Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Неможливий романс, Мартіна Зоріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неможливий романс" автора Мартіна Зоріна. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 88
Перейти на сторінку:
Розділ 15

/Ярослав/

 

Не варто недооцінювати жінок. Вони, як ніхто інший вміють дивувати.

 

Острозька усміхнулась своєю ідеально-рівною білосніжною усмішкою й обхопила руками оберемок квітів.

— Дякую, — мовила вона, з захватом розглядаючи кожен пелюсток, торкаючись їх пальчиками, — Я вражена, що ти пам’ятаєш, які квіти я люблю.

Я лише знизав плечима, бажаючи утриматись від коментарів. Бо сказати, що це своєрідний трюк, аби підсолодити пігулку перед розривом — язик не повертався.

— Я дуже рада, що ти все-таки приїхав.

— Ми ж домовлялись, що тут дивного.

— І все ж, — Катерина густо почервоніла й прикусивши край світло-рожевої губи, опустила погляд. Отакої!

— Добре, давай до справи, — Я зняв піджак і повісив його на спинку крісла. Потім всівся зручніше та відкрив меню, — Ти принесла план тієї будівлі?

Зазвичай, у публічних місцях, я та Катерина зустрічалися з метою обговорити певні робочі моменти. Іноді, нам вдавалося поєднати корисне з приємним не викликаючи при цьому небажаної до себе уваги. Усі знали, що Острозький співпрацює з нами й не було нічого дивного в подібного роду зустрічах. Окрім того факту, що я надавав перевагу обговорювати будь-які нюанси стосовно моєї роботи із самим клієнтом, а не його донькою. Та чомусь, Острозького це не хвилювало і на зустріч зі мною завжди приходила Катя. Певно, батько так сильно довіряє любій донечці, що дозволяє їй вирішувати самостійно.

— Так-так, — Катя поклала букет на вільний стілець і схопилася за сумку. Пошаруділа в ній, рискаючи й вишукуючи необхідний документ.

В голові виникла думка, що цей проєкт може стати останнім у нашій співпраці з Острозькими. Якщо я розірву стосунки, хоч і тимчасові, з Катею чи не стане вона перешкоджати нашим справам? Жінки часто бувають злопам’ятні та ображаються практично на дрібниці. Й хоч Катерина завше видавалася мені розумною жінкою, я не можу бути вгадати їх реакцію. Та й бути занадто самовпевненим, собі на зло. Гіркий досвід майже двадцятирічної давності навчив бути обачним та остерігатися підступів. Від будь-кого й з усіх сторін.

— То, що ви бажаєте будувати цього разу? Торговий цент чи Спа-салон? — мовив я, паралельно переглядаючи меню.

Апетиту як такого не було й хотілося замовити щось не надто калорійне. З наступного тижня, я планував знову зайнятися бігом. Це корисно не тільки для м’язів і тіла зокрема, а й для мозку. Своєрідна розрядка від важких думок.

— А? Що? 

— Питаю, що будувати будемо. Мені ж потрібно знати чи ця старезна будівля підходить під нові стандарти будівництва. Та й чи може бути перебудованою взагалі.

— Так-так, розумію.

— Минулого разу нам довелося добряче попотіти, аби переробити усе. Знаю, що вийшло доволі непогано, але вкладати такі кошти в безнадійне місце — не є доцільним використанням ресурсів. За ту суму, ми могли б побудувати набагато більше, якби, звичайно, будували за містом.

Катя продовжувала копирсатися в сумці.

Я покликав офіціанта і зробив замовлення за обох. Катя, як правило, замовляє собі салат із морепродуктів або запечену рибу з овочами. Наприклад, Дорадо (1). Собі ж замовив суп «Буйабес»(2). Це легка та корисна страва французької кухні.

— Я звичайно не проти нових викликів і з радістю візьмуся за будь-який проєкт, та зараз, на жаль, не маю можливості розпилятися на всі боки. Я все ще зайнятий будівництвом стадіону. І як ти розумієш, для мене це справа честі. Та іміджу компанії.

— У в тебе вийде, я впевнена, — мовила Катя. Вона закрила сумку так нічого і не діставши з неї. Протягнула руку по білосніжній скатертині стола, торкаючись холодними пальцями мого зап’ястя.

Я не встиг лише стиснути пальці в кулак. До нас підійшов офіціант й приніс із собою пляшку білого вина. Відкоркував її та розлив по келихах.

Катя продовжувала водити пальцем по кисті, лукаво посміхаючись. Я огледівся довкола й насупився. Збожеволіла чи що?

— Ваше замовлення буде готове через десять хвилин, — повідомив юнак й направився до іншого столика.

Як тільки юнак відійшов, я забрав руку, перемістивши її на коліно.

— Що ти твориш, Острозька? — Гнів набирав обертів, — Ти забула де ми знаходимось? — крізь зуби, вимовив я.

Не зовсім приємне почуття тривоги винирнуло із глибин й охопило душу.

— Ні, не забула, — спокійним тоном сказала Катя, — Саме тому, я хотіла поговорити з тобою про «нас».

Немає ніяких «нас»! Так і хотілося крикнути, але ж репутація перш за все.

— Катю, ти мариш? — Я взяв до рук келих й відпив із нього.

Невже я вірив, що буде просто поставити крапку. Наївний, дурень.

«Зберігай спокій, Яр!»

***

Катерина докірливо глянула на мене, надувши ідеально нафарбовані губи. Образилася? Але «чому»?

Розгадувати цей кросворд мені зовсім не хотілося й підбирати правильні слова у завідомо провальній справі. Я ще не знав, що буде далі, але як та собака перед дощем, відчував наближення грози. Де я прорахувався? Все ж було нормально. Дідько!

— Катю, послухай, — я відклав бокал, — Я не знаю, що ти там собі надумала, та ніяких «нас» не було і бути не може.

Вона склала руки на грудях й задерла підборіддя вгору.

— Не хочу бути тим, хто усе спаскудив, але річ у тому, що нам немає чого обговорювати. Ми були разом, хоча ні, не так — ми з користю проводили час разом. Розважалися та знімали стрес після важких робочих буднів. І якщо мені не зраджує пам’ять, ти була не проти цього.

В її очах заблищали сльозинки. «Що відбувається?»

Прокляття!

Мені дико хотілося встати й піти. Наплювати на все й закінчити безглузду розмову, якої взагалі не мало б бути. Однак, я не міг так вчити через ряд причин. По-перше, я давно не хлопчик, аби втікати від проблем, по-друге, співпраця з Острозьким вкрай важлива для фірми й по-третє, я не бажав мати серед ворогів ображену покинуту жінку. Такі особи ще гірше, аніж кілер, котрого найняли прикінчити тебе. Адже останній — не стане робити підлості, плести інтриги та мучити тебе. Його справа — знищити раз і назавжди. Без зайвих вагань та емоцій. І мені зараз життєво-необхідно виключити емоції та діяти розумно. Та де взяти сили на це? Дідько! Як же дратують такі ситуації — коли ти крадешся по мінному полю навпомацки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 31 32 33 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неможливий романс, Мартіна Зоріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"