Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

990
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 322 323 324 ... 334
Перейти на сторінку:
(1903–1955) див. “Спомини”, прим. 275 [у електронній версії — прим. 425. — Прим. верстальника].(обратно) 849

Микола Панас (1890–1950) — неодружений священик Перемиської єпархії, доктор богослов’я. Здобув вищу богословську та юридичну освіту, рукоположений у 1933 p., служив у Журавиці, Сокалі, Поториці. Восени 1944 p., після поділу Перемиської єпархії, єпископ Йосафат Коциловський призначив його генеральним вікарієм для північної частини єпархії, що увійшла до складу УРСР. Йому підлягало дев’ять деканатів, 126 парафій та 101 священик. Навесні 1945 р. Микола Панас був заарештований у Сокалі. У в’язниці його сильно катували і звільнили після того, як він збожеволів, ставши для влади непотрібним і нешкідливим. У некролозі, надрукованому в Православному віснику 3 (1950) 95–96, стверджувалося, що о. Панас у 1948 р. “возз’єднався” і дістав призначення на парафію в одному з сіл Львівської обл.

(обратно) 850

Про Івана Чорняка див. вище (прим. 11) [у електронній версії — прим. 842. — Прим. верстальника]. Після від’їзду Йосифа Сліпого з СРСР митрополит Василь Величковський також кілька разів намагався висвятити о. Чорняка на єпископа, але той завжди відмовлявся й уникав хіротонії. Щойно митрополит Володимир Стернюк незадовго до смерти Чорняка висвятив його на єпископа у 1978 або 1979 р. Див.: Інтерв’ю з о. Іваном Дацьком від 15 червня 2012 р. // Приватний архів.

(обратно) 851

Григорій Хомишин (1867–1945) — греко-католицький єпископ Станиславівський (з 1904). Закінчив Тернопільську гімназію, у 1888–1893 pp. навчався у духовній семінарії у Львові. Після свячень у 1893 р. виконував обов’язки катедрального сотрудника у Станиславові. У 1894–1899 р. навчався у віденській Вищій духовній академії “Augustineum” та душпастирював у церкві св. Варвари у Відні. У 1899 р. захистив докторат з богослов’я, у 1899–1902 pp. душпастирював у Станиславові та Коломиї, був катехитом у міських школах, у 1902–1904 — ректор духовної семінарії у Львові. В 1904 р. іменований єпископом Станиславівським. За відсутности митрополита Шептицького в 1915–1917 pp. управляв цілою Галицькою митрополією. У 1920 р. запровадив у своїй єпархії целібат. У 1925 р. заснував суспільно-політичну Українську християнську організацію, яка мала об’єднати усіх християн католиків з метою впливу на політичні партії, у 1930 р. став ініціятором створення Української католицької народної партії (з 1932 — Українська народна обнова). Радянська влада арештовувала його двічі: у 1939 та 1945 pp. Після другого арешту та тривалих знущань на допитах владика помер у лікарні Лук’янівської тюрми в Києві 28 грудня 1945 р. Місце його поховання невідоме. 27 червня 2001 р. беатифікований папою Іваном Павлом II. Залишив після себе багато творів, статей та понад 30 пастирських листів та послань. Про нього див.: Олег Єгрешій. Єпископ Григорій Хомишин: портрет релігійно-церковного та громадсько-політичного діяча. Івано-Франківськ 2006; Congregatio de Causis Sanctorum, прот. № 2256, т. 1. Roma 2001, с. 127–180.

(обратно) 852

Серед адміністраторів були священики та викладачі духовної семінарії: Іван Слезюк, Симеон Лукач та Степан Вапрович. Генеральним вікарієм владика Хомишин призначив ігумена василіянського монастиря Григорія (Володимира) Балагурака (1909–1965), який у випадку арешту адміністраторів мав би керувати єпархією. Симеон Лукач та Іван Слезюк були заарештовані в 1949 p., а Степан Вапрович зміг уникнути арешту, переховуючись у Карпатах, але активної архипастирської діяльности вести не міг. Він помер своєю смертю на волі 2 березня 1964 р. Ігумен Балагурак як генеральний вікарій таємно керував єпархіяльним життям і підтримував зв’язок з Римом аж до свого арешту в 1949 р. Був засуджений на 10 років ув’язнення, покарання відбував у Челябінську. Звільнений у 1955 p., повернувся до Станіслава. У 1957 р. вдруге арештований і висланий на довічне поселення в м. Коркіно біля Челябінська. Помер на засланні в жовтні 1965 р. в опінії святости. Про Симеона Лукача та Івана Слезюка див.: Congregatio de Causis Sanctorum, прот. № 2256, т. 1. Roma 2001, с. 215–272, 369–415. Про Степана Вапровича див.: Андрій Сапеляк. Отець Степан Вапрович. Рим 1970. Див. також спогади самого Вапровича про його місійну працю серед українських поселенців у Аргентині в 1927–1935 pp.: Степан Вапрович. Арґентина: українська імміграція в ній. Львів 1935.

(обратно) 853

Про Івана Лятишевського (1879–1957) див. “Спомини”, прим. 171 [у електронній версії — прим. 312. — Прим. верстальника].

(обратно) 854

Іван Слезюк (1896–1973) отримав єпископські свячення з рук Григорія Хомишина ще перед арештом останнього в квітні 1945 р. Однак невдовзі (червень 1945) Слезюк теж був заарештований і засуджений на 10 років таборів. Ув’язнення відбував у Воркуті та Мордовії (1950–1954). Після звільнення повернувся до Станіслава й виконував обов’язки адміністратора єпархії. У 1964 р. знову заарештований і засуджений на п’ять років таборів. Після повернення у 1968 р. висвятив на свого наступника о. Софрона Дмитерка. Помер 2 грудня 1973 р. після чергового виклику в КДБ. Беатифікований 27 червня 2001 р. папою Іваном Павлом II.

(обратно) 855

Симеон Лукач (1893–1964) — греко-католицький священик і богослов, рукоположений у 1919 р. До квітня 1945 р. працював викладачем Духовної семінарії у Станиславові, а після її закриття переїхав у рідне село Старуня (Солотвинський р-н), де душпастирював аж до свого арешту в 1949 р. Згідно з деякими свідченнями (зокрема, єп. Софрона Дмитерка), напередодні свого арешту в 1945 р. єп. Григорій Хомишин висвятив Симеона Лукача на єпископа. У 1950 р. засуджений на 10 років таборів, ув’язнення відбував у Красноярскому краї. У лютому 1955 р. — звільнений, повернувся до с. Старуня і продовжував душпастирську працю. У 1962 р. заарештований вдруге разом з Іваном Слезюком і засуджений на п’ять років таборів суворого режиму. В березні 1964 р. через критичний стан здоров’я (туберкульоз легенів) був перевезений до рідного села Старуня, де й помер 22 серпня 1964 р. У 2001 р. проголошений блаженним. Про нього див.: Тарас Сидор. Слуга Божий Симеон Лукач, “підпільний“ єпископ Української Греко-Католицької Церкви (1893-1964). Львів 2002 // Архів ІІЦ, фонд наукових робіт.

(обратно) 856

Судовий процес над Іваном Слезюком і Симеоном Лукачем 22–23 жовтня 1962 р. у Станіславі (Івано-Франківську) перетворився на показову пропаганду атеїзму, що була приурочена до початку II

1 ... 322 323 324 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"