Читати книгу - "Таємниче полум'я цариці Лоани"

про це теж треба знати, аби зрозуміти мотиви своїх учинків у подальшому, полишивши Солару. Та чи все справді саме так? Я подумки казав собі, що не слід усе перебільшувати, врешті, ти побачив образ жінки, з якою зустрівся лише вчора. Може, він нагадав тобі Сибіллу лише тому, що ця жінка теж тендітна білявка, а комусь іншому спаде на гадку, не знаю, Ґрета Гарбо чи сусідка за стіною? Може, ти, як у тому анекдоті (мені розповів його Джанні, коли почув про лікарняні тести), поведений на одному, і «теє» бачиться тобі у кожній чорнильній плямці, що тицяє під носа лікар?

Врешті, ти приїхав сюди задля того, щоб згадати діда, а в тебе тільки й думки про Сибіллу.

Я відклав журнали — роздивлюся їх потім. Мою увагу тут-таки привернув найновіший «Словник Мелці» 1905 року видання — 4260 ілюстрацій, 78 систематичних таблиць, 1050 портретів, 12 хромолітографій, видавництво «Антоніо Валларді», Мілан. Та щойно я розгорнув пожовклі сторінки, списані дрібним шрифтом (восьмим кеглем) з маленькими картинками на початку кожної статті, я відразу по пам’яті знайшов те, що шукав: тортури. Ось вони — тортури. І справді, то була цілісінька сторінка найрізноманітніших страт: зварення в олії, розп’яття, саджання задом на подушку, вщерть повну гострих залізних голок, підпечення ступнів на вогнищі, печення на грилі, закопування живцем у землю, розпечені щипці, страта на вогні, луплення шкіри живцем, копчення на вертелі над вогнем, розпилювання надвоє (жалюгідна пародія на циркове розпилювання, лишень кати бідолаху клали в ящик і величезною зубчастою пилкою дійсно розпилювали на два шматки м’яса), четвертування (те ж саме, тільки машина для четвертування, якою керували за допомогою важеля, роздирала нещасного не впоперек, а поздовж), роздирання на шмаття — покараного прив’язували до кобилячого хвоста, затискання ноги у лещата, і найнеймовірніше і найдивовижніше — саджання на палю: тоді я ще гадки не мав про ліс посаджених на палю палаючих тіл, у світлі яких полюбляв вечеряти граф Дракула. І ще багато інших страт, усього тридцять, одна вражала більше за іншу.

Страти... Проглянувши ті тортури і заплющивши очі, я міг напам’ять назвати всі підряд: тихий жах і прихований захват, що я відчував, належали мені тодішньому, а не мені теперішньому, чужому самому собі.

То скільки ж часу я провів, розглядаючи ці сторінки? Але виявилося, що навіть інші статті з картинками, подекуди кольоровими (я знаходив їх навіть не послуговуючись алфавітним покажчиком, немов ішов за пам’яттю власних пальців), були мені знайомими. Гриби, м’ясисті, а серед них найгарніші ті, що найотруйніші: мухомор золотий з поцяткованою білим червоною шляпкою, багровий пластинчастий гриб із жовтим смердючим м’ясом, білий гриб-зонтик, сатанинський гриб, отруйний гриб-боровик, м’ясиста сироїжка з капловухими краями, ніби товсті губи розпливлися в гримасі, а слідом — закам’янілі вимерлі створіння, як-от мегатерій, мастодонт, моа. Перелік музичних інструментів — сальпінґа, авлос, цитра, кіфара, сіринґа, оліфант, рамзинґа, буцина, лютня, еолова арфа, а поруч — соломонова. Прапори найнеймовірніших країн: Китай та Кохінхін, Малабар, Конго, Табор, Маратха, Нова Гранада, Сахара, Самоа, Сандвічеві острови, Волощина та Молдавія, разом з найрізноманітнішими засобами пересування: омнібус, фаетон, фіакр, ландо, двомісна карета, кеб, двоколка, диліжанс, етруська колісниця, шарабан, кабріолет, паланкін, квадриґа, башта на слоні, віз, ноші, сани, ґринджоли, конка. Вітрильники... Та я все не міг допетрати, з яких же пригодницьких романів я вивчив стільки термінів грози морських просторів: бригантина, марсель, бізань, крюйсель, бушприт, рея, швартови, фал, грот-марсель фок, крюйс-брамсель, клівер, фок-стеньга-стаксель, шкот, грот-мачта, брам-стеньга, кокпіт, румпель, фегалс, кнехт, берлина, шпангоут, надводний борт, такелаж, гафель-гік, йти в бейдевінд, йти в кільватер, сто чортів у душу боцмана, грім та дияволи, Браття Корсари, підняти брам-стеньгу, свистати всіх нагору, дати бортовий залп, травити фал, брати риф, брати на абордаж, п’ятнадцять чоловік на скриню мерця і ще пляшка рому. На інших ілюстраціях — древня зброя: булава, палиця, сокира, тесак, ятаган, кортик, палаш, алебарда, коліщатна аркебуза, бомбарда, таран, катапульта, єдиноріг та мортира. Далі — граматика геральдики: щити, шолом, батіг, корона, тримачі для щитів, девіз, пояс, стовп, перев’язь, коса перев’язь, хрест, стропило, облямівка, гербові фігури, бази, емалі чи метали, стяги з чотирма, трьома полями, з широкими смугами, стрічками, пересмугами...

Це була перша енциклопедія в моєму житті, і я, ймовірно, не випускав її з рук. Краєчки сторінок були потерті, текст покреслений, час від часу в очі впадали коментарі, зроблені на полях дитячою рукою. Здебільшого то були пояснення до незрозумілих термінів. Я затер її до дірок, перечитував знов і знов, мнучи сторінки, багато з яких уже геть повипадали.

То ось які в мене підвалини освіти! Маю надію, що не тільки, пробурмотів я, читаючи далі. До слова, наступні сторінки були найбільш покреслені:

Платон. Відом. грецьк. філос., найвідоміший філософ давнини. Учень Сократа, чию доктрину описав у своїх «Діалогах». Збирав рідкісну колекцію старожитностей. 429—347 до н. е.

Бодлер. Паризьк. поет, екстравагантний, дивакуватий, дещо штучний.

Гаразд, значить, для освіти згодяться і хисткі підвалини. Дорісши до розумової зрілості, я прочитав усього Платона. Власне, ніхто й ніколи не засвідчив мені, що Платон дійсно зібрав виняткову колекцію старожитностей. Проте якщо це дійсно правда? Що коли ця колекція була найбільшим його захопленням, а все інше він робив лише задля того, щоб заробити на скибку хліба і, власне, на це ж таки збирання. А тортури, врешті, вони й справді колись мали місце, хоч я сумніваюся, що наразі в школах їм приділяють увагу. А дарма. Треба ж бо знати, з якого тіста ми з вами, Каїнове плем’я, виліплені. Отже, я виріс, гадаючи, що все людство мерзенно злостиве, і з цим нічого не вдієш, і що життя — це книга, кожна сторінка якої сповнена лементом і люттю? Чи не тому Паола казала, що я лише знизував плечима, коли повідомляли про смерть мільйонів дітей у Африці? І саме завдячуючи «Найновішому Мелці» я почав з такою невірою ставитися до людської раси.

Я читав далі:

Шуман (Роберт). Відом. нім. композитор, написав «Рай і Пері», а також безліч симфоній і кантат тощо. 1810—1856. Клара — винятково майстерна піаністка, вдовиця попер., 1819—1896.

Отакої, та чому ж «удовиця»? Адже в 1905 році, коли укладався словник, вони обоє давно вже були перед Богом, не кажуть же, що Кальпурнія — вдовиця Юлія Цезаря? Її вважають його дружиною, дарма що та пережила імператора. То чому тоді лише Клара вдовиця? Але на бога, укладачі «Словника Мелці»