Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

Макс відвозить мене додому. На прощання цілує в щоку і попереджає, що завтра ми йдемо на прийом до його однокласника. Вечірка за форматом схожа на всі інші заходи, які проводяться перед Новим роком — багато пафосу, показухи, журналістів та впливових людей. Все, як завжди в цій порі, різниця лише в тому, що я буду з парою, а не сама. З цим я впораюся, але що робити з тим, що відбувається між мною та Максом, коли ми лишаємося на одинці?  Мені не дають спокою наші ліричні відступи від фіктивних стосунків, під час яких ми обов'язково опиняємося в ліжку разом, а потім, про це не розмовляємо. Двоє дорослих людей ведуть себе як підлітки, в яких сім п’ятниць на тиждень і гормони буяють. Але як по-іншому з Максом? Його дивна поведінка не піддається законам логіки — то він проявляє до мене знаки уваги, фліртує, усміхається, жартує, то навпаки — тримається відсторонено, серйозно, по-діловому.  Я вже й не знаю, який Макс справжній? Що відчуває? Між нами фіктивні стосунки з періодичним сексом чи вже не фіктивні? Але ми не справжня пара — це точно. 

Зідзвонююся з татом, від якого в мене два пропущених виклики. Той більшу частину розмови запитує про мої стосунки з Максом. Він без проблем дізнався про мого фіктивного хлопця  все, що його цікавило, і більше половини години натхненно мені розповідав, який же Макс чудовий, перспективний та успішний молодий чоловік. Тато в захваті від нього і готовий нас благословити на одруження хоч зараз. І це ще одна проблема. Бо після того, як ми закінчимо наші фіктивні стосунки з Максом, татко буде в гніві, захоче пояснень, хто від кого пішов і чому. Якщо сказати, що то Макс пішов, то тато добряче попсує йому бізнес, навіть попри те, що він не в Україні. Якщо я візьму вину на себе, то результат буде м'якшим, але я ще довго буду винна в тому, що втратила такого чоловіка як Макс. А тато в мене такий, що може й захотіти нас помирити. Такі ось в мене найближчі перспективи. 

Весь день проводжу вдома. Займаюся прибиранням, пранням, приготуванням їжі. Я могла б цього всього не робити, а скористатися клінінг-сервісом та доставкою з ресторану, але для мене домашня робота — це релакс для мозку. Я залюбки витираю пилюку, витрушую килимки та готую лазанью (майже завжди її, бо вона в мене добре виходить). Справляюся з усім  під вечір і переходжу до головного — вибору сукні на завтра.

Вечірка  коктейльного формату, значить треба знайти, щось таке, щоб красиво, вишукано та елегантно. Мій погляд зупиняться на чорній довгій оксамитовій сукні з корсетом та з високим розрізом на лівій нозі. Модель з відкритим декольте, без бретелей. Виглядає спокусливо, але не вульгарно, привертає увагу, але не робить з мене білу ворону. А якщо цей образ доповнити чорними туфельками-човниками від Dior і зробити макіяж з котячими стрілками, то виглядатиму я ефектно. Цікаво, а Максу сподобається? Може краще написати йому і запитати в чому він буде, щоб наш образ як пари був більш гармонійний? І куди мене знову заносить? Навіщо мені перейматися такими деталями? Поки займаюся самоколупанням, на телефон приходить повідомлення від Макса. Відкриваю і усмішка сама з’являється на обличчі. Макс скинув мені дві фотки: одну в чорному костюмі, іншу в світло-сірому.

— Який краще підійде до твоєї сукні?

Невже Макс справді подумав про те ж саме що і я. Це так незвично і приємно. Відповідаю йому одразу. Невтримуюсь і додаю ще й маленький комплімент.

— Чорний. Тобі пасує!

Макс знову мені написав. 

— А ти не скинеш мені свої фотки в сукнях. Хоча звісно краще без суконь :) Жартую. Але я можу допомогти обрати. В мене смак хороший. У всьому. 

Я усміхаюся, одягаю сукню стаю навпроти дзеркала і роблю фотку в повний ріст. Скидаю фотку Максу з коротким текстом. 

— Я вже обрала. Можеш оцінити. 

Відповідь мені прилетіла миттєво.

— Вражає, особливо розріз сукні і ніжка по якій хочеться провести рукою. Я вже уявляю як знімаю з тебе цю сукню. Тепер не зможу заснути спокійно …

Я хотіла написати, що я також не зможу заснути. Що мою уява так само розбурхана, а тіло ще й досі пам’ятає як йому добре з Максом і непроти повтору. Мені навіть хотілося запросити його до мене на ніч. Але це було б надто відчайдушно, тож я стрималася і скромно побажала йому на добраніч. Відповідь прийшла майже через годину.

 — Солодких снів Наті. Я все ще думаю про тебе …

Я також думаю про тебе Максе, але тобі цього не скажу. 

Прибирання та емоційні гірки наших взаємин з Максом трохи виснажили мене. Тож вранці я встаю лише для того, щоб вимкнути будильник на телефоні. І швидко засинаю знову. Але не судилося, бо вже за 15 хвилин мій телефон розривається від  Оленчиної настирливості і я таки здаюся і виходжу з нею на відеозв'язок.

— Доброго ранку! Наті, я тут стільки краси підібрала. Якраз твій розмір, — бадьоро тараторить подруга. На задньому фоні в подруги видно бутики з одягом. Тому одразу розумію про яку красу вона говорить. Знаю наперед, що одним шопінг-походом подруга не обмежиться.

— Доброго ранку, — відповідаю ледь визираючи з під ковдри.

— Тільки не кажи, що ти ще спиш?

— Вже не сплю, але планувала. Солодко та довго …

— Наті, ти так проспиш всі найкращі сукні, — подруга говорить так серйозно, ніби мова не про сукні, а про ліки в аптеці, які закінчуються і я більше ніде не зможу їх купити. Мені довго і нудно  доводиться переконувати її, що в мене вже є сукня і що вона не виглядає як з гардеробу консервативної вчительки. Коли Оленку нарешті переконують мої аргументи з приводу сукні, вона переключається на тему Макса.

—  А як в тебе з Максом складається? 

—  Все згідно угоди. Він допомагає мені, а я йому, — відповідаю подрузі, а потім не втримуюся і таки розказую ще про куплену нерухомість мрії. — Пам’ятаєш, той будиночок, який я ніяк не могла придбати через капризного власника? 

—  Пам’ятаю і що?

—  Завдяки Максу, той будиночок тепер мій.