Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Ми летіли високо над лісом що майорів темною тінню прямо під нами. Попри ясний день високі, могутні дерева не поспішали відпускати тіні. Наш політ тривав вже досить довго, проте я не могла ніяк зосередити на ньому всю свою увагу. Бо мені все не давало спокою те що наснилося, а якщо точніше те, що я не могла згадати що точно бачила цієї ночі!

Спала я міцно, але не довго та мені щось наснилося… пам’ятаю лиш що там був Нокс, він виглядав досить стурбованим і я з ним про щось розмовляла. Але про що хоч убийте не пам’ятаю!

Та й чого я взагалі мучуся над цим? Це ж всього лише сон! Скоріше за все це просто події минулого дня так повпливали на мене, що таке наснилося. Минулого разу взагалі наснилося що мені відсікло голову! Тоді чому я так парюся над цим сном, навіть не пам’ятаючи що саме точно там було?! 

Дурість.

Я поплескала себе по щоках руками, щоб привести свої думки в норму і викинути непотрібні геть! Досить вже! 

Трохи збадьорившись вирівняла спину, щоб краще бачити місцевість. Вдалечині ген-ген далеко вже виднілися Грізні гори повз які ми повинні були пролітати. Навіть на такій великій відстані я могла бачити їхню нерівність голого каміння і купу густих хмар що нависали над ними.

******

Минуло вже добрих дві години коли ми вже наблизилися до кордону Грізних гір. Напевне зараз вже був обід, бо мій живіт видав зголоднілий гуркіт вже вдесяте, як і другий що знаходився піді мною, бо від нього галасу було куди більше. Ми з драконом вирішили не снідати зранку оскільки їжі залишилося небагато, а вже вирішили перекусити на півдорозі десь у полі з Синталії. Ех, нам ще летіти і летіти, а наші зголоднілі шлунки ревуть не гірше за драконів. Хоча тут і був один.

По тілу пробігло мерзлякувате тремтіння від несподіваного пориву прохолодного вітру що дув з боку гір. Ми знаходилися досить близько від них і мій погляд ненароком впав у саму глибину гір. Над гострими головами почали збиратися темні хмари, додаючи ще більше похмурості цьому місцю, начебто і цього було недостатньо.

Погляд зачіпляється за одну з темних гір, саме там звідки я вперше відчула що за нами стежили. На шкірі виступи сироти, а маленькі волоски стали дибки, як тільки згадую наскільки це було моторошне відчуття! Хоч зараз там і нікого й не було… напевне… 

Але тривожність від цього місця не полишала мене, постійно тримаючи всі мої відчуття в напрузі, до тих пір поки ми не пролетіли повз ці кляті гори!

Де я вже могла видихнути з полегшенням, коли під нами почала з’являтися рідка трава, а згодом вже й рідка блакить квітів що стрімко набирали кількість.

І в котрий раз я була до нестями вдячна що нам не довелося летіти саме через гори. Бо пролітати просто повз них було ще те випробування для моїх нервів. 

Коли мій живіт разом з драконовим вкотре пролунали гучним ревом в унісон і Грейсонове терпіння не витримало двохгодинного слухання цього гуркоту. Цокнувши язиком в мене за спиною, буркотливо скомандував дракону приземлятися на короткий перепочинок. На що дракон слухняно зманеврував униз, бо вже і сам не міг дочекатися нашого дуже пізнього обіду. 

Приземлившись десь на початку поля Небесної краплі, ми з драконом одразу взялися за швидкий перекус і відпочинок, тим часом як Грейсон невдоволено міряв нас поглядом.

– Що? – вигукнув Соні з набитим ротом, вигнувши одну зі своїх брів.

– Просто вкотре дивуюся наскільки ти став прожерливим останнім часом, як для привида.

– Поправка: Як для привида у якого є тіло. – зухвало виправив дракон темного продовжуючі наминати власний сендвіч. Грейсон на його зауваження лиш закотив очі.

– А що як біля міста на нас може чекати засідка – випалила задумливо дивлячись порожнім поглядом в одну точку.

Мала перепалка між драконом і темним припинилася і на собі я відчула дві пари допитливих очей, які змусили мене відірвати власні очі від споглядання квітки і подивитися на них.

– Мене можуть шукати – я підтисла губи.

– Не скажу що не думав про засідку – замислено мовив Грейсон – та навряд чи вони будуть перевіряти кожного дракона що літає у небі. Та й очистники не знають коли саме ти повинна повернутися.

– Якщо їм ніхто ще не доповів – докинув Соні.

– Скільки людей знає що ти зараз не вмісті? – звернувся до мене темний.

– З тих кого я знаю, то їх тільки троє, але я не певна що вони не розповіли ще комусь.

– Сілко публічно діяти не стане – Грейсон вів свої думки в голос – адже ризикувати власною шкурою для нього не вигідно, а от інші… Хто вони?

– Жадана Ді Лоренс-Ларк і скоріш всього Луї Лансер. Бо в одному з листів вона “м’яко” натякнула хто це може бути – при згадці другого листа від Жадани що я отримала і погроз, в мені почала наростати злість що змусила мене сісти рівніше. Адже в листі згадувалося що з нею в змові один молодик, якому я гарно так, насолила. І з усіх хто мені спадав на думку це тільки Луї. Навряд чи, це міг бути стряпчій-ропуха або наречений-сухоребрик який тікав так, що аж п’яти ближчали!

– Якщо Сілко в змові з Жаданою, він не дасть їй себе розкрити.

– Але вона планує це зробити. Жадана сама зізналася у цьому – Грейсон хита головою на моє твердження.

– Він не такий дурний, щоб дозволити так просто маніпулювати собою. – запевнив.

– Але вона вже ним маніпулює. І домоглася свого, зчепивши Сілко зі мною. – переконувала в іншому.

– Скоріш все навпаки – темний скривився.

– Тобто?

– Це він маніпулює нею, щоб спіймати тебе. Жадана це лише гвинтик у механізмі що змушує тебе діяти, бо інакше б ти не клюнула на приманку без її погроз. Це він все це спланував, підкинувши свою ідею їй і як запобіжник щось вигадав, якщо все піти не за планом.

– Тобто він її вб’є? – припустила.

– Так – цілком серйозно вимовив Грейсон що на його обличчі не сіпнувся жоден м’яз.

– Він божевільний – тихо долав дракон привертаючи до себе увагу – я сам бачив наскільки скаженим у нього був погляд – Соні трохи зіщулився мов відгороджуючись від цих спогадів.