Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

- Та-а-ак. Дай трохи подумати. – Настя крутить у руці телефон. – Можна подарувати годинник, наприклад.

- Дарувати годинник - то погана прикмета. До розлучення. – розчаровано зітхаю я та відставляю пусту чашку, - Може, в прикмети я дуже то й не вірю, але, знаєш, чомусь її правдивість перевіряти не хочеться. Не зараз так точно.

- Добре. Варіант з годинником викреслюємо. Можна ще купити гарну білизну.

- Тобто ти цілком серйозно пропонуєш мені подарувати Ігореві труси? - з подивом перепитую подругу. Мені здається, вона глузує з мене.

- А чому ні? Купуєш собі гарну, мереживну білизну, зав'язуєш на шиї бантик і даруєш себе ювіляру. – загадково підморгує оком Настя.

- Здається, з таким подарунком я вже спізнилася. – відчай знову лягає мені на плечі.

- Не зрозуміла.

– Секс в нас уже був, ось що я, Насть. Нема сенсу зараз бант чіпляти. І взагалі завтра у клубі будуть його старі друзі. Всі ці люди мені не знайомі. Вони, напевно, оцінюватимуть мене. Хто я? Що я? Як одягнена? Як говорю? Чим займаюсь? Я дуже хвилююся.

- Ну, припустимо, не всі незнайомці. Ігор буде з тобою, і я також.

- Не зрозуміла? – перепитую я до подруги.

- Матвій дзвонив, коли ти одягала ту жахливу прозору сукню. Казав, що нас запросили на день народження. Точніше, Ігор запросив його, а він мене. Так що там будуть що найменше двоє людей, яких ти знаєш – я та Протасов.

– Ура! – оминаючи стіл та біжу обіймати подругу. Її підтримка для мене є дуже важливою. - Ти навіть не уявляєш, як я радію.

- Відчуваю вечір буде незабутнім.

Розрахувавшись за замовлення, повертаємось на поверх вище. Продовжуємо пошуки відповідної сукні.

Вже на вході в черговий магазин з вечірнім вбранням, помічаю невеликий магазинчик з товарами для рукоділля. Уявлення не маю, хто займається рукоділлям на гірськолижному курорті, але це мені не важливо зараз. Головне, що у моїй голові народилася ідея подарунка для Ігоря.

- Аня, ти куди? – чую позаду себе голос Насті.

- Я зараз. - Не повертаючи голови, махаю їй рукою.

Швидко крокую у бік потрібного відділу. Сподіваюся, що тут є всі  необхідні мені речі.