Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

Наступного ранку я прокинулася сама. Мети вже не було.

— Негідник... — хмикнула я.

— Але такий привабливий — підсунув альтер его.

Я піднялася з ліжка й одразу ж плюхнулася назад. По нозі стікало щось в'язке.

— Гаразд... нічого страшного. Ти все одно не можеш завагітніти, — сказала і все ж підвелася. Після минулої вагітності лікар сказав, що більше не зможу мати дітей. Тож бояться мені вже нічого. Сумно не було, а в душі хотілося шалено.

— Мені просто не можна бути вагітною. Оскільки після того, як я вб'ю Джорджа, біжу разом з донькою. Те, що сталося вчора, лише випадковість, а мені треба бути сильною заради доньки. Не дивлячись на те, що я люблю Метью, моя рука зачепила щось і це впало на підлогу.

Записка. Така сама, як і 5 років тому, написана мною. Але немає.

"Кеті, я поїхав у справах. Майя в мене вдома, все добре. Ми сьогодні разом прийдемо тебе відвідати. Малятко, все буде добре."

Р. S. Твій чоловік

На мене як каченя води вилили. Точно! Він же говорив, коли я прийшла до тями. Що Майї була потрібна операція і він нас одружив. Ні! Ні! Не можна чекати, поки я вб'ю Джорджа. Я маю бігти зараз.

Як же мені пощастило, що в шафі опинився одяг. Чи не моя, ні. Але дорога. Може, Тіани. Не знаю, мені чисто "фіолетово". Головне, щоб Метью не приїхав.

— Чорт! — вилаялася, адже машини я втратила в аварії.

Гаразд, начхати. Значить, спочатку додому. Удома й лежали мої гроші. Адже тоді, як я пам'ятаю, зі мною був лише телефон.

*****

Зайшовши додому, швидко зібрала речі, гроші та взяла ствол із кількома магазинами. Тут я не збиралася затримуватися. Заберу дочку і поїду з нею до Америки до бабусі. Проте батьки не знають про існування онуки. Вийшовши з дому, я поїхала за машиною. Летіти не можна, швидко вирахують.

Взяла білу Audi. Як я була вдячна персоналу салону. Усі зробили швидко та без проблем. Так, що за пів години я була біля хвіртки особняка.

— Ви хто? — спитав чоловік, коли я зателефонувала.

— Річард. Невже я так змінилася за ці роки? Кейт Чарльз, хоч уже як два місяці Акерман. Впусти, хочу побачити дочку.

— О Боже! Пані! — дворецький, котрий працював у Мета вже понад десять років, одразу ж підібрався і відкрив калитку. Машину я залишила в одному з провулків, щоб не світити номери.

— Де моя дочка? — голос, як у королеви. Ніколи не любила так говорити, але без цього Майю мені просто не віддадуть.

—У своїй кімнаті. Пан і його сестра зараз на премії, — одразу озвався дворецький.

— Річард. Будь ласкавий, приготуй обід, — мій голос потеплішав.

— Звісно, пані, — він аж засвітився. А мені стало дуже незручно. Адже я зараз піду і заберу дочку. Впевнена, що потрапить цьому дідусеві. Він довів мене до кімнати й наостанок сказав:

— Пані Кейт, я дуже радий, що ви повернулися. Пан дуже сумував за вами, — і він зник за рогом. Все ж таки, дуже соромно. Дуже.

—Мама! — налітає на мене дочка, як я зайшла до кімнати. На її обличчі величезне щастя, а на моєму – сльози.

— Моя дівчинка! Моя хороша! — я обіймала і цілувала доньку, наче відпустивши її, назавжди втрачу.

— Як ти себе почуваєш?

— Добре, матусю. Тато, тітка Тіана і дядько Лукас дуже добре піклуються про мене.

— Мила, поїхали до прабабусі? Вона на тебе дуже чекає.

— А тато? — на обличчі дочки відбилися такі почуття, від яких у мене захворіло серце. Майя боялася знову втратити батька.

— Тато не поїде, — по дитячому личку потекли сльози.

— Мамо, але тато добрий. Він дбав про мене. Будь ласка! Я не хочу їхати!

— Доню, я теж не хочу їхати. Але є люди, які хочуть нашкодити й тобі, татові, і мамі. Коли все вляжеться, ми повернемося назад.

— Я тобі не вірю! Я хочу тата, хочу бути з татом. Я люблю татка! — я витирала сльози дочки.

— Я теж люблю тата і не хочу їхати. Але у світі є такі речі, з якими не можна швидко впоратися. Тому зараз нам потрібно виїхати. Потім, коли ми повернемося, ти зможеш бачитися і навіть жити з татом. Тому, збирайся, щоб дочка більше не сперечалася, я встала і підійшла до тумбочки біля ліжка. Взяла альбом із дитячими малюнками та вирвала чистий аркуш, олівцем написавши:

"Дякую, що дбав про дочку і пробач, що обдурила. Я забираю Майю, можеш не шукати нас. Папери на розлучення пришлю пізніше. доступ до карти хворого - і моєї, і дочки. Думай головою, а не емоціями"

P.S. Твоя швидка дружина.

Останні два рядки – це ребус. Він вказував на Джорджа. Якщо він все ж таки згадає той день на морі, коли трапилася та ситуація з пірсом - він зрозуміє.

— Мамо... Я готова, — сказала малеча.

— Чудово. Пішли. — з хвилюванням в голосі прошепотіла я і зачиняла двері.

Вийшовши з особняка, ми попрямували до машини. Пресадив малечу в дитяче крісло ззаду, не могла зрозуміти одного "Від кого я біжу?". Від Джорджа? Чи від Метью? Виїхавши на Подільське шосе, побачила, як донька заснула. У голові тільки кидалися думки.

— Навіщо? Навіщо я біжу? Невже я так боюся любити Метью? Чи все-таки я намагаюся врятувати доньку? Я не знаю. Але вчора я, правда, повірила словам чоловіка. Він мені не зраджував. Не знаю, що то була за розмова, але чомусь вірю йому.

— Тоді, навіщо біжиш, дурепа? Адже він може захистити й тебе, і доньку, — всунула свої "п'ять копійок" підсвідомість.

— Не знаю! Не знаю я! Я йому вірю, але боюся вірити в те, що у нас може бути сім'я.

— Вже раз повірила? — з єхидством пролунало альтер его. На що я несвідомо кивнула.

— Дурна ти, Кейт. Якби ви не змогли створити сім'ю, то він би це знав. І не дбав би про Майя. Не дбав би про тебе, коли ти була в комі. І не шукав би тебе ці п'ять років, — добивали мене думки.Не в змозі нормально вести машину через пелену сліз, я заїхала на заправку. Подивилася на сплячу доньку і вийшла з машини. Вставила пістолет 95-го, закрила машину та пішла до супермаркету.