Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Каладін вигулькнув із хмар на сонячне світло.

І охнув — бо забув, що тепер день. Тут, набагато вище від землистих сутінків війни, сонячне сяйво, падаючи на завісу хмар, висвічувало їхню приглушену красу. Повітря було розріджене й крижане, але шал Буресвітла всередині запросто дозволяв не зважати на це.

Шин завис у повітрі неподалік — ногами донизу, схиливши голову й відвівши вбік сріблястого Сколкозбройця. Каладін зробив такий Кидок, щоб зупинитися на одному рівні з убивцею.

— Я Сет-син-сина-Валлано, — сказав той. — Заблудлий… Заблудлий. — Зціпивши зуби, він підвів на переслідувача округлені очі. — Ти вкрав Клинки честі. Це єдине пояснення.

«Буря забирай!» Каладін незмінно уявляв Убивцю в білому як холоднокровного, методичного душогуба. Але той був явно не такий.

— Я нічого такого не маю, — відказав капітан. — І не розумію, до чого це тут.

— Я знаю — й чую, — що ти брешеш.

І Сет, наставивши меча, стрілою полетів уперед.

Щоб не опинитися в убивці на дорозі, Каладін Кинувся вбік. Він змахнув Зброєю, але й близько не влучив.

— Ех, треба було активніше вправлятися в мечеборстві, — бурмотнув капітан.

«О, так. Ти, мабуть, хочеш, щоб я стала списом, еге ж?»

Його клинок перетворився на імлу, а потім видовжився й набув форми сріблястого списа з осяйними ґліфами, що звивалися нагостреними гранями наконечника.

Сет прокрутив у повітрі сальто й, зробивши ще один Викид, знову завис. А глянувши на списа, здавалося, затремтів.

— Ні. Я Заблудлий. Заблудлий. Жодних запитань.

Із рота вбивці ринуло Буресвітло — бо Сет, закинувши голову, закричав — але цей по-людському безпомічний звук розчинився в нескінченному просторі неба.

Внизу лунали розкоти грому й ходили ходором, наливаючись барвою, хмари.

***

Шаллан метушилася круглим приміщенням від світильника до світильника, заряджаючи кожен із них Буресвітлом, яке всотала з ламп подвижників, і від того яскраво сяяла. Але часу на пояснення не було.

Тож тепер її статус Приборкувачки сплесків став секретом полішинеля.

Це приміщення було гігантським фабріалом, що його живило Буресвітло в тих світильниках. Вона мала б здогадатися раніше. Шаллан проминула Інадару, яка вирячила очі й запитала:

— Як… Ваша Світлосте, як ви це робите?

Дехто з учених, примостившись на підлозі, нашвидкуруч малював охоронні ґліфи — через мокву вони робили це крейдою на клаптях тканини. Шаллан не знала, від чого вони просять захисту тими молитвами — від бур чи від неї самої — але почула, як хтось та пробурмотів слова «Втрачена Промениста».

Ще два світильники. Дівчина зарядила Буресвітлом рубін, ожививши його — але на другий світильник заряду не вистачило.

— Самоцвіти! — сказала вона, роззираючись у приміщенні. — Мені потрібно більше Буресвітла.

Присутні заперезиралися — усі, крім Ренаріна, який і досі, плачучи, видряпував на камені ті самі ґліфи. Прародителю бур. Та вона ж осушила геть усе… Одна зі вчених видобула з клунка каганець, але з настінними світильниками той не йшов у жодне порівняння.

Шаллан вигулькнула з проробленого отвору, що правив за двері, й окинула поглядом солдатську масу, яка там зібралася. У темряві переминалися з ноги на ногу тисячі й тисячі вояків. На щастя, деякі з них тримали в руках ліхтарі.

— Мені потрібне ваше Буресвітло! — кинула заклик дівчина. — Воно…

Невже це Адолін? Усі думки на мить повилітали з голови, коли Шаллан, охнувши, побачила, що той стоїть у перших рядах натовпу, спираючись на якогось мостонавідника, щоб не впасти. Княжич мав жахливий вигляд: ліва сторона його обличчя була вся в синцях і гематомах, а однострій — закривавлений і подертий. Шаллан підбігла до нареченого й міцно його обійняла.

— Я теж радий тебе бачити, — промовив той, зариваючись обличчям у її волосся. — Кажуть, ти витягнеш нас із цієї халепи.

— Халепи? — перепитала вона.

Розкоти грому лунали безперестанку, а червоні блискавки збігали донизу не струмками, а суцільним потоком. Буря забирай! А вона й не знала, що стихія так близько!

— Ммм… — подав голос Фрактал.

Шаллан поглянула ліворуч. Підступала буряна стіна. Ті стихії були наче дві долоні, які мали розчавити стиснуте між ними військо.

Дівчина різко вдихнула, й усотане Буресвітло її оживило — Адолін, певне, мав із собою яхонт-другий. Княжич, відсторонившись, зміряв її очима.

— І ти? — охнув він.

— Е-е… — Шаллан закусила губу. — Так. Мені шкода.

— Шкода? Буря забирай! А літати, як він, ти не можеш?

— Літати?

Гуркіт грому. А, так: вони за крок від загибелі.

— Усім приготуватися до переходу! — гукнула Шаллан і кинулася назад до приміщення.

***

Під Каладіном зітнулися бурі. Розверзлися хмари — чорні, червоні і сірі впереміш — і, клубочачись гігантськими завитками, змішалися, спалахнувши дугами блискавок. Здавалося, ніби знову наставав Агарієтіам — кінець світу.

А поверх усього цього, на вершині Рошару, бився не на життя, а на смерть Каладін.

Сет налетів замашним спалахом сріблястого металу. Каладін відбив удар, і спис у його руці протяжно завібрував. А вбивця, проминувши його, рвонув далі, й капітан Кинувся в тому напрямку.

Обидва падали на захід, несучись при самій поверхні хмар, — але для Каладіна той напрям був «низом». Він летів, наставивши вістря списа просто на шинського горлоріза.

Сет рвонув ліворуч. Каладін — у блискавичному Кидку в той бік — за ним. Унизу сердито нуртували грізні хмари. Здавалося, що бурі воістину б’ються, обмінюючись світними блискавицями, немовби ударами. Стояв страшний гуркіт — і то не тільки від грому. Неподалік від Каладіна вигулькнув із хмар величезний валун. Він крутився веретеном, намотуючи імлу, й вискочивши на світло, мов левіафан із води, знову занурився в хмари.

«Прародителю бур…» Каладін піднявся в повітря на сотні, а може, й тисячі футів! Та як же нестямляться стихії внизу, якщо валуни підлітають так високо?

Кинувшись за Сетом, він полинув паралельно верхній крайці бур. А наблизившись, сповільнив падіння, щоб зрівняти набрану швидкість із шиновою, і обидва полетіли біч-о-біч.

Капітан штрикнув убивцю списом, але Сет спритно парирував його випад, відбивши ратище Сколкозбройцем, якого тримав одною рукою за ефес і додатково притримував другою ще й за тильний бік леза.

— Променисті лицарі ніяк не могли повернутися, — вигукнув Сет.

— А повернулися, — заперечив Каладін, відсмикуючи списа. — І вони тебе вб’ють.

Він злегенька Кинувся вбік і, зробивши в повітрі оберт, знову ринув на шина.

Але той рвонувся вгору і пролетів над Каладіновим списом. Обидва так само падали небом просто над хмарами. Аж раптом Сет пішов на зближення й завдав удару, а Каладін, лайнувшись, заледве встиг учасно Кинутися з-під його меча.

Сет пірнув повз нього і зник у хмарах унизу, де став просто тінню. Каладін спробував вистежити, куди він подівся, але не зміг.

А за секунду по тому шин вигулькнув коло капітана й швидко завдав три удари. Один улучив по руці й вибив із неї Сил.

«От Геєна!» Кинувшись від Сета, Каладін спрямував Буресвітло в посірілу, безживну кінцівку. Вольове зусилля — і її природна барва повернулася, але шин уже знову наскакував із нальоту.

В Каладіновій лівиці, котру той виставив, захищаючись, матеріалізувався з імли сріблястий щит, який, м’яко світячись, відбив Сетову Зброю,