Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

Хоча Лорі фліртував із Емі й жартував із Джо, до Бет він завжди ставився з особливою добротою та ніжністю. Але так ставилися до неї всі, тому нікому не спадало на думку, нібито він любить її більше за інших. Навпаки, останнім часом в родині утвердилася загальна думка, що «наш хлопчик» стає ніжнішим, ніж раніше, до Джо, яка, однак, не бажала чути жодного слова на цю тему і гнівно вичитувала кожного, хто насмілювався цю загальну думку висловити.

Якби в родині знали про ті ніжні зізнання або, точніше, спроби ніжних зізнань, які суворо придушувалися в зародку протягом минулого року, вони з величезним задоволенням могли б сказати: «Ми ж казали!». Але Джо терпіти не могла «усі ці дівчачі ніжності» й не допускала нічого подібного, завжди маючи напоготові жарт або посмішку, яку використовувала за першої ознаки небезпеки.

У перший період навчання в університеті Лорі закохувався приблизно раз на місяць. Однак ці маленькі захоплення були настільки нетривалими, хоч і пристрасними, що не приносячи нікому шкоди. А ще дуже бавили Джо, яку цікавило постійне чергування надії, відчаю і покірності долі, якими хлопець ділився з нею під час щотижневого обміну новинами.

Та згодом Лорі перестав курити фіміам у багатьох храмах, туманно натякаючи на одну всепоглинаючу пристрасть і часом дозволяв собі байронічну похмурість. У такі періоди він абсолютно уникав цієї делікатної теми, писав Джо записки філософського змісту, старався бути старанним студентом, оголошуючи, що збирається «гризти граніт науки», щоб завершити навчання в блиску слави.

Це подобалося юній леді куди більше, ніж освічення в коханні у сутінковий час, ніжні потискання рук й красномовні погляди, бо у Джо розум розвинувся раніше, ніж серце, і вона надавала перевагу уявним героям перед реальними, оскільки, коли вони набридали, їх легко можна було замкнути в бляшаному ящику й тримати там, поки не знадобляться. Другі ж були менш керовані.

Так було на момент, коли Джо зробила важливе відкриття, і в той вечір дівчина спостерігала за Лорі так, як ніколи раніше. Якби вона не вбила собі в голову нову ідею, то не побачила б нічого незвичайного в тій обставині, що Бет була дуже мовчазна, а Лорі дуже ласкавий із нею. Але Джо дала волю своїй бурхливій фантазії, й та понесла її з неймовірною швидкістю, а здоровий глузд, дещо ослаблений постійним писанням романтичних історій, не прийшов на допомогу вчасно.

Як завжди, Бет лежала на дивані, а Лорі сидів поруч у низькому кріслі, розважаючи її легкою розмовою на найрізноманітніші теми, бо вона завжди чекала цього щотижневого задоволення, і Лорі ніколи не розчаровував її. Але в той вечір Джо уявила, що очі Бет спрямовані на живе смагляве обличчя з незвичайним задоволенням і що вона з напруженою увагою слухає звіт про хвилюючий крикетний матч, хоч спортивний жаргон був зрозумілий їй не більше, ніж санскрит.

Джо так само уявила – бо дуже хотіла цього, – що бачить, як манери Лорі стають м’якше, як він раз у раз знижує голос, сміється менше, ніж зазвичай, трохи розсіяний і поправляє вовняну шаль, яка покриває ноги Бет, з ретельністю, що межує з ніжністю.

«Хто знає? Трапляються ж і більш дивні речі, – думала Джо, нервово вимірюючи кімнату своїми кроками. – Вона перетворить його на сущого янгола, а він зробить життя нашої милої Бет чудово легким і приємним – якщо вони полюблять один одного. Не розумію, як він може не закохатися в неї. Я впевнена, він закохався б обов’язково, якби ми всі йому не заважали».

Оскільки інші, крім неї самої, цій сцені не заважали, Джо відчула, що повинна піти звідси якомога швидше. Але куди? І, палаючи бажанням принести себе в жертву на вівтар сестринської любові, вона сіла на диван, щоб розв’язати цю проблему.

Старий диван був справжнім патріархом диванів – довгий, широкий, низький, із безліччю подушок, трохи пошарпаний, що було зовсім не дивно, бо дівчатка повзали по ньому ще немовлятами, ловили рибу через спинку, скакали верхи на бильцях, влаштовували під ним звіринець, коли були дітьми. А, ставши дорослими, вклавши на подушки втомлені голови, мріяли, вели ніжні бесіди. Вони всі любили його, і він був притулком для кожного члена сім’ї, а один його куток здавна став улюбленим місцем Джо.

Серед безлічі подушок, що прикрашали поважний диван, був і жорсткий круглий валик, покритий грубою колючою тканиною і прикрашений твердим опуклим ґудзиком на кожному кінці. Цей неприємний валик був винятковою власністю Джо й використовувався, як зброя для самозахисту, барикада або попереджувальний засіб проти занадто тривалої дрімоти.

Лорі добре знав цей валик і мав причини відчувати до нього глибоку відразу. Цим валиком його немилосердно лупцювали за тих давніх днів, коли тут ще дозволялась весела метушня, а тепер тим же валиком позбавляли можливості зайняти жадане місце на дивані – в кутку, поруч із Джо. Якщо «ковбаса», як вони його називали, стояла вертикально, то був знак, що Лорі може наблизитися й розташуватися на відпочинок, але, якщо валик лежав поперек дивана, горе тому чоловікові, жінці або дитині, який смів зачепити його!

Того вечора Джо забула забарикадуватися у своєму кутку. Вона не просиділа там і п’яти хвилин, як поруч із нею виникла потужна фігура, й, розкинувши обидві руки на спинці дивана й витягнувши обидві довгі ноги перед собою, Лорі заявив, задоволено зітхнувши:

– Ось так, дешево й сердито.

– Давай без вульгарностей, – перекидаючи валик, уривчасто відгукнулася Джо. Але було занадто пізно, для валика не знайшлося місця, і, приземлившись на підлозі, він тут же зник найтаємничішим чином.

– Ну, Джо, не будь такою колючою. Якщо людина весь тиждень вчиться так, що до вихідних перетворюється на скелет, вона заслуговує, щоб її пожаліли й приголубили.

– Бет приголубить тебе, мені ніколи.

– Ні, її не можна турбувати. Але ти це любиш, якщо тільки не втратила раптом смак до таких занять. Невже втратила? Невже ти ненавидиш свого хлопчика і збираєшся кидатися в нього подушками?

Мову, більш скрадливу, ніж цей зворушливий заклик, рідко доводилося чути з вуст Лорі, але Джо не залишила надій «своєму хлопчикові», обернувшись до нього із суворим питанням:

– Скільки букетів ти послав панні Рендл цього тижня?

– Жодного, чесне слово. Вона заручена. А що таке?

– Я рада, бо це була одна з твоїх дорогих примх – посилати квіти і все таке дівчатам, до яких тобі немає діла ні на гріш.

– Розсудливі дівчата, до яких мені є діло й куди більше ніж «на гріш», не дозволять мені посилати їм «квіти і все таке». Що ж мені робити? Моїм