Читати книгу - "Тільки ми, Ліка Радош"

Стас

Розмови не склалося. Та і нехай. Моя дівчинка сьогодні вперше себе відпустила. Відчув, що нарешті впустила мене в своє життя. Це і показав її поцілунок. Відкрилася для мене, дозволила собі насолоджуватися нашою близькістю, дозволила собі бути щасливою. І не чекати якоїсь хитринки з моєї сторони.

Звичайно використав шанс пустити руки в подорож по тілу дівчини. Не відпускав губи з терпкого полону. І насолоджувався повною доступністю, котру дарувала мені Аліна. Нарешті я отримав ствердну відповідь на розвиток наших стосунків. Звичайно не тут, не в тісному просторі авто на задньому сидінні. Зате поштовх продумувати, як краще організувати нашу першу спільну ніч.

Скільки часу ми тонули в нашій пристрасті ніхто не рахував. Кілька секунд, щоб віддихатись... та всьому хорошому приходить кінець. І мій розум намагався достукатись до мене через туман бажання, таки зробив це. Поцілунки все ставали менш пристрасними і більш ніжними. Нарешті відірвались один від одного.

Аліна притулилась до мене, поставила голову на мої груди і руками обійняла торс. Направивши свій погляд в далечінь. Я ж насолоджувався цим моментом, попри всі незручності, що наробили наші пристрасті, розслаблено перебирав прядки волосся моєї дівчинки.

- Ти хотів поговорити? – зрештою запитує дівчина. Порушує тишу своїм тихим голосом.

Намагається злізти з моїх колін, повернутись на пасажирське сидіння. Проте я утримую її, щоб залишилась далі сидіти так як є.

- Хотів. Та вже не хочу. – ліниво відповідаю.

Знову деякий час мовчимо. Кожен думає про своє, просто насолоджуючись моментом цієї гармонії, що виникла сьогодні між нами. Здається вперше. Бо весь цей час Аліна боролася з своїми страхами. Я намагався їй допомогти, проте побороти їх повинна була вона сама. Нарешті це трапилось. Більше не відчуваю тієї невидимої стіни між нами, що існувала з першого дня знайомства.

- Павло нас запросив на виступ свого гурту у вихідні. – ні з того з чого говорить дівчина.

- Ти спілкуєшся з Павлом? – запитую. Тупе питання, якщо запросив, значить спілкується. Усього охоплює напруження. Починаю злитись.

- Не те щоб. Переписувались якось в мережі. – просто відповідає Аліна, навіть не догадуючись, яку бурю будить в мені.

- Давно? – крізь зуби ціджу. Та намагаюся не показати свого справжнього ставлення до цього.

- Та ні. В цю неділю написав мені. Не бачила причин не відповідати йому. Він же твій друг, чи не так? – легко відповідає.

Звісно звідки їй знати, що з Павлом ми давно не підтримуємо зв'язок. І тим більше друзями не називаємось. Ще після тієї перепалки в кафе, в той день, коли з Аліною познайомився. І пам'ятаю, що наговорили одне одному тоді. І про обіцянку не відступати коли дівчина обере іншого. Коли бачились в останнє, тоді коли з Оксаною та її дружком ішли в кафе, нічого одне одному толком не сказали. Та тоді вирішив, що він змирився з тим, що Аліна вибрала мене, і що втикатися в наші стосунки не збирається. Та видно помилявся.

- Та не такий і близький друг. Правильніше просто знайомим його назвати. – стараюся не видати своїх емоцій. – Ти хочеш піти на виступ його групи.

- Мені сподобалась їхня музика. Я не проти й піти. А ти що скажеш?

А що я можу сказати? Що абсолютно точно не хочу лишній раз перетинатись із Павлом. Ні не так. Не хочу, щоб Аліна без нагальної потреби бачилась з Рудим. Правда в голос цього не говорю. Мені самому не подобається ця слабкість, в вигляді ревності.

Пам'ятаю, як легко Аліна з Павлом знайшли спільну мову. Їй з ним не потрібно було б два місяці часу, щоб довіритись. Його вона прийняла одразу. І це мене бісить. І тим більше не хочу, щоб тепер, коли здається ми нарешті перейшли останній рубіж її вагань, з'явився Павло і все зіпсував. Та в голос говорю зовсім інше.

- Підемо, звичайно, якщо ти хочеш. І подругу твою можемо запросити з її кавалером, щоб склали компанію. – думаю, що чим більше людей, тим і краще буде. – То коли планується виступ?

Аліна повертається всім корпусом в моїх руках та заглядає в мої очі. Уникаю її погляду, разом з нею на руках трохи нахиляюся, щоб завести двигун. В салоні стало трохи прохолодно, треба нагріти повітря в середині. Чи мені так здається.

- Мені здається чи ти злишся? – о маленька, а ти вже мене встигла вивчити.

- Не злюсь. – відверто брешу. Швидше сам себе хочу в цьому переконати.

- Павло казав, що виступ в суботу, що буде. Думаю Оксана зрадіє, що сходимо кудись разом. А то каже, що від коли почала з тобою зустрічатись, то зовсім про неї забула. – видає моя дівчинка, тулиться до мене.

Не знаю чи повірила моїм словам, що не злюсь. Та вигляду не подала. Тепер видала, що і блонда заправляє там з своєї сторони. А я вже думав, що заспокоїлась.

Була б можливість, забрав би Аліну кудись якомога далі звідси, далі від людей і міста, де б були тільки у двох. І повернулись лиш тоді, коли на всі сто буду впевнений, що Аліна моя і тілом і душею, і нікуди від мене не дінеться.

- Радий, що догодив і тобі і твоїй подрузі. – вимовляю я, та зариваюсь носом в її волосся. І обличчя сховаю і улюблений запах вдихну.

- То я вже уточню все і тобі скажу. Ти точно в суботу будеш вільний? А то ти в мене такий зайнятий останнім часом буваєш. – сміється, розвертається та цілує мене в губи.

- Вільний, вільний. Тим більше я тобі уже сказав, що ми підемо. – відриваюсь від солодких губ.

Страшенно не хочу завершувати сьогоднішній вечір. Усе віддав би, щоб нам не приходилось розлучатися на ніч. Не хочу відпускати її.

- Маленька, нам варто їхати. Середина тижня обом рано прокидатись. – говорю, а сам тягнуся ще за одним поцілунком. Насолоджуюся ним перш ніж відпустити її з своїх обіймів. Нестерпно хочеться, щоб час зупинився.

- Пора. Пускай мене. – жартівливо б'є мене по руках, погоджуючись з моїми словами.

- Надіявся, що ти посперечаєшся зі мною. – говорю.

- Сьогодні вже перечити тобі не буду. – бачу в маленької гарний настрій. Догодив по всіх фронтах. Лиш би мені ця доброта не агукнулася.