Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

990
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 324 325 326 ... 334
Перейти на сторінку:
863

Василь Гопко (1904–1976) — єпископ-помічник Пряшівської єпархії. Заарештований 18 жовтня 1950 р. і засуджений у 1951 р. до 15 років ув’язнення. Звільнений за станом здоров’я у 1964 p., до 1968 р. перебував під домашнім арештом та постійним наглядом поліції у відпочинковому домі в Осеку на півночі Чехії. Потім повернувся у Словаччину, включився в рух за легалізацію Греко-Католицької Церкви. Після відновлення ГКЦ у червні 1968 р. був визнаний єпископом Пряшівської єпархії, але так і не був реабілітований. Помер 23 липня 1976 р. у Пряшеві. 14 вересня 2003 р. папа Іван Павло II проголосив його блаженним. Про нього див.: A. Pekar. Bishop Basil Норко Confessor of Faith. Pittsburgh 1979; F. Dancák, G. Pal’a. Blahoslaveny biskup Vasyl Норко. Prešov 2003.

(обратно) 864

Владика Гойдич дійсно мав стигми, про що відомо із свідчень в’язнів, які перебували з ним у в’язниці. Див.: Мар’ян Поташ. Життя, віддане Богові, т. 1: Життєпис Преосвященного Павла Гойдича. Львів 1995, с. 223–225.

(обратно) 865

Про о. Петра Вергуна див. “Спомини”, прим. 388 [у електронній версії — прим. 569. — Прим. верстальника].

(обратно) 866

Лат.: “з правом наступництва”.

(обратно) 867

Ці повноваження надав митрополитові Шептицькому папа Пій X — спочатку він зробив це усно на авдієнції в лютому 1907 p., словами “utere iure suo” (“вживай своє право”), а через рік, у лютому 1908 р., апробував декрет-грамоту митрополита Андрея Шептицького, яка надавала останньому право призначати та висвячувати від імени Апостольського Престолу єпископів-помічників і робила його адміністратором усіх греко-католицьких єпархій на території Росії. Докладніше див.: Іван Хома. Ще про унійну-екуменічну діяльність митр. Андрея на початку XX-го століття // Богословія, т. 53. Рим 1989, с. 76–80; див. також “Спомини”, прим. 162 [у електронній версії — прим. 301. — Прим. верстальника].

(обратно) 868

Лат.: “силою наданих йому повноважень”.

(обратно) 869

Про о. Климентія Шептицького (1869–1951) див. “Спомини”, прим. 163 [у електронній версії — прим. 302. — Прим. верстальника].

(обратно) 870

Антон Неманцевич (білор. Антон Неманцэвіч, 1893–1943) — білоруський священик, єзуїт. Закінчив Віленську семінарію та Петербурзьку духовну академію, був рукоположений у 1915 р. і відразу розпочав активну душпастирську діяльність. У 1919 р. вперше заарештований за участь у католицькій маніфестації в Петрограді і засуджений на півроку тюрми. Строк відбував у Петроградській та Московській тюрмах. Після звільнення почав активну діяльність у Москві. У 1923 р. заарештований радянською владою, лишався в ув’язненні до початку 1925 p., коли був висланий до Польщі в рамках обміну політичними в'язнями. У 1925–1927 pp. навчався в Римі, здобув докторат з богослов’я в Східному інституті. У 1929 р. вступив у Товариство Ісуса й розпочав працю задля поширення унії в Західній Білорусі. З початком Другої світової війни у 1939 р. митрополит Андрей Шептицький призначив о. Неманцевича екзархом Білоруси, про що той відкрито оголосив своїм пастирським посланням на Великдень 5 квітня 1942 р. За свою активну діяльність о. Неманцевич був 4 липня 1942 р. заарештований ґестапівцями і доставлений до Мінської тюрми, де й помер 6 січня 1943 р.

(обратно) 871

Про Миколая Чарнецького (1884–1959) див. “Спомини”, прим. 265 [у електронній версії — прим. 413. — Прим. верстальника].

(обратно) 872

Лат.: “для православних росіян-католиків”.

(обратно) 873

Йосиф Сліпий. Петроградський Синод 1917 р. // Богословія, т. 9, кн. 4. Львів 1931, с. 289–297.

(обратно) 874

Іван Хома. Собори чотирьох екзархів у Львові 1940–1944 // Богословія, т. 44. Рим 1980, с. 131–180.

(обратно) 875

До недавнього часу в історіографії існувало кілька версій щодо причини, дати й місця смерти о. Неманцевича. Як правило, подавалося, що він помер від тифу наприкінці 1942 чи на початку 1943 р. Таку саму інформацію подає і Йосиф Сліпий — напевно, він отримав її від митрополита Андрея Шептицького, який у 1943 р. офіційно звернувся до німецької влади із запитом про долю Неманцевича і в листопаді 1943 р. отримав відповідь, що о. Неманцевич помер від тифу на початку 1943 р. Про це митрополит Шептицький також повідомляв листовно кардинала Тіссерана. Тільки в 2004 р. білоруський історик Євген Усошин віднайшов у Національному архіві Республіки Білорусь документ про обставини смерти о. Неманцевича. У цьому документі, зокрема, зазначається, що екзарх помер 6 січня 1943 р. у шпиталі Мінської тюрми і був похований 9 січня 1943 р. на німецькому цвинтарі в Мінську місцевим православним священиком: “З міркувань поліції безпеки Неманцевич мав бути перевезений зі Слоніма до Мінська. 30.XI. 1942 р. він захворів на сипний тиф. […] Зважаючи на значення його особи, він був доставлений у штабквартиру поліції безпеки і СД Білоруси. Тут він помер 6.1.1943 від серцево-судинної недостатности, яка настала після сипного тифу”. Правда, у своїх спогадах Лев Горошко зазначає, що причиною смерти був зовсім не сипний тиф, бо о. Неманцевич хворів ним у дитинстві і мав на нього імунітет, — за таким формулюванням німці спробували приховати те, що екзарх помер від перенесених тортур. У будь-якому разі, можна говорити про мучеництво через виснаження в умовах тюрми (ex aerumnis carceris). Див.: Яуген Усошын. Новы дакумент пра лёс Экзарха Антона Неманцэвіча // Царква 36 (2004) 3, 15.

(обратно) 876

В'ячеслав (Вацлав) Оношко (Вацлау [Вячаслау] Аношка, 1899–1966) — білоруський греко-католицький священик. Закінчив Мінську духовну семінарію (після евакуації

1 ... 324 325 326 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"