Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

Тона перестала вириватися і втомлено опустилася на край ліжка Рассела. Він дивився на неї з таким болем, що у неї не вистачило духу брехати далі, але і правду вона сказати не могла.

— Я не знаю, Расе, — тихо сказала вона, і той випустив її пальці, — у вас насправді одна іллама, я відразу це побачила за кольором полум'я, і джерело її в Івейні, а не в тобі.

Вона підняла одну з пов'язок і легенько провела кінчиками пальців по рожевому сліду, що залишився від опіку.

— Ця пожежа спустошила тебе, Івейна на моїх очах доторкнулася до тебе, і її іллама полилася в твої рани. Ми самі не знаємо, чому. Ти сам зцілив себе, Рассел.

Повисла дзвінка тиша, і Тона швидко продовжила далі.

— Я не можу розповісти тобі все, Рассе, це не моя таємниця. Я ходила до чаклунки, на Івейні лежать сильні чари, які можуть вбити її. Моя дівчинка ні в чому не винна, але їй може загрожувати небезпека. Все, що я можу сказати тобі, ти ніяк не пов'язаний з нами, Рассел Северін, я клянуся тобі в тому, що на моїх очах не сталося нічого такого, що я могла б приховати від тебе. А що було до мене, я не знаю, — вона підняла на приголомшеного девіна очі і злякалася того болю, що переповнював його погляд. Серце Тони защемило, вона відвела з його чола пасмо, що заплуталося. — Будь з нею поруч, Расе, допоможи їй. Захисти мою дівчинку, і тоді ти сам все дізнаєшся про себе. Небесний Бог і його Пресвітла Матір не залишать тебе, а я буду молитися за вас обох.

Рассел перехопив її руку, закрив очі і вдячно поцілував у розкриту долоню.

— Дякую, Тоно, клянусь, я не залишу Івейну. Ми не повинні нічого говорити ні девінам, ні королю. Іди, знайди кого-небудь з метрів, а сама відпочинь, ти виглядаєш втомленою.

Вони перейшли на «ти» і навіть не помітили, але це зовсім не бентежило Тону. Тепер перед нею був не ворог, якого варто було остерігатися, а друг, розумний і сильний, який зможе захистити Ів і допоможе знайти спосіб зняти чари. Вона поцілувала його в чоло, поправила ковдру і вийшла з кімнати.

***

Івейна відчула небезпеку, коли вони підлітали до лісу. Дракон під нею дрібно тремтів, з його грудей виривалися здавлені хрипи, він рухався повільно і важко, а вже влетівши в ліс, раптом сіпнувся і почав падати, чіпляючись крилами, як руками, за гілки дерев.

Це щоб її від удару вберегти, зрозуміла Ів. І падаючи, так розрахував, щоб першим об землю вдаритися, Івейна вже на нього впала.

— Дастіане, — вона схопила його за плечі і почала трясти, — що з тобою, Дастіане, любий?

— Все добре, Іві, все добре — ледь чутно шепотів той побілілими губами, — я просто втомився. Я зараз трохи відпочину, і ми полетимо, не бійся. Вибач, Іві, я хотів показати тобі…

Його голова хитнулася і звісилася на груди. Івейна лише зараз побачила, що все тіло Дастіана вкрите дрібними подряпинами і ранками. Вона обережно поклала його голову собі на коліна, розв'язала вузол з одягом і вкрила принца коротким плащем, намагаючись не дивитися на лите, бездоганне тіло.

— Хвалько. Дурний хвалько! — шепотіла вона, з ніжністю пригладжуючи скуйовджене волосся принца. Але ж це заради неї він змарнував всю ілламу, і вона теж не краща, могла б сама подумати…

Тут Івейна як отямилася і подивилася на свою долоню. Матуся говорила, що вона може зцілювати руками, он і метра Северіна вийшло зцілити. Але ж Дастіана їй набагато більше шкода, ніж шановного девіна.

Ів спробувала згадати, як у неї вийшло вилікувати Рассела. Їй тоді захотілося йому допомогти, дуже сильно. Івейна поклала обидві руки на голову Дастіана, закрила очі і зосередилася. І раптом звідкись сплив спогад, як маленький Ейнар пояснював їй, де зосереджена іллама. В голові і в грудях, в міжребер'ї.

Вона перемістила руки на чоло Дастіана, потім приклала долоні до широкої грудної клітки, від щирого серця бажаючи допомогти. Їй здалося, чи подряпини й справді потемніли, немов їм вже по кілька днів? Спочатку ніби нічого не відбувалося, але раптово по тілу Дастіана пройшло тремтіння, він глибоко зітхнув і відкрив очі.