Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Шнайдер: У той момент — і це сталося задовго до атаки на «Квант», тоді, коли я дізнався, що «Бронзовій добі» вже ніколи не судилося повернутися додому й що цей космічний корабель перетворився для мене на цілий світ — я змінився. Це сталося одномоментно, а не внаслідок тривалого процесу — просто ти розумієш, що став іншою людиною. Ніби на твій розум була накладена легендарна ментальна печатка.

Суддя: Ви вважаєте, що це припущення має під собою підстави? Ваш корабель мав обладнання для накладання ментальної печатки?

Шнайдер: Звісно, ні. Це лише метафора. Космічне безмежжя саме по собі є певною мірою ментальною печат­кою… Хай там як, у той момент я відмовився від власного «я» і перетворився на структурну одиницю колективу. Ти стаєш клітиною, невід’ємною частиною спільноти, й твоє існування матиме сенс лише за умови, якщо колектив виживе й існуватиме надалі… Це все, що я можу пояснити з цього питання. Я не очікую, що вам удасться зрозуміти причини моїх вчинків. Навіть якщо вам, пане суддя, випаде доля опинитися на борту «Брон­зової доби» й ви відлетите за межі Сонячної системи на десятки тисяч астрономічних одиниць маршрутом, яким рухалися ми, ба навіть далі, ви не зможете мене зрозуміти, бо ви знатимете, що маєте можливість повернутися додому. Ваша душа на відміну від тіла не зробить жодного кроку й так само лишатиметься на Землі. І тільки якщо ви усвідомлюватиме, що за кормою корабля не залишилося нічого — Сонце й Земля зникли назавжди й існує тільки бездонна порожнеча, — ось тільки тоді вам буде до снаги збагнути, через які трансформації особистості я пройшов.

Я родом із Каліфорнії. У 1967 році сталася одна знаменна подія: один учитель старшої школи на ім’я Рон Джонс (будь ласка, не перебивайте мене й дайте можливість закінчити цей відступ, дякую) задля того, аби його учні досконало зрозуміли, що таке тоталітаризм і нацистська ідеологія, провів психологічний експеримент із побудови тоталітарного суспільства в окремо взятому класі. Щоб досягнути успіху, Джонсу вистачило лише п’яти днів, і його клас перетворився на мініатюрну нацистську Німеччину, де кожен учень добровільно відмовився від свого «я» та свобод, інтегрувався в спільноту вищих людей і почав із релігійним фанатизмом намагатися досягти колективної мети. Зрештою цей доволі безневинний експеримент, який розпочинався як гра, ледь не вийшов з-під контролю. Пізніше німецький режисер зняв на основі цих подій художній фільм «Хвиля», а сам Джонс написав книгу «Третя хвиля: гра без купюр».

Те саме сталося й на борту «Бронзової доби»: дізнавшись, що відтепер ми всі — приречені на довічне блукання космосом, ми трансформувалися в тоталітарне суспільство. А знаєте, скільки для цього треба було часу?

П’ять хвилин.

Вам не почулося — для цього справді вистачило лише п’яти хвилин. Саме стільки тривало обговорення й голосування. Основні цінності цього тоталітарного суспільства погодилася визнати переважна більшість членів екіпажу «Бронзової доби». Тож коли люди насправді відлітають у космос, для становлення тоталітаризму досить і п’яти хвилин.

Борис Ровенський, 36 років, підполковник, заступник капітана «Бронзової доби» на момент описуваних подій

Суддя: Ви очолювали призову команду, яка першою дісталася «Кванта»?

Ровенський: Так.

Суддя: На борту лишилися вцілілі?

Ровенський: Ні.

Суддя: А що сталося з тілами загиблих?

Ровенський: Тіла ззовні залишилися неушкодженими. Усі вони загинули від інфразвукових хвиль, згенерованих корпусом «Кванта» під дією електромагнітних імпульсів, які утворилися внаслідок вибуху водневих бомб.

Суддя: Що ви зробили з останками?

Ровенський: Те саме, що й екіпаж «Синього простору» — звели для них монумент.

Суддя: То ви помістили тіла загиблих у монумент?

Ровенський: Ні. І я підозрюю, що так само вчинив і екіпаж «Синього простору» на іншому боці Сонячної системи.

Суддя: То куди поділися тіла?

Ровенський: Пішли на поповнення продовольчих запасів на борту.

Суддя: Усі?

Ровенський: Так, усі.

Суддя: Як виникла ця ідея? Хто першим висловив таку думку?

Ровенський: Ну… Я дійсно зараз уже й не пригадаю. Тоді це мені здавалося цілком нормальним варіантом. У мої обов’язки входило нормування матеріально-технічного забезпечення екіпажу, тож я віддавав накази про транспортування, зберігання й використання тіл для харчування особового складу.

Суддя: Яким чином тіла перетворювали на їжу?

Ровенський: У принципі, жодних незвичних маніпуляцій: завантажували разом із овочами й іншим м’ясом до біорециркуляційної машини, а потім готували.

Суддя: Хто з екіпажу вживав перероблені тіла в їжу?

Ровенський: Та всі, хто був на борту «Бронзової доби». Їжа розподілялася між чотирма харчовими блоками, тож, я думаю, їли всі.

Суддя: Їм було відомо, що вони їдять?

Ровенський: Звісно.

Суддя: І якою була реакція?

Ровенський: Я гадаю, що дехто почувався ніяково, проте проявів якоїсь яскраво вираженої реакції не було ні в кого. Утім, був один випадок: коли я обідав у офіцер­ському харчовому блоці, то якось почув, як офіцер поруч зі мною сказав: «Дякую тобі, Джойнере».

Суддя: Що він мав на увазі?

Ровенський: Лейтенант Карл Джойнер був офіцером зв’язку на «Кванті». Він якраз їв частину його тіла.

Суддя: Звідки йому було відомо, що він їсть саме його?

Ровенський: Ви знаєте про ідентифікаційні чіпи? Вони завбільшки як зернятко рису, їх імплантують у ліву руку. Чіп вогнетривкий, іноді сепараційні установки його не вилущують, і він потрапляє до страви. Тож, знайшовши його в тарілці, мій сусід за допомогою комунікатора чи якогось іншого пристрою міг зчитати з нього інформацію.

Суддя: Тиша в залі суду! Виведіть, будь ласка, двох жінок, які знепритомніли… Ви ж мали розуміти, що подібна поведінка суперечить базовим людським цінностям і позбавляє вас права називатися людиною?

Ровенський: Вам не зрозуміти тієї моралі, якою нам довелося послуговуватися. Після Битви Судного дня «Бронзова доба» була змушена прискорюватися на максимальній потужності енергосистеми, що спричинило її перевантаження й двогодинний простій у роботі. Основні компоненти системи виявилися серйозно пошкодженими. Відновлення роботи енергокомпонентів відбувалося вкрай повільно, що призвело до перебоїв у роботі системи гібернації. Одночасно в режимі тривалого сну могли перебувати не більше 500 осіб. Це призвело до збільшення кількості споживачів харчування на тисячу людей, і половині з них довелося б померти голодною смертю без додаткового джерела харчів.

Та навіть і без цієї надзвичайної ситуації, враховуючи тривалість нашої подорожі, було б украй нерозумно розкидатися настільки цінним джерелом білка в порожньому космосі через якісь міркування моралі…

Я не намагаюся таким чином вигородити себе чи когось іншого з екіпажу «Бронзової доби». Тепер, коли до мене повернувся звичний для людей Землі стиль мислення, розповідати про ці речі непросто. Повірте, ой як непросто.

Останнє слово капітана Ніла Скотта:

Усе, що я хотів сказати, я вже сказав до цього. Можу лише додати одне застереження: вихід життя з океанських глибин на суходіл став визначною віхою еволюції, але риба, яка опинилася на суші, перестала бути рибою… Тому ті з вас, хто планує відлітати в глибини космосу без зворотного квитка, будь ласка, будьте обережні. Ціна, яку ви заплатите, виявиться значно вищою, ніж ви думаєте.

Згідно з вироком трибуналу капітана Ніла Скотта та шістьох інших старших офіцерів було засуджено до довічного ув’язнення. Виправдали лише 138 осіб із 1768 членів екіпажу. Інших засудили до тюремного ув’язнення на строк від 20