Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

Вже за годину вони стояли на межі села. Кора розуміла — часу їм не вистачає, однак ще болючіше було розуміти інше — вороги опинились тут так швидко не через дивний збіг обставин чи шалену швидкість — вони йшли палити її рідне селище.  Так само як попереду неї, за спинами нападників, горіло сусіднє село.

Побачивши Еріка між нею й Грегом, в оточенні ще кількох сильних чоловіків, кілька Ерікових друзів розсміялись. А хтось навіть плеснув в долоні. До честі Еріка, він тримався гарно — ніхто б і не сказав, що кілька годин тому Кора знайшла його ледь притомного. Один з ватажків заговорив до чоловіка їхньою мовою, та Грег тут же приклав рушницю до боку полоненого, наказуючи перейти на істрадельську:

— Що ви хочете? — в мить перемкнувся головний. Та дивився він виключно на Еріка.

Кора дивилась попереду себе, намагаючись абстрагуватись й контролювати ситуацію. Бути готовою до будь-чого. Вони з Еріком гарно ладнали останнім часом. Вона підняла його на ноги буквально сьогодні, але ж й тоді чоловік і сам посміхався, попереджаючи її, що втече. Зараз в нього є досить реальний шанс втекти, й жодна чарівна здібність тут не допоможе. 

— Відступіть. — Сказав Ерік твердо й чітко. — Поверніть всіх людей, що були взяті у полон, й тоді вони обміняють мене.

— Ей! — обурився хтось за спиною головного. — Минулого разу умови були не такі!

— Минулого разу ви не палили ціле село. Тепер умови змінились, — відповів Ерік, не зводячи погляду з головного. Мабуть, той його замінив відтоді, як чоловік опинився в підвалі Кориної домівки.

— На це знадобиться багато часу, — помітив головний.

— Я зачекаю. 

Грег поряд із ним інтенсивно закивав, а його батько запевнив, що полоненому й надалі надаватимуться найліпші умови.

— Або, — ватажок лиш на мить зосередився на чоловіках, а потім знов поглянув на свого побратима й кайдани на його руках, — дехто з твоїх братів може допомогти. 

— Це моя територія! — гаркнув Ерік, та дівчина поряд із ним аж підстрибнула від неочікуваності.

“Моя територія”.

Це звучало як погроза. Як обіцянка. 

— Людей треба буде збирати з усієї країни…

— Хіба заради мене не зберуть? — гнівно запитав Ерік. Корі хотілося відсахнутись від нього, та дівчина мусила стояти поряд на випадок, якщо станеться щось непередбачуване. 

— Зберуть, але це займе місяці. 

— Я. Зачекаю. Не намагайтесь хитрувати — я отруєний. Саме тому вони мене не бачать. Не буде полонених — не буде свободи й протиотрути. — Сказав він чітко, і його побратим відступив. Та потім, обвівши поглядом селян, сказав:

— Отже, умови в силі. Ви відпустите його, як отримаєте своїх?

— Так, — сказав батько Грега. Тепер він брав на себе зобовʼязання, котрі раніше в більшості лягали на тата Кори. 

Ерік втомився за час переговорів, й сили почали покидати його, та це видавали лише щільно стиснуті зуби. Кора зі здивуванням дивилась на нього кілька разів — чоловік міг втекти, міг прохати дати бій за нього, і ворог би намагався відбити його — це читалось у погляді кожного. Побачивши Еріка живим, вони посміхались як шакали. Це нагадало дівчині — він Пес. Один із сильніших воїнів, чия присутність здатна була миттю підвищити бойовий дух побратимів. Проте Ерік залишився. Не просто залишився, а самотужки просунув ті умови, про які ніхто з селян навіть мріяти не міг. 

Тільки Кора почала сподіватись на те, що вони нормально дійдуть додому, як чоловік спіткнувся й впав, потягнувши за собою батька Грега, що підтримував його. Кора швидко опинилась поряд, відкупорюючи пляшку із рідиною, котру вже сподівалась не використовувати. Це вже буде друга порція за останні кілька годин — надто багато.

— Що з ним? — здивовано спитав батько Грега, підтримуючи чоловіка, доки Кора змусила його зробити кілька ковтків.

— Він хворіє, — коротко відповіла дівчина, забираючи пляшку. Торкнулась легко щоки Еріка, змушуючи себе дати йому легкого ляпаса. — Ей! Ще трошки, чуєш?

Чоловік слабко кивнув.

— Так. Зараз. Дайте хвилину.  

В очах у нього знов на якусь мить почало двоїтись, та нудотна жижа повернула чіткий зір. Ерік нетвердо піднявся на ноги, поду      мки дякуючи чоловікові, що притримував його. В дім він вже не заходив — лише висів на плечах Грега і його батька, дозволяючи нести себе. Вони поклали чоловіка на диван й Кора, опинившись поряд, зняла з нього черевики й накрила ковдрою. Грег тим часом надійно застібнув кайдани, знявши з Еріка наручники.

— Він горить, — помітив друг. — Не хотілося б так казати, але тепер, якщо він помре, помремо і ми.

— Я все чую, гівнюк, — прошипів Ерік, та його слова звучали не так загрозливо, як чоловікові б того хотілося.