Читати книгу - "Книжка для дорослих: Як старшати, але не старіти, Дарка Озерна"

Ймовірно, ми не винуваті у власній похмурості й невротичності — ці риси значною мірою залежать від нашого оточення, тих моделей поведінки і навіть виразів обличчя, що ми їх змалечку спостерігали. Однак варто усвідомлювати, що вірогідність нашого потрапляння в стресові ситуації залежить не лише від ступеня ворожості та безглуздості світу довкола. Згідно з теорією породження стресу й приказкою, люди, які вважають себе молотками, всюди натрапляють на гвіздки. Інакше кажучи, буває й так, що прикрощі в житті виникають на рівному місці, бо справа в нас [133].

В Україні є надто сприятливі обставини для розвитку психічних розладів та практично немає поширених і доступних інструментів для запобігання й лікування розладів. Це звучить трагічно, але так воно і є. Інколи, коли ми хочемо, щоб людина опанувала себе й привела життя до ладу, кажемо: «Зберися, не пий, шануйся». Або даємо гроші на нагальні потреби. Часом навіть створюємо можливості для облаштування нового життя, але далеко не завжди це допомагає. Наче зліпили глиняного Адама, та не вдихнули в нього життя — руки-­ноги є, але чомусь не ходить! Вдихнути життя (образно) — це допомогти мозкові впоратися і виборсатися з ями психічного розладу. Усім нам потрібні не лише гроші та можливості, а й сили, щоб рушити далі. Є вислів «від серця до серця». Мені здається, варто ще запровадити й інший — «від мозку до мозку».

Люди з психічними розладами можуть відводити дітей в садочок, усміхатися на фотографіях і бути донорами крові, тобто поводитися як всі, але при цьому помирати всередині від тривоги чи нездатності відчувати радість. «Настоящих буйных мало»[46]. Можливо, та вічна втома і небажання будь-­кого бачити, що супроводжують когось із вас останні роки, це не «лінь» і не «зіпсований характер», а депресія, яка поволі руйнує не тільки стосунки та роботу, а й здоров’я. І ось в Україні такі люди — а їх багато — не знають про свій стан і ризики, а якщо й дізнаються, то не мають можливостей для лікування. У більшості ситуацій тут потрібна комбінація психотерапії та медикаментів, а не ув’язнення в психоневрологічному диспансері. Тож не треба лякатися скерування до психіатра. Якщо сімейний лікар звернув увагу на ваш стан — це хороший лікар.

Організації з громадського здоров’я можуть скільки завгодно закликати людей не пити алкоголь і споживати п’ять порцій овочів і фруктів на день, ще й борщ не солити, але допоки психічні розлади не стануть видимими для лікарів, пацієнтів і бюджету нашої системи охорони здоров’я — діла не буде. Тобто зміни відбуватимуться, але точкові, а не системні. Щоб українці менше хворіли й жили довше та якісніше, слід спрямувати зусилля на лікування психічного здоров’я, а не лише погрожувати пальчиком із соціальної реклами тим, хто від здорового способу життя, як Земля від астероїда Ultima Thule.

Задля справедливості скажу, що в Україні з 2018 року таки діє програма зі збільшення обізнаності лікарів первинної ланки про психічне здоров’я — Mental Health Gap Action Plan (mhGAP) від ВООЗ. Це частина стратегії, спрямованої на полегшення тягаря хронічних хвороб в Україні. Колись буде перемога [134].

Що нам лишається робити? Усвідомити проблему. Люди часто обурюються, коли чують ці слова, але я не збагну, як можна щось змінити, якщо проблему не визнавати. Не пропонуватиму вам «зменшити кількість стресу» чи «почати тішитися життям». Це нереалістичні, навіть токсичні поради. А ось реалістичні. Фактично це одна й та сама порада: прагніть бути окей психічно і шукайте фахової допомоги — проте вона уквіт­чана аргументацією.

• Звертайте увагу на зміни своєї працездатності та вміння давати раду емоціям.

• Не змушуйте себе сміятися крізь сльози чи робити обличчя цеглиною.

• Якщо ви не окей, то зверніться до психотерапевта чи бодай до сімейного лікаря. Навчіться казати собі «стоп», а іншим — «ні». Не беріть на себе надто багато.

Так ви не гаятимете час і не запускатимете психічний розлад. Це незвично для нас, однак ефективніше і дешевше, ніж страждати й потім хворіти.

• Зверніться до психотерапевта, якщо пережили втрату, травму, хворобу.

• Пам’ятайте, що важкий стан після травматичної події очікуваний, проте це не вирок на решту життя. Його можливо пережити, даючи собі час перегорювати, але при цьому дивитися вперед, не зациклюватися на своїй втраті.

Психотерапія допоможе інтегрувати травматичний досвід, тобто зробити його минулим, а не перебувати в ньому постійно.

• Якщо у вас чи у вашої близької людини важка хвороба або пережитий інсульт / інфаркт / складний перелом, або в дитини важка хвороба / травма / особливість розвитку (як-­от порушення аутичного спектра чи гіпер­активний розлад із дефіцитом уважності), зверніться до психіатра та / або психотерапевта.

Хвороба, своя чи когось із рідних, або навіть особливість поведінки дитини — це великий стрес. Дуже часто він призводить до психічних розладів. Щоб цей стрес пережити, дати собі раду, допомогти близькій людині й не зіпсувати здоров’я собі, треба знати, що робити. У цьому допоможе фахівець.

• Вчіться говорити про свої емоції, страхи, бажання і небажання. Без агресії, образи, але й не соромлячись. «Я не люблю, коли на мене кричать». «Я не хочу це обговорювати». «Такий вчинок мене обурив, і зараз я відчуваю образу та гнів».

• Не мовчіть і не пускайтеся манівцями пасивної агресії («А можна було б здогадатися, що мені зле!», «Ну звісно, ти знову в телефоні!..»).

Це зменшить тривалість конфліктів, а може, навіть запобігатиме їхньому розвитку в майбутньому, адже ви зробите свої кордони очевидними. Це також не дозволить непорозумінням ставати хронічними, а вам «варитися у власному соку», тобто допоможе уникнути румінації неприємних думок.

• Розв’язуйте проблеми конструктивно, а не завдяки алкоголю чи іншим способам забуття.

• Конструктивно, себто відновлюючи сили, щоб мати змогу думати та діяти, а також знайти те, що можна змінити, й спробувати це зробити. Наприклад, якщо у вашому місті погано з роботою, то варто думати про переїзд чи зміну фаху. Так, для цього потрібні сили. Але алкоголь і нарікання