Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

 Їй було так тепло та затишно, що навіть рухатися не хотілося. Хоча щось турбувало незвичністю, смикало сонну свідомість. Але Міла намагалася глибше заритись у ковдру, настільки не хотілося їй зі свого сну «випливати». Однак розум уже прокинувся, і вона таки зітхнула. 

 Моргнула, намагаючись зрозуміти: де вона і чому прокинулася? У кімнаті було темно. Ще ніч, мабуть. Майже нічого не видно. А під щокою так тепло. І всьому тілу жарко. Вона, звісно, халат не знімала, коли лягала. З двох причин: білизни запасної у неї не було, а наявна Міла випрала і залишила сушитися на батареї. Та й просто, вони з Женею обоє лягли в халатах, щоб менше бентежити один одного. Тільки це їм не надто допомогло, здається.

Тому, що в цей момент Міла зрозуміла, що вона лежить щокою зовсім не на подушці, а на плечі Жені. І ніс її уткнувся йому в шкіру, під губами пульс на шиї б'ється. І він її обіймає двома руками. Міцно, до речі. Тому й тепло так, мабуть. Ось тобі й величезне ліжко...

І ковдра вже одна на двох. Обидва лежать на середині ліжка, ніби уві сні один до одного тяглися. А її нога перекинута через його стегна. А Міла без білизни, між іншим, і халат уже задерся до пояса... Та й Женя, здається, навіть уві сні, не залишився байдужим до їхнього «зближення». Це вона теж добре відчувала цим стегном.

– Міло? – схоже, її метушня і його стривожила. – Все нормально? – Женя питав сонно, здається. Начебто й сам не до кінця розумів, що до чого.

Нахилився до неї. Його руки обхопили Мілу ще міцніше, наче Женя переживав, що з нею справді щось могло статися, поки він спав. А Міла не знала, що відповісти. Виразних думок у голові – жодної. І гаряче вже у всьому тілі стало, у самої пульс зачастив, змусивши збитися дихання. А по тілу спекотна знемога заструмила, ніби розносилася з кров'ю. І кожен м'яз, кожна клітина наче горіти почала. Її й від кожного їхнього поцілунку в жар кидало. Зараз же – ураган у тілі! Кожна клітина збентежена немов!

– Нормально, – прошепотіла вона, не відчуваючи, однак, у цьому впевненості.

Незручно, здається. Дуже. Але через те, що тепло і добре, та й через темряву в номері, якось нереально все сприймається. Але ж і дуже правильно в той самий час. Ніби її підсвідомість та тіло вже давно його на якомусь своєму, незрозумілому рівні розуму, «своїм» визнали. Необхідним та близьким. І тяглися тепер до нього, потребували. Та й вся вона, безперечно, відчувала до нього потяг і бажання весь цей час.

Однак начебто зараз і не найкращий момент...

Міла спробувала акуратно зміститися.

– Не треба, Міло. Не цурайся...

 Схоже, і Женя зрозумів усю двозначність їхнього становища. Вона всім тілом відчула, як він напружено завмер. Але тримати її слабше не став. Навпаки навіть. І руки його ковзали її спиною, опустилися нижче, перехопили стегно, не дозволивши Мілі відсунутися. Гаряча долоня почала погладжувати шкіру, гальмуючи й без того схвильовані нерви, посилаючи по тілу ніби маленькі вибухи. І в животі вже «метелики» пурхають, яких сто років не відчувала. Поцілувати його страшенно хочеться! Притулитися губами до цієї точки пульсу сильно-сильно.

– Не таке це ліжко і широке, за фактом, – його голос відчутно сів.

Він був не менше її збуджений, це відчувалося у всьому: у диханні, у спекоті його шкіри, у стукоті серця, яке вона відчувала щокою. У тому, як його пальці пестили її, вже забравшись під пояс халата та остаточно розчахнувши той. Дісталися до грудей, які раптово стали шалено чутливими й так потребують його дотику! Міла мимоволі вигнулась, притулившись до нього ще сильніше. І прикусила губу, стримуючи тихий стогін.

Але крім цього, в його тоні відчутно чулися веселощі. Що робило ситуацію трохи простіше.

– Однозначно не така, – забувши про незручність, Міла усміхнулася, зрозумівши, що їй весело, попри збудження, що так явно пульсує у всьому тілі.

Відчула, як його губи торкнулися її скроні. Руки обіймали та гладили її тіло, змушуючи жар пульсувати в кожній клітці. Дихання обпалювало горло, хоч вона намагалася стиснути губи.

– Міла...

– Що? – вона підвела голову, чесно не уявляючи, що зараз робити та говорити.

 І тут зрозуміла, що вони в очі дивляться один одному. А губи їх у міліметрі. І нехай цілувалися вже не раз, а в цей момент все гостріше та відвертіше. Серце стрибнуло в горло, заважаючи говорити, а в голові аж дзвенить від збудження. У грудях палко, в животі все в напружений вузол стиснулося, змушуючи тремтіти від того, як його відчуває: близько, палко, гостро. Усім тілом. І ще сильніше притулитися хочеться.

– Я до такої ситуації не готовий, кохана, – все ще тим же хрипким, але й веселим голосом помітив він. Начебто з попередженням. – Але й відпустити тебе – вже не в змозі. Знала б ти, скільки ночей я тобою у своїх руках ось так марив!

 Боже! Як же розбурхують його слова! І тремтіння вона контролювати не в змозі. Не страху, передчуття. І не хочеться від нього відмовлятися: ні від самого Жені, ні від усього, що він так стримано пропонує. І начебто вибір надав. А руки ні на йоту захоплення не послаблюють. І долоні ще спекотніше її стегна гладять, стискаючи шкіру жадібно, але й ніжно при цьому. І не хочеться вже відсуватися. Немає сумнівів, що все правильним здається.

– Це ж «люкс», Женю, у них є зубні щітки для гостей. Я впевнена, що і на подібний випадок все передбачено, – повільно і переривчасто, насилу керуючи голосом, простягла Міла, загалом давши зрозуміти, що вона зовсім не проти, якщо він і не відпускатиме її.

 Сама дала волю своїм долоням, почавши гладити, досліджувати, пізнавати його пальцями, шкірою. Запам'ятовувати кожен м'яз і лінію на тілі.

А він на її губи накинувся. Напевно, вперше отак відверто і жадібно, не стримуючи свого бажання, виявляючи його на повну. Наче відчуваючи, розуміючи, що вже не лякає її, завоював довіру, викликав потребу у відповідь і потребу не тільки в тілі, а й у всій сутності Мили.