Читати книгу - "Син маминої подруги, Марісса Вольф"

Марія

Люба постукала до нас у номер, коли я вже дофарбовувала друге око.

- П'ять хвилин, і я готова виходити, - замість привітання крикнула, намагаючись не потрапити тушшю в очне яблуко.

Адже як відомо, поспішиш - людей насмішиш. А я нікого смішити не хотіла.

Люба з Миколою тим часом обмінювалися люб'язностями, не опустивши при цьому обговорення робочих справ упереміш з жартами. Ось що значить відпочинок. На роботі б себе так не вели. А то на роботі один одному не посміхнуться навіть. Не царська це справа. Виняток становили, звичайно ж, наші спільні обіди з відсутністю підлеглих.

Ну ось, останній штрих, погляд в дзеркало, і я готова.

Поцілувавши на прощання Миколу, я застебнула пальто, високо піднявши комір, і одягла рукавички.

На вулиці була шикарна погода. Невеликий морозець, що поскрипував під ногами, чистий білий сніг, що сліпив очі, яскраве зимове сонечко і чисте гірське повітря.

Йти було недалеко, машину викликати не потрібно. Наш готель стояв на краю альпійського містечка. Нам потрібно було потрапити в його центр. Дорога займала хвилин п'ятнадцять, як стверджувала Люба. Ну, на крайній випадок тридцять - це, щоб встигнути наробити прекрасних фоток.

Спускаючись вниз по невеличкій вуличці, я не переставала захоплено крутити головою. А подивитися, дійсно, було на що: нескінченні луки, щедро засипані снігом, гірські вершини, що здавалися неймовірно близькими, і різнокольорові австрійські будиночки, немов змагалися один з одним в красі.

Добравшись до центру містечка, ми неабияк втомилися. А ну-ка, спробуйте, зробити незліченну кількість фотографій, посміхаючись при цьому, ніби в лотерею виграли. Але незважаючи на втому, настрій був супер відмінний. А у нас ще шопінг попереду.

Розгін ми з Любою взяли хороший і за три години впоралися з усіма нашими справами. Тільки сувенірчики не купували, вирішили залишити це заняття на наступний раз.

Побачили затишну кафешку, двері якої, відкрившись, принесли аромати свіжозмолотої кави і свіжої випічки, і зрозуміли, що ми просто не можемо пройти повз неї. Розташувалися біля вікна, щоб насолоджуватися місцевою красою у всіх сенсах. Замовили перекусити, а також кави і круасанів.

Цілий день підвисаюча в своїх думках Люба сказала, що забіжить в аптеку і повернеться. А я залишилася чекати за столиком її і наш обід. Маленькими ковточками поглинала обпалюючу каву і поглядала у вікно. На вулиці було прохолодно як для мого пальто, тому я трохи змерзла. Сиділа за столиком у верхньому одязі і рукавичках, пила каву і зігрівалася. Телефон діставати не стала, мружилася на сонці, розглядаючи красивий пейзаж в мальовничо розмальованих морозом вікнах.

Раптом пролунав скрип стільця, що відсунувся. Я подумала, що мабуть я пропустила Любу, мліючи від тепла сонячних променів. Але ні.

До мене звернувся високий красивий чоловік, який нічого не соромлячись підсів за наш стіл. У його чистій англійській мові проскакували ледь вловимі нотки якогось акценту.

Чоловік представився і сказав, що дуже хотів би познайомитися з такою гарною жінкою, яка вміє насолоджуватися цим моментом. Пауль Шварц, як виявилося, приїхав сюди на відпочинок з рідною і близькою Швейцарії. Незважаючи на свої молоді роки, він ще не одружений. І ніколи не знайомився з дівчатами самостійно до цього моменту. Зазвичай вони самі підходили до нього, намагаючись заволодіти його увагою.

- Все коли-небудь буває вперше, - просто помітила я.

- Заради Вас я готовий порушити свою звичку, Марія*, - відповів чоловік, трохи перекручуючи букву «р» в моєму імені і поклав свою руку на мою руку в рукавичці, лежачи на столі. Мені зовсім не сподобався його натиск, я швидко висмикнула свою долоню і підвелася. На щастя, в дверях кафешки з'явилася Люба.

- А ось і моя подруга, Пауль. Вибачте нас, ми хотіли б перекусити. Гарного дня, - ввічливо сказала я йому і, відвернувшись, зробила великі очі Любі.

* Тут і далі герої говорять англійською мовою, для зручності розуміння перекладеній на українську.