопець присів навпроти мене.

— Що ти тут робиш? — холодно спитала я.

— Хочу забрати тебе додому, — відповів Гордій.

Він поклав свої руки на диван по обидва боки від моїх стегон, ледь торкаючись шкіри.

— Додому? — перепитала я, глянувши на нього. — Це там, де я дратую тебе?

— Поліно, — почав він і важко видихнув, — ти дратувала мене спочатку, і це не секрет.

— Я піду до себе, — раптом пропищала біля нас Аріна та миттю зникла в коридорі.

Я знову подивилася на Гордія, а він же не відривав свого погляду від мого обличчя.

— Тоді, коли була вечеря з дідусем, пам'ятаєш?

— Так, — відповіла я. — Ти відверто сказав, що тебе бісить моя присутність. Це ти після цього придумав здихатися мене цими тупими фотосесіями?

Він кивнув. Я похитала головою та відвела погляд, гірко посміхнувшись.

— Мабуть, треба подякувати тобі за роботу, — пробурмотіла тихо. — Якби не ти, то мені б ніколи не запропонували стільки співпраць.

— Я не змушую їх пропонувати тобі бути їхньою моделлю. Вони самі цього хочуть, чесно. Та і ти ж сама завжди говорила, що успішна модель.

— Успішна модель? — перепитала я та знову відчула сльози на очах. — Спочатку мені пропонували роботу, бо я донька Сергія Царенка — відомого підприємця. Тепер же зі мною співпрацюють, тому що мій чоловік — популярний гонщик. Мені хотілося, щоб мене сприймали не як чиюсь доньку, чи дружину. Ти ніколи цього не зрозумієш, Гордію.

— Можливо, — сказав він, — але ти неймовірна, правда. Я інколи переглядаю твої фотографії в інтернеті, бо не можу втриматися. Це правда, Поліно.

— Фу! — Я скривилася. — Не говори мені такого, бо це звучить так, наче ти якийсь збоченець, що заводиться, дивлячись на фотографії дівчат.

Він тихо засміявся і сів біля мене. Гордій опустив свою голову на спинку дивана, дивлячись у мої очі. Таким чином наші обличчя були близько одне до одного. Його волосся чомусь дуже сильно блищало, тому я провела по ньому рукою. Воно так приємно відчувалося між моїми пальцями.

— У тебе волосся мокре, — пробурмотіла я. — Ти не взяв парасольки?

— Навіщо вона мені? — спитав він, усміхнувшись. — Та і дощ не дуже сильний.

— Ти ж розумієш, що тепер у мене не буде роботи, а це означає, що я постійно сидітиму вдома. Мені не дуже хочеться дратувати тебе своєю присутністю і бачити завжди твоє невдоволене обличчя. Я вирішила, що пошукаю собі якусь квартиру.

— Що ти зробиш? — перепитав Гордій, насупившись.

— Пошукаю квартиру, — повторила я. — Буду її орендувати.

— Ти будеш жити у мене, і це не обговорюється!

— Не обговорюється, — я покривилася йому. — Мене не цікавить твоя думка, зрозуміло? Я знайду собі квартиру і з'їду. Навіть сьогодні не збираюся повертатися до твого будинку. Залишуся тут.

— Ти хотіла, щоб я сказав, що ти подобаєшся мені, — почав Гордій, а я уважно подивилася на нього, — тому говорю це зараз. Ти подобаєшся мені, Поліно.

Я засміялася та похитала головою. Та він просто таки насміхається з мене!

— Ти мав сказати це тоді, коли я просила тебе. Соромно було зізнатися перед своїми друзями?

— Це їх не стосується. Це лише між нами.

— Але все ж ти дозволив їм сміятися з мене, — тихо мовила я та втомлено підсунулася ближче до нього. Мабуть, це алкоголь так подіяв на мене, бо зовсім не було сил сваритися з ним. — Я дуже сильно ображена на тебе, Гордію.

— Знаю, — сказав він і ніжно поклав свою руку на мою щоку. — Як мені це виправити?

— Ніяк. — Я знизала плечима. — Ти не з тих, що просять пробачення, а я не з тих, що пробачають.

— Я готовий попросити у тебе пробачення за все.

— А я не готова пробачити тобі.

Він уважно подивився на мене та важко видихнув. Я ж забрала його руку зі свого обличчя. Мені було боляче бачити його, але і відштовхнути Гордія я теж чомусь не могла.

— Я дзвонив до твоєї менеджерки Софії та сказав їй, щоб вона не виконувала твого прохання.

— Що ти зробив? — здивовано перепитала я.

— Тому маєш завтра робочий день, — продовжив говорити хлопець. — У тебе такий завантажений графік, що я аж здивувався, чесно. Треба трохи змінити його, бо інакше ми будемо дуже рідко бачитися з тобою. У мене ж зараз місяць вихідних. Уже трохи менше. Та все ж мені б хотілося, щоб цей час ми провели разом...

— Замовкни! — перервала його я. — Ти вже геть збожеволів? Навіщо ти взагалі втручаєшся в моє життя?! Якого біса, Гордію? — Я штовхнула його в плечі. — Годі вже все вирішувати за мене! Якщо я сказала, що не хочу цих фотосесій, то це означає, що їх не буде! Зрозумів?

— Ти хочеш їх, Поліно. Як і той показ Діни Забелло. Відмовилася ти від цього лише через свою гордість.

— Все! Я не хочу тебе більше бачити. Іди геть!

— Ми підемо разом, — впевнено сказав Гордій і піднявся з дивана. — Вставай!

— Нікуди я не піду з тобою! — вперто мовила я, склавши руки на грудях.

— Добре.

Він кивнув і раптом підняв мене на руки.  Я скрикнула від несподіванки та почала пручатися. Гордій зібрався перекинути мене через своє плече, але я била його ногами, заважаючи йому зробити це. Він міцно тримав мене за талію, притискаючи до свого тіла. Я здригнулася, бо його футболка була мокра від дощу.

— Відпусти мене! — голосно сказала я, штовхаючи його.

— Ти можеш хоч колись бути спокійною? — спитав він. — Я ж нічого не роблю тобі.

— Нічого не робиш? — заверещала я. — Ти... Ти лапаєш мене своїми руками! Як не соромно, Гордію?!

— Маю повне право, — буркнув він. — Ти — моя дружина.

— Фі...

— Господи, що це таке? — заговорив за моєю спиною голос батька.

Я одразу ж перестала бити Гордія та відкрила рот від здивування. Він же мав повернутися лише завтра!

— Відпусти мене! — прошипіла до хлопця. — Швидко!

Він опустив мене на ноги, а я знервовано засміялася та обернулася обличчям до батька. Тато переводив погляд з мене на Гордія, розглядаючи нас. Ми ж ніби одружені, тому я притулилася ближче до хлопця. Він же обійняв мене однією рукою.

— Аріна казала, що ти будеш тільки завтра, — мовила я, намагаючись не нервувати сильно.

— Плани змінилися, — спокійно відповів він.

— Ем, це... — Я глянула на Гордія. — Це...

— Твій чоловік, — сказав замість мене батько.

— Гордій, — мовив хлопець і простягнув свою руку до мого тата.

Він занадто довго дивився на неї, а потім все ж підійшов ближче до нас та потиснув руку.

— Сергій, — познайомився тато.

— Ми уже підемо, — пробурмотіла я.

— Ну чому ж? — Батько уважно подивився на мене. — Якщо ти вже прийшла сюди, Поліно, зі своїм чоловіком, то залишайтеся на вечерю. Познайомимося ближче.

— О! — здивовано відкрила рота. — Д-добре.