Читати книгу - "Війна Калібана"

- Дорога моя дружино, - покликав Арджун від задньої двері, - тут дехто хоче з тобою поговорити.

- Де?

- Будинкова система. Вона запевняє, що твій термінал не відповідає.

- Для цього є причина, - відповіла Авасарала.

- Це Глорія Танненбаум.

Нані неохоче передала руку онуки нянечці, поцілувала Сурі в голову і пішла назад до будинку. Арджун тримав для неї двері. На обличчі світилося вибачення.

- Ця пизда пробралася в мій бабусин час.

- Це ціна могутності, - відповів чоловік наполовину з посмішкою наполовину серйозно. Авасарала відкрила зв’язок з системою приватного офісу. Почувся клік, потім на мить втрата орієнтації, поки завантажувався екран приватності. Лиш тоді тонке, безброве обличчя Глорії Таненбаум з’явилося на екрані.

- Глоріє! Пробач мені. Я закінчила грати з дітьми, але не увімкнула термінал.

- Немає проблем, - чистим, стриманим, дуже близьким до реальної емоції голосом відповіла співбесідниця, - можливо навіть краще. Завжди вважала, що це контролюється більш прискіпливо за цивільні лінії.

Авасарала опустилася в крісло. Шкіра під її вагою повільно випустила повітря.

- Сподіваюсь в тебе і Естебана все в порядку?

- Нормально, - відповіла Глорія.

- Добре-добре. Тож якого хуя ти мені телефонуєш?

- Я говорила з другом, чия дружина знаходиться на «Михайлові». З його слів патруль знімають. Йдуть глибше.

Авасарала скривилася. «Михайлов» був частиною невеличкого конвою, який моніторить трафік між станцією на віддаленому краю Поясу.

- Куди глибше?

- Я поцікавилась. Ґанімед.

- Нґуєн?

- Так.

- Твій друг багато патякає.

- Я йому ніколи не повідомляла правду. Я подумала що вам варто знати.

- Я тобі винна, - відповіла Авасарала.

Танненбаум кивнула, і гострим, мов у ворона рухом розірвала зв’язок. Авасарала довго сиділа в тиші, притиснувши пальці до вуст, подумки перебираючи ланцюг прихованого змісту, мов струмок омиває камінчики. Нґуєн відправив більше кораблів до Ґанімеду і зробив це потай.

Зрозуміло чому потай. Зроби він це відкрито, і вона мала б його зупинити. Нґуєн молодий і амбітний, але не дурний. Він зробив певні висновки і якимось чином йому спало на думку, що відправлення додаткових сил до відкритої рани, якою був Ґанімед це на краще.

- Ой, Нані! – погукала Кікі. По її тону стало зрозумілим що готуються якісь пустощі. Авасарала підняла себе від столу і пішла до дверей.

- Я тут, Кікі, - промовила бабуся, заходячи на кухню.

Гумова кулька з водою влучила її в плече і не розірвавшись, пострибала по підлозі до її ніг, пофарбувавши кам’яні плитки підлоги на темно. Авасарала подивилася з люттю в очах. Кікі стояла в дверях на вулицю, у полоні задоволення і жаху.

- Ти щойно наробила рейваху в моєму будинку? – запитала Авасарала.

Личико дівчинки побіліло, вона кивнула.

- Ти знаєш що стається з поганими дітьми, які роблять рейвах у будинку нані?

- Їх лоскочуть?

- Їх обов’язково лоскочуть! – відповіла бабуся і рвонула до дівчинки. Звісно, Кікі втекла. Це ж восьмирічна дитина. Єдина причина болі в суглобах малої є зашвидкий ріст. Звісно, з рештою вона дозволила нані упіймати себе і залоскотати до вереску. Коли Ашанті з чоловіком прибули аби забрати дітей назад у Новгород, на сарі бабусі з’явилися плями від трави, а волосся стирчало навсебіч, мов на малюнку де її зображено після удару блискавки.

Бабця двічі обіймала онучок перед відбуттям щоразу підсовуючи їм шматочки шоколаду, потім поцілувала свою дочку, кивнула зятю і махала їм усім від дверей. Охорона послідувала за машиною. Будь-хто з її близького оточення біг стати жертвою викрадення. Просто ще один факт буття.

Її душ був довгим, з використанням щедрої порції настільки гарячої води, що було вже й не комфортно. Вона завжди, з дитинства полюбляла гарячу, до опіків ванну. Якщо її шкіра під час витирання не зуділа і не пульсувала, значить ванну вона прийняла не вірно.

Арджун вже був у ліжку, щось серйозне читаючи з терміналу. Авасарала підійшла до шафи, поклала вологий рушник на вішак і залізла в бавовняну піжаму.

- Він вважає що це зробили вони, - мовила жінка.

- Хто що зробив?

- Нґуєн. Він вважає що за цим стоять марсіянці. Що там має бути друга атака на Ґанімед. Він знає, що Марс не направив туди флот, тож продовжує збільшувати сили. Його не хвилює, що через це мирні перемовини йдуть в пизду, бо з його точки зору вони все одно нікчемні. Нема чого втрачати. Ти мене слухаєш?

- Так, слухаю. Нґуєн вважає що це Марс. Він збирає флот для відповіді. Так?

- Ти знаєш про що я говорю?

- Зазвичай? Ні. Але Максвелл Асінніан-Кох щойно опублікував матеріали щодо пост-ліризму який забезпечить йому нескінченний потік листів ненависті.

Авасарала посміхнулась.

- Ти жиєш у своєму світі, мій дорогенький.

- Так і є, - погодився Арджун, ворушачи пальцем по екрану термінала. Потім підняв голову і запитав:

- Ти ж не проти?

- За це я тебе й люблю. Залишайся там. Читай про пост-ліризм.

- Що ти збираєшся робити?

- Те що й завжди. Намагатимусь утримати цивілізацію від вибуху, поки там є діти.

Коли вона була маленькою, її мати намагалась навчити її в’язанню. Навички не затримались, але інший важливий урок було вивчено. Одного разу, моток пряжі був погано зв’язаний, і роздратоване смикання Авасарали робило ситуацію ще гіршою. Її мати узяла у неї туго скручену плутанину і замість того аби розплутати власноруч і віддати назад дівчинці, вона сіла поряд на підлозі схрестивши ноги і вголос почала розповідати як розплутати вузол. Жінка була м’якою, розважливою і терплячою, шукала місця де є ненатягнуті нитки допоки раптом моток почав розмотуватися вільно.

Там у списку було десять суден, від стародавнього транспортів, що їх забрали зі звалища до пари фрегатів під командуванням відомих їй капітанів. Це були не значні сили, але достатні для провокації. М’яко, розважливо, терпляче Авасарала почала їх роздирати.

Транспорт був першим, тому що з ним найпростіше. Вона плекала хлопців що займаються підтримкою і безпекою роками. Комусь озброєному схемою та логами знадобилося чотири години аби відшукати болт, який не замінили за розкладом і ще пів години по тому аби підписати обов’язкове відкликання. «Ву Дзао» - краще озброєний з фрегатів знаходився під командуванням Голли Ішігави-Маркс. Його особова справа описувала надійного, кваліфікованого моряка. Він був компетентним, позбавленим уяви і лояльним. Переговори з трьома людьми просунули його на