Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Божевілля-божевіллям, але ж мізки в нього залишилися все ті ж – холодно мовив темний – наявність нездорового мислення не впливає ніяк на гнучкість розуму і тим паче на хитрощі. Адже на відміну від здорової людини божевільні не бояться помилитися. Хоча інколи спостерігається і протилежне.

– І що ти пропонуєш? – Соні помітно нервував, зірвавши квітку він почав її несвідомо шматувати відриваючі всі пелюстки. Він дуже боявся Сілко і це було видно все більше в міру нашого наближалися до Вілардії.

– Ми все одно маємо дістатися Вілардії вже під вечір і навряд чи нас помітять у присмерках.

– Тобто ти пропонуєш просто так відкрито прилетіти до маєтку! – обурився дракон, його тіло було напруженим, а руки ледь помітно тремтіли, та Соні це приховував чіпляючись собі за тканину штанів міцно стискаючи її.

– Так! У всякому випадку це куди краще ніж йти через купу очистників і нарґів що чатують на кожній вулиці і стовідсотково біля самого маєтку! Так в нас буде хоча би шанс потрапити в середину! – суворо вигорлав Грейсон зі сталевою хваткою в очах що надавала йому грізності, не даючи співрозмовнику сумніватися у тому, що він каже.

Темний підвівся знову зробившись таким самим яким я бачила його ще в першу нашу зустріч у лісі. Зараз він дуже сильно контрастував з тим Грейсоном з яким я розмовляла минулої ночі, що розповідав як може розплакатись від чутливого моменту. 

Та якби він це сказав мені зараз, я б нізащо не повірила, бо темний вже не нагадував м’якого і розгубленого чоловіка. А радше грубу, холодну сталь, проникливу темряву від якої ти не міг сховатися. І від такої холоднечі мені хотілося негайно вскочити на ноги і виструнчитися мов ріска!

– Час летіти – мовив рівним голосом який навіть якщо б і хотів просто духу не вистачило заперечити, чи перебити.

Ми з драконом слухняно підвелися, зібравши всі свої речі, знову злетіли над блакитним полем квітів.

******

Небо вже повільно набиралося помаранчевих барв, а сонце почало неспішно ховатися у квіткову блакить. Ми підлітали вже до краю Небесної краплі після якої простяглися поля різнотрав’я і декілька селищ що свідчили, що до Вілардії залишилося вже зовсім не далеко.

Ще коли я угледіла далеку межу порідіння квітів, моє серце почало шалено гупати, а долоні постійно пітніли тому мені доводилося увесь час терти їх об тканину власних штанів. Всередині наростало повільне, але стрімке хвилювання що сплутувало всі нутрощі у вузол.

Дракон теж летів розміреніше ніж зазвичай постійно дивлячись тільки уперед, м’язи молодого дракона піді мною були напружені настільки сильно. Що інколи мені здавалося що я сиділа на камені.

Грейсон теж був у напрузі, хоч і не показував цього взявши повністю свій стан під контроль.

******

Пролетівши повз чергове селище мені на очі потрапляє довга річка і величезний, широкий міст що з’єднував два береги. Навколо вже були сутінки, але недостатньо темні, щоб не помітити у небі дракона. Коли ми перетинали річку що зайняло всього лише декілька хвилин, я затримала дихання, застигши, міцніше схопилася за перетинчастий шип. 

Ось ми і у Вілардії.

Я з силою закусила собі щоку з внутрішнього боку, щоб отямитися від шаленого хвилювання що пробирало до тремтіння. Мені на плече лягла прохолодна рука. Це був Грейсон, напевне я занадто сильно тремтіла.

Ми кружляли над містом непомітно добираючись до мого маєтку. Наважившись я все ж змусила себе поглянути вниз де побачила просто купу людей в однаковій формі! Та ними там просто кишіло! І саме найстрашніше, що по дорозі нам не зустрівся жоден дракон з вершником! 

Наблизившись вже до знайомих мені вулиць знаходжу очима маєток і охаю. Бо навколо будинку людьми у синій формі було просто обліплено! Вони були навіть за межами паркану і чатували всі вікна і двері! 

Сісти не поміченими на задньому дворі в нас не вийде!

– Грейсоне крикни Соні, щоб летів звідси кудись подалі – прошепотіла, бо сказати це драконові я не могла. Тоді б мені довелося перекрикувати вітер, а Грейсона вони не почують.

Темний не питаючи скомандував драконові летіти до кордону “Тихого лісу”. 

Мене переповнювало велике передчуття чогось не доброго. Дракон тихо плануючі у повітрі, зрідка махаючі легкими помахами крил, полетів кудись у протилежну сторону звідки ми летіли. Невдовзі він м’яко приземлився серед рідких дерев на невеликому пагорбі з якого я могла спостерігати нічні вогні міста.

– І як нам тепер потрапити всередину? – першим запитав Соні порушивши напружену тишу, задавши те питання над яким зараз ми ламали голову.

Грейсон мовчки похитав головою тоді дракон перевів свій погляд на мене.

– Я не знаю… я не думала що вони проникли на територію маєтка – в розпачі промимрила, обхопивши себе руками незнаючі що робити. Вхід до маєтку був зачинений.

– Всі вулиці перекриті – прошепотів темний замислено потерши власну бороду – маєток оточений.

Я ще раз поглянула на нічні вогні.

– Вам не здалося дивним що у небі немає жодного дракона? – напружено видихнула, бо в такий час зазвичай над містом літали невелика кількість вершників.

– Можливо вже пізня година для польотів – припустив темний. 

– Навіть якщо й так, то повинно літати ще хоча б декілька вершників.

– Або нарґи стежать за небом – зробив своє припущення Соні і якщо так, то це дуже погано.

З мене виривається хрипкий стогін що застрягав у горлі, я відходжу трохи вбік щоб заспокоїтися, увесь час стискаючі своє ліве передпліччя впиваючись нігтями через тканину у власну шкіру. Зробила два рівних глибоких вдихи і видихи, підводжу обличчя до нічного неба.

– Маріє з тобою все гаразд? – запитав Грейсон що стояв позаду мене.

– Так, я зараз… дайте мені хвилинку.

Мені треба швидко заспокоїтися. Головне не панікувати. Не панікувати.