Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Між нами контракт, Кетрін Огневич 📚 - Українською

Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Між нами контракт" автора Кетрін Огневич. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 81
Перейти на сторінку:
Розділ 12

Влад

Коли я повернувся на кухню за десять хвилин, то побачивши дівчину, яка підстрибувала, чиї милі шкарпетки з кошенятами були приклеєні до підлоги, я просто беззвучно здригався від сміху. Вона крутилася в різні боки, намагаючись відірватися від підлоги, що нагадало випадок, коли в дитинстві покоївка робила подібну пастку для мишей у будинку. Миша повзла на запах їжі, а потім, коли її лапки торкнулися спеціального клею, вона прилипла до картонки з пасткою.

Подібним чином зараз виглядала і Крістіна. Вона звивалася всім тілом, намагаючись відірвати ноги від підлоги. Боже, я був до біса неперевершений! Мені пощастило знайти залишки лінолеуму, щоб він злився з кухонним, і зверху та знизу видавити якомога більше супер клею. Крістіна обернулася, коли я гепнувся на підлогу, поруч із холодильником позаду неї.

— Ах, ти сволота! У тебе ще стало сміливості припертися сюди і реготати з мене замість того, щоб допомогти?! — обурилася дівчина, від чого я навіть перестав сміятися.

— Допомогти? О ні, я так не думаю. Сама винна, руда! — кажу я, потираючи живіт, що болів від сміху, як раптом помічаю, що в мене щось летить. — Рушник? Дуже оригінально! У твоєму стилі! — сміюся, коли встаю з підлоги, і розумію, що вона не така вже й вразлива.

Я без сорому витріщався на її сідниці в цих обтягуючих джинсах, що навіть не помітив, як вона якимось чином примудрилася дотягнутися до столу. Наступної миті в мене вже летіла тарілка. Пощастило, що я вчасно її помітив і встиг нахилитися.

— Скотиняка ти така! Щойно звільнюся, будь упевнений, я тобі влаштую солодке життя, Жданов! — закричала дівчина, потягнувшись за наступною тарілкою, але я швидко сховався за дверцятами холодильника і дістав звідти раніше куплений у ресторані салат "Цезар" та кілька котлет по-київськи. Дзенькіт тарілки поруч із холодильником свідчив про те, що цього разу вона була доволі близька, щоб влучити в мене. Мені просто пощастило, що я вчасно відкрив холодильник і сховався за ним. 

— Майже влучила, руда! Ключове слово в цій фразі "майже"! Як там кажуть англійською, га? Almost (Майже)!

Після цього почулися лайки англійською, від чого я розсміявся. А вона та ще штучка! Не заздрю я тому хлопцеві, хто стане її чоловіком. А потім я усвідомив, що цей самий хлопець я сам.

Хоча, якщо задуматися, наш шлюб фіктивний. Я навіть впевнений, що вона мріяла  не про якогось виродка, який буде так мерзенно з нею поводитися, як це роблю я. Вона, найімовірніше, мріяла про якогось хлопця-ботана, такого ж, як і вона сама. Утім, звідки мені знати?

Зробивши глибокий вдих, я швидко зачинив дверцята холодильника, і дав драла. Так, знаю, це було смішно, але, чорт забирай, вона кидалася в мене тарілками!

Що мені було робити?!

— Я тебе з-під землі дістану, Жданов! - почулося мені з кухні, коли я влетів у свою кімнату і зачинив за собою двері. Подумки я вкотре похвалив себе за те, що додумався поставити на двері засувки. Оскільки траплялися випадки, коли друзі залишалися в мене на ніч і усамітнювалися в кімнатах зі своїми дівчатами.

Усамітнення — яке чудове слово... Я навіть не цінував його, аж доки моєму батькові не спало на думку, що я маю одружитися. Тепер про усамітнення можна було забути. Особливо з огляду на той факт, що тепер я був тут не один. Чесно кажучи, я навіть не думав, що звикну до того, що в моїй квартирі живе малознайома мені дівчина, яку змусили вийти заміж. Ах так, навіть не змусили, а продали.

Її батько продав її, щоб розрахуватися зі своїми боргами. Я не знав, у чому конкретно полягала сама угода, і які в нього були борги. Але одне я точно знав: я б ніколи не продав свою дитину. Я б зробив усе можливе, щоб знайти хоч якийсь вихід із ситуації. Можливо, у Зарецького тоді не було інших варіантів, але це все одно не виправдовує його.

Решту дня я провів за навчанням, плюс паралельно робив ескізи для інтер'єру, які попросив зробити мій знайомий. Як не крути, я не хотів залежати від батька, який керував моїм рахунком. А таким чином я непогано заробляв, про що батько, звісно ж, ще не знає. Він думає, що я весь свій час витрачаю або на університет, або на дівчат, яких я привожу до себе додому. Втім, помилочка — приводив! Тепер я навіть і цього не можу зробити. І все через мого батька...

Тому я додатково підробляв на будівництві, і займався розробкою дизайну інтер'єру будинків своїх знайомих. І їх, як не дивно, це влаштовувало. Їм навіть подобалося. Чорт, навіть Крістіні подобався дизайн, який я розробив для своєї квартири. Нехай вона і не висловлювала своєї думки вголос, але по очах я бачив, що їй подобається.

До речі про Крістіну! Треба б перевірити її. А то раптом бідолаха там свідомість вже втратила...

Я обережно висунув голову з кімнати, і озирнувся на всі боки. У квартирі стояла мертва тиша. Пройшовшись коридором, я кинув погляд у бік вітальні, яка була порожня і віднедавна стала кімнатою Крістіни. Моє серце пішло в п'яти, коли я зупинився на порозі кухні, і побачив лише зім'яті на підлозі шкарпетки з кошенятами, які були на дівчині.

Дідько, як вона змогла вибратися? Я мимоволі помітив, що шкарпетки були розірвані, наче вона чимось їх порізала, або ж просто розірвала.

Чорт забирай, не могла ж вона бути настільки сильною! Чи все ж... могла?

Я перевірив усі кімнати, але її ніде не було. У передпокої так само не було її плаща, в якому вона зазвичай ходить, і взуття теж. Я повернувся на кухню, і спантеличено витріщався на шкарпетки, що прилипли до підлоги. Добре, що це був лише невеликий шматок лінолеуму, який завалявся у мене в коморі і за допомогою інструментів його можна прибрати. А то довелося б міняти лінолеум на кухні...

Останній раз кинувши погляд на шкарпетки з кошенятами, я зітхнув. Напевно їй подобалися ці шкарпетки, раз вона їх носила. А тепер доведеться їх викинути... Чомусь зараз ідея з супер клеєм не здавалася мені такою вже й гарною. І шкарпетки було шкода якось викидати... Але все ж таки я змусив себе викинути всю цю фігню в сміття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 31 32 33 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між нами контракт, Кетрін Огневич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між нами контракт, Кетрін Огневич"