Читати книгу - "Смерть на Нілі"

– Приблизно о пів на першу.

– А скільки часу пройшло від того, як ви з доктором Бесснером перенесли мсьє Дойла з вітальні, до того, як ви повернулися шукати револьвер?

– Хвилин п’ять, може, трохи більше.

– Тобто за ті п’ять хвилин хтось забрав револьвер з-під дивана. І це не мадемуазель де Бельфор. Хто ж тоді? Дуже ймовірно, що особа, яка забрала револьвер, і є вбивцею мадам Дойл. Також можна припустити, що ця особа підслухала чи бачила частину попередньої сцени.

– Не розумію, звідки ви це взяли, – запротестував Фанторп.

– Тому що, – пояснив Еркюль Пуаро, – ви щойно сказали нам, що револьвер був під диваном, тобто його не відразу помітиш. Тому ймовірність, що його виявили випадково, мала. Револьвер забрав той, хто знав, що він там. Отже, хтось іще був присутній при цій сцені.

Фанторп похитав головою.

– Я нікого не бачив, коли вийшов на палубу перед пострілом.

– Так, але ви вийшли через двері на правий борт.

– Так. З того боку моя каюта.

– Значить, якби з лівого боку палуби хтось стояв і дивився у вікно, ви б його не помітили?

– Ні, – визнав Фанторп.

– Хтось іще почув постріл, крім слуги-нубійця?

– Наскільки мені відомо, ні, – відповів Фанторп і продовжив: – Бачте, усі вікна були зачинені. Міс ван Скайлер відчула протяг раніше того вечора. Двері також були зачинені. Сумніваюсь, що постріл було чітко чутно. То був звук, наче з пляшки вилетів корок.

– Наскільки я зрозумів, ніхто не чув ще одного пострілу, від якого загинула місіс Дойл, – зауважив Рейс.

– Про це ми ще поговоримо, – сказав Пуаро. – Зараз нас цікавить мадемуазель де Бельфор. Треба поговорити з мадемуазель Бауерз. Але перед тим як ви підете, – детектив затримав Фанторпа та Корнелію жестом, – стисло розкажіть про себе. Тоді не виникне необхідності викликати вас пізніше. Спочатку ви, мсьє. Ваше повне ім’я…

– Джеймс Лехдейл Фанторп.

– Адреса?

– Гласмор-хауз, Маркіт Донінґтон, Нортгемптоншир.

– Ваша професія?

– Я юрист.

– Мета візиту в цю країну?

Раптова пауза. Уперше флегматичного містера Фанторпа застали зненацька. Нарешті він стиха пробурмотів:

– Е-е, для розваги.

– Ага, – сказав Пуаро. – То у вас відпустка, так?

– Е-е-е… Так.

– Дуже добре, мсьє Фанторп. А тепер, будь ласка, коротко розкажіть про ваші пересування вчора ввечері після подій, про які ми щойно говорили.

– Я відразу пішов спати.

– І це було о…

– Одразу ж після половини на першу.

– Ваша каюта під номером 22 на правому борті, вона найближче до салону, так?

– Так.

– Я поставлю ще одне запитання. Чи чули ви хоч щось, коли повернулися до своєї каюти?

Фанторп замислився.

– Я швидко заснув. Здається, я чув якийсь сплеск, коли засинав. Більше нічого.

– Ви чули сплеск? Близько?

Фанторп похитав головою.

– Справді не можу сказати. Я саме засинав.

– О котрій це було?

– Мабуть, близько першої. Точно не скажу.

– Дякую, мсьє Фанторп. Це все.

Пуаро повернувся до Корнелії.

– Тепер мадемуазель Робсон. Ваше повне ім’я.

– Корнелія Рут. Моя адреса Ред-хауз, Белфілд, штат Коннектикут.

– Що привело вас до Єгипту?

– Кузина Марі, міс ван Скайлер, узяла мене з собою в подорож.

– Ви зустрічалися з мадам Дойл до цієї поїздки?

– Ні, ніколи.

– А що ви робили минулої ночі?

– Після того як допомогла доктору Бесснеру з ногою містера Дойла, я пішла спати.

– Ваша каюта…

– Номер 41 з лівого борту, просто біля каюти міс де Бельфор.

– Ви щось чули?

Корнелія похитала головою.

– Я нічого не чула.

– Ніякого сплеску?

– Ні, і не почула б. З мого боку пароплав прилягає до берега.

Пуаро кивнув.

– Дякую, мадемуазель Робсон. Тепер, будьте ласкаві, попросіть мадемуазель Бауерз прийти сюди.

Фанторп і Корнелія вийшли.

– Усе здається зрозумілим, – сказав Рейс. – Хіба що троє незалежних свідків брешуть, інакше Жаклін де Бельфор не могла взяти револьвер. Але хтось його взяв. І хтось підслухав те, що відбувалося. І був настільки дурний, що написав на стіні велику «Ж».

У двері постукали, й увійшла міс Бауерз. Медсестра сіла на стілець, як завжди спокійна та діловита. У відповідь на запитання Пуаро вона представилася, а також назвала свою адресу й освіту, додавши:

– Я дбаю про міс ван Скайлер понад два роки.

– У мадемуазель ван Скайлер погане здоров’я?

– Ні, я б не сказала, – мовила міс Бауерз. – Вона немолода, тому турбується про себе й хоче, щоб поруч була медсестра. З її здоров’ям нічого серйозного. Просто вона любить багато уваги та згодна платити за це.

Пуаро з розумінням кивнув.

– Наскільки мені відомо, мадемуазель Робсон приходила по вас цієї ночі?

– Так, саме так.

– Розкажіть мені детально, що саме тоді сталося.

– Міс Робсон коротко описала мені те, що сталося, і я пішла з нею. Міс де Бельфор перебувала в дуже збудженому, істеричному стані, коли я до неї зайшла.

– Чи висловлювала вона погрози Ліннет Дойл?

– Ні, нічого такого. Її мучили хворобливі докори сумління. Вона випила багато алкоголю і, я б сказала, страждала від наслідків. Я вирішила, що її не можна залишати саму. Уколола їй морфій і зосталася з нею.

– Тепер, мадемуазель Бауерз, я хочу, щоб ви відповіли на таке запитання: мадемуазель де Бельфор виходила з каюти?

– Ні, не виходила.

– А ви?

– Я залишилася з нею до ранку.

– Ви впевнені в цьому?

– Абсолютно впевнена.

– Дякую, мадемуазель Бауерз.

Медсестра вийшла. Двоє чоловіків глянули один на одного.

Жаклін де Бельфор точно не скоїла цього злочину. То хто ж убив Ліннет Дойл?

Розділ тринадцятий

– Хтось забрав револьвер. І це не Жаклін де Бельфор, – сказав Рейс. – Хтось знав достатньо, щоб зрозуміти, що цей злочин припишуть їй. Але він не знав, що медсестра введе їй морфій і просидить з нею всю ніч. І ще одне. Хтось уже намагався вбити Ліннет Дойл, скинувши зі скелі валун, і це не Жаклін де Бельфор. Хто ж це?

– Легше сказати, хто точно не міг її вбити, – зауважив Пуаро. – Містер Дойл, мадам Аллертон, її син, мадемуазель ван Скайлер і мадемуазель Бауерз не мають з цим нічого спільного. Усі вони були в мене перед очима.

– Гм. Залишається