Читати книгу - "Ми проти вас"

У продавця надламується голос — від льодяників для горла і відчаю.

— Мені теж.

— Хлопче, а ти снідав? Пиво на сніданок — це головна випивка дня! Ще й для шкіри корисно, купа вітамінів.

— Я спробую, — обіцяє продавець.

— Знаєш що, хлопче? Якщо будеш проїжджати повз Бйорнстад — ми тебе запрошуємо.

Продавець сміється.

— Бйорнстад? Я й не знав, що бувають такі назви.

Рамона кладе слухавку. «Усе має свою ціну», — казав Гольґер перед тим, як покинути її, а коли його хоронили, священник сказав те саме: «Сумом ми розплачуємося за любов, Рамоно, розбитим серцем — за те, що воно було одним». Він, звичайно, вже був трохи напідпитку, той чортяка. Напевно, так і є. Усі ми за щось платимо — як люди, так і міста.

Були часи, коли всім телефонним продавцям було відомо про Бйорнстад. «Бйорнстад? Це ж у вас там хокейна команда, так?»

* * *

У дворі перед багатоквартирними будинками Низини діти грають у хокей на траві, стіна будинку слугує їм за ворота, а пляшки з-під мінералки — за штанги. У своїй кімнаті біля вікна стоїть Амат і дивиться на дітей. Він теж колись так грав, разом зі своїми найкращими друзями — Захаріасом і Ліфою. Тоді це була проста гра. Ключки в руках, тенісний м’ячик, дві команди.

Тепер їм по шістнадцять, вони майже чоловіки. Справи в Низині йдуть гірше, або ж вони просто подорослішали настільки, щоб бачити все по-справжньому. Якщо хочете зрозуміти Низину, треба знати, що всі тутешні мешканці дивляться на решту Бйорнстада так, як решта Бйорнстада дивиться на мешканців великих міст. Для них ми існуємо лише у форматі поганих новин у газетах.

Колись Ліфа сказав Амату: «Тебе будуть обожнювати, якщо ти круто граєш у хокей, але тільки якщо станеш переможцем, вони визнають, що ти з Бйорнстада, а якщо програєш — скажуть, що ти з Низини». Ліфа вже багато років не грав у хокей, він став іншим, жорсткішим. Тепер він тусується з компанією свого старшого брата, розвозить на мопеді кур’єрську доставку, але про те, що в нього у наплічнику, Амат воліє не знати. Вони з ним зустрічаються дедалі рідше.

Захаріас тим часом сидить удома, ночами грає в комп’ютерні ігри й відсипається вдень, його батьки на літній період поїхали до родичів, та й сам Захаріас міг би мешкати в іншій країні, тому що все його життя минає в інтернеті. На початку літа Амат щодня телефонував йому й запитував, чи не хоче він вийти побігати разом із ним, але Захаріас увесь час намагався заманити його до себе, щоб пограти на комп’ютері й напхатися гарячими бутербродами, тож Амат перестав телефонувати, щоб не піддаватися спокусі просто нічого не робити ціле літо. Нічого веде в нікуди, йому про це відомо.

Тому Амат тренувався сам-один, причепив тягарі до ліжка й піднімав його — такий собі примітивний жим лежачи; він відтискався, аж бризкали сльози, і бігав по трасі, поки не відчував, що зараз виблює. Ночами у пральні він вів шайби і м’ячі поміж скляних пляшок — швидше, ще швидше. Його мама, Фатіма, влітку працює в лікарні. Щодругий вечір вона затримується, бо допомагає хворій подрузі; Амат не знає, кому саме. Він не розповідає мамі, що сумує за нею, бо не хоче, щоб її серце розривалося від докорів сумління. Фатіма з тих людей, які піклуються про всіх, хто цього потребує, а її син уже достатньо дорослий, щоб чекати своєї черги.

Але сьогодні ввечері Амат не тренується. І не спить. Підлітки його віку з Низини ночами зависають на гірці — пагорбі біля самого лісу, який височіє над старим гравійним кар’єром. Аматові з балкона видно ту компанію — вони щось смажать на грилі, курять траву, триндять якусь дурню і сміються. Вони просто… підлітки.

Усе має свою ціну. Кажуть, що треба віддати десять тисяч годин на тренування, щоб стати по-справжньому вправним, а скільки ж іще годин Амат повинен тренуватися, щоб вибратися звідси? У нього навіть команди нема. Він усе втратив навесні, коли вийшов і сказав правду про те, що Кевін заподіяв Майї, і тепер, бляха, залишився ні з чим. Навіть клятий Майїн старий цим не переймається.

Амат одягає светра, виходить за двері й повертає до гірки. Більшість із тих, хто зібрався біля грилів, знають його з дитинства, та однаково дивляться на нього так, ніби він був ув’язненим звіром, який перестрибнув через огорожу. Амат зніяковіло зупиняється, потупивши погляд, аж поки хтось зненацька не заходиться сміхом і подає йому сигарету, а про те, що всередині неї, Амат не запитує.

— Ну, суперзірко, от ти й на вечірці! — усміхається та, яка простягнула йому самокрутку.

Вона мила. А дим — солодкий. Амат заплющує очі й кудись відпливає, і коли дівчина бере його за руку, він думає, що міг би залишитися тут. А все інше нехай горить у пеклі: хокей, клуб, вимоги, стрес. Він хоче одну ніч побути нормальним. Обкуритися до стану, коли розчиниться і зникне в нічному повітрі.

У нього в руці з’являється пиво, він навіть не знає звідки. І коли інша рука з нізвідки так сильно б’є його по зап’ясті, що він випускає і банку, і сигарету, Амат вигукує: «БЛЯ?!», інстинктивно повертається і штовхає того ідіота у груди.

Ліфа, його друг дитинства, тепер він уже дорослий. Його грудна клітка не похитнулась ані на міліметр. Він хапає Амата за светр і різко зіштовхує з пагорба.

* * *

Фрак, високий огрядний власник крамниць, у якого настрій завжди кращий, ніж у лабрадора під садовим обприскувачем, тепер лише шоковано витріщається на Петера, вислухавши його розповідь. Вони сидять у Фраковому кабінеті всередині крамниці, тут усе заставлено папками з бухгалтерією «Бйорнстад-Хокею»; Фрак — останній великий спонсор клубу і весь свій час він тільки те й робить, що намагається визначити, як довго зможе підтримувати існування клубу без допомоги комуни.

— Не розумію… чому Річард Тео хоче, щоб ти віддалився від… Фрак встає і зачиняє двері, а тоді пошепки закінчує речення:

— …від «Групи»?

Петер потирає чорні кола під очима.

— Нові власники фабрики хочуть спонсорувати «сімейний спорт». У ЗМІ це матиме кращий вигляд. Вони сказали Тео, що хочуть прибрати «хуліганство». А після того, як хтось увігнав сокиру в капот автомобіля тієї політикині…

— Але ж як це можливо зробити? — замислюється Фрак. Петер виснажено заплющує очі.

— Я повинен сказати на пресконференції, що клуб ухвалив рішення демонтувати